Аналіз артистично-театральних засад виконавського мистецтва баяністів, що набуває значення з поглибленням змістовності оригінальних композицій, зростанням образного навантаження в мистецтві та збільшенням синтетичних музичних жанрів у репертуарі.
Аннотация к работе
Актуальність теми дослідження визначається процесом інтенсивного розвитку виконавської майстерності баяністів, що повязано з намаганням до самоствердження баяна в колі академічних інструментів, опануванням нових репертуарних пластів, зростанням образно-смислового навантаження оригінальних композицій та поширенням специфічно баянних технічних засобів музичної виразності. Фактично за півстоліття інструмент пройшов еволюцію від функціонування у побутовій сфері до академізму, опанувавши та переосмисливши відповідно до своєї специфіки методичні та практичні надбання суміжних виконавських спеціальностей і, зрештою, демонструючи власні неповторні виконавсько-технічні характеристики. Плідна творча діяльність провідних баяністів у тандемі з сучасними композиторами сприяє ствердженню інструмента у сфері “нової музики”, а візуально-сценічні та музичні характеристики дозволяють виконавцям яскраво виявляти себе у джазово-академічному та естрадно-популярному напрямках, засвідчуючи широке суспільне функціонування баянного мистецтва та значний виражальний спектр його музично-технічного потенціалу. виявити значення використання у баянному репертуарі перекладень, транскрипцій та сучасних оригінальних композицій у становленні й розвитку виконавської техніки баяністів; Теоретичною базою дисертації стали роботи з питань баянного виконавства, а також теоретичні праці, де висвітлюються різноманітні аспекти баянного мистецтва - І.Алексєєва, Ю.Бая, В.Власова, М.Давидова, Р.Завялова, Є.Іванова, Д.Кужелєва, Ф.Ліпса, С.Платонової, М.Різоля, А.Чорноіваненко, В.Шарова та ін.; дослідження виконавців та теоретиків, що представляють суміжні інструментальні спеціальності - В.Бардаса, І.Березовського, А.Бірмак, Г.Когана, К.Мартінсена, Г.Нейгауза, С.Савшинського, О.Шульпякова та ін.Визначну роль у становленні та вдосконаленні методики викладання й виконавства на баяні відіграв талановитий музикант, засновник кафедри народних інструментів Київської консерваторії ім. У музиканта-баяніста домінує слухо-музичне сприйняття, проте при читанні нотного тексту та контролі за виконанням на правій клавіатурі активну участь бере зорове сприйняття, а необхідною умовою надійності гри, особливо на лівій клавіатурі, є відчуття та сприйняття безперервного орієнтовно-дотикового контакту пальців баяніста з клавіатурою. У четвертому підрозділі - “Вдосконалення виражальних можливостей баяна як стимул до розвитку виконавської техніки” - відзначено, що швидка еволюція баянного мистецтва значною мірою спричинена вражаючим розвитком конструкції інструмента, що призвело до суттєвих позитивних змін у виконавській техніці, методиці, а також до переосмислення самої соціальної значущості інструмента. Багато перших визначних педагогів та виконавців на баяні за фахом були інструменталістами інших спеціальностей (М. Шлях осягнення власних музично-технічних характеристик, що відбувався в “академічних” інструментів протягом декількох століть, баян здійснив приблизно за півстоліття, широко практикуючи виконавські перекладення з репертуару інших інструментів, транскрипції, розвиваючи оригінальну композиторську творчість та переосмислюючи методичні надбання суміжних виконавських спеціальностей.