Форми відносин людини та природи в історичному контексті. Монтеск’є як засновник географічного детермінізму в філософії. Стадії глобальної соціоекосистеми. Основні засоби антропогенного впливу. Вплив суб’єктів кам"яної доби на навколишнє середовище.
Аннотация к работе
Людина є невідємною частиною природи, продуктом її еволюційного розвитку, виступаючи стосовно природи обєктом її впливу і субєктом, який сам впливає на природу, споживає її, видозмінює. Задовольняючи свої потреби, люди впливають на природу. Однією з ранніх форм відношень людини та природи був анімізм (від лат. animus - “життя”, “дух”) - віра в душі і духів. Людство в процесі освоєння природи, з одного боку, все більш звільняється від безпосередньої залежності від оточуючого природного середовища, а з іншого - збільшує свою залежність від знань про природу, правильності поставленої мети та здатності враховувати всю багатоманітність наслідків свого втручання в природні процеси. На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тис. років від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини XX ст., людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин та знарядь праці.Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного i духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є i середовищем існування суспільства. Послідовно зростала інтенсивність перетворення природного середовища людиною, ускладнювались і зміцнювались взаємозвязки суспільства і природи при поступовому відчуженні людини від природи Процес взаємодії природи i суспільства вступив у нову фазу свого розвитку, яка, поряд з розширенням i прискоренням взаємозвязку між природою i суспільством, характеризується наявністю суперечностей між ними i появою значних екологічних труднощів.
План
Вступ
Вывод
Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного i духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є i середовищем існування суспільства. Єдність суспільства i природи обумовлюється процесом матеріального виробництва.
Людство в давці часи перебувало у більш-менш гармонійній єдності з природою. Нині людство дедалі більше виходить з-під влади природи, поступово порушуючи колишню гармонію природи своїх взаємостосунків.
Послідовно зростала інтенсивність перетворення природного середовища людиною, ускладнювались і зміцнювались взаємозвязки суспільства і природи при поступовому відчуженні людини від природи
Процес взаємодії природи i суспільства вступив у нову фазу свого розвитку, яка, поряд з розширенням i прискоренням взаємозвязку між природою i суспільством, характеризується наявністю суперечностей між ними i появою значних екологічних труднощів. Це потребує корінних змін у характері i засобах впливу суспільства на природу.
Визначальним для взаємовідносин суспільства та природи є пануючий в суспільстві спосіб організації людської діяльності, який визначає і спосіб освоєння природного простору, і ставлення до природи і, врешті-решт, характер відносин між людьми. Спосіб організації людської діяльності (технологія) пройшов у своєму розвитку ряд основних етапів: природна технологія первісних збирачів та мисливців, природо-згідна технологія землеробства та ремесла, неприродна технологія індустріального промислового виробництва.
Список литературы
1. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії - К, Знання 1998.
2. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство. Навчальний посібник. Видання друге, перероблене та доповнене. - К.: Центр навчальної літератури, Інкос, 2006.
3. Уткін В.С., Люрін І.Б. Як розвивалось життя на Землі. К.: Радянська школа, 1993.