Розгляд проблем, що виникли у політичній, економічній, соціально-демографічній, воєнній та інформаційній сферах і релігійних відносинах за часи незалежності. Аналіз зовнішньополітичних викликів національній безпеці. Розробка стратегії їх подолання.
Аннотация к работе
1. ДИНАМІКА ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Політична сфера
1. Динаміка загроз національній безпеці у політичній сфері чітко простежується у виборах 1990, 1994, 1998 рр.
У 1990 р. основну загрозу політичному реформуванню суспільства становила ортодоксальна частина компартійної номенклатури.
У боротьбі з нею утворилася широка коаліція всіх прогресивних демократичних сил, яка, зрештою, домоглася успіху і зруйнувала тоталітарний політичний режим. Референдум 1991 р. засвідчив надзвичайно високий рівень політичної консолідації українського народу, а отже, національної безпеки країни.
Однак після здобуття незалежності політична єдність суспільства одразу не закріпилася, оскільки рельєфно виокремилися корпоративні інтереси різних кланів політичної, економічної та духовної еліт. Почалося нестримне хаотичне нагромадження матеріальних благ і запекла боротьба за особисте лідерство. Скориставшись слабкістю політичної влади, провідні позиції в країні захопив кримінальний бізнес, що створив тіньову економіку. Спостерігається процес послаблення політичної влади. Боротьба різних її гілок, руйнація владної вертикалі спричинили хаос і безладдя в країні, що цілком влаштовувало антиукраїнські сили та кримінальний капітал. Таким чином, постійно нарощувалася соціальна напруженість у суспільстві, що створювало реальну загрозу національній безпеці країни. Це виявлялося насамперед у двох зрізах: невпинно знижувався її економічний, воєнний та інтелектуальний потенціал; втрачалася підтримка широкими народними масами реформаторських зусиль політичної влади.
Вибори 1994 р. фактично легітимізували таке становище. Парламент виявився нежиттєздатним у вирішенні нагальних проблем. Спроби Президента України централізувати і посилити політичну владу в країні у 1994-1998 рр. не дали бажаного результату.
Опір “директорського корпусу” і лівих сил, які виражали його інтереси в політичній сфері, посилився. Водночас активізувалися політичні кола, які репрезентували інтереси кримінального капіталу та корумпованого чиновництва. Найбільш вагомим досягненням у цей період було прийняття Конституції України. Основний Закон держави було прийнято завдяки енергійним діям Президента України і підтримці патріотичних сил. До виборів 1998 р. в Україні, як і в Росії та інших пострадянських країнах (за винятком хіба що Прибалтійських республік) сформувалися потужні олігархічні клани і зявилася реальна загроза встановлення олігархічного політичного правління. Могутні регіональні клани олігархії створюють загрозу цілісності країни. Економічне і політичне протистояння регіонів і водночас Центру може мати для України фатальні наслідки.
2. Олігархічні структури, які виникали на базі кримінального капіталу і корумпованого чиновництва, не зацікавлені в розвитку національного виробництва, виробники зазнають суттєвих утисків з боку цих структур, погіршуючи економічне становище країни і змушуючи керівництво вживати непопулярних заходів для хоча б відносної стабілізації суспільного життя. Це, зрештою, спричиняє невпинне погіршення умов життя, десоціалізацію дедалі більшої кількості людей.
Для відчутного поліпшення становища більшості українських громадян необхідне не зменшення й без того мізерних соціальних виплат і подальше сповзання України у "боргову яму”, а урізування "апетитів” олігархічних структур, максимальне обмеження кримінального капіталу і корупції, ефективні заходи з підтримки вітчизняного виробника, повернення у державотворче русло регіональних політичних еліт, відновлення довіри народу до керівництва країни.
В Україні наближається пік соціальної кризи, про що свідчить, зокрема, стрімке посилення хаотичних дій різних соціальних груп у регіонах, поглиблення сегментації та дезінтеграції суспільства і водночас поява маси дрібних національно-політичних, релігійних, корпоративних утворень, збільшення кількості безробітних.
Тактика влади має ґрунтуватися не на лікуванні "хвороб зростання”, чергового перехідного періоду, а на визначенні наукових засад політичного устрою суспільства. Принципово важливо перебороти існуючий конфлікт мети політичного розвитку України: не загострювати відносини з опозицією, нейтралізуючи її, шукаючи шляхи тимчасового примирення, послаблення протиріч тощо, схиляти на свій бік соціальні прошарки населення.
Владі конче потрібно принципово змінити пріоритети у своїх методах впливу. Сьогодні українська влада виражає інтереси значної частини населення, основну увагу приділяє поточним негараздам, не переймаючись невизначеністю майбутніх змін, демонструючи владу примусу і залежності. Це дуже ризикований метод державотворення. У країні необхідно сформувати "владу” експертних знань, компетентності за існуючими світовими стандартами.
Влада зобовязана - особливо в нинішньому скрутному становищі для неї самої і суспільства - виявити здатність до самокритики, широкого професійного діалогу у сфері державного управління.