Становище українського мистецтва в ХVІІ-ХVІІІ століттях. Класифікація основних портретних типів в мистецькій практиці. Портретний живопис Західної та Східної України, його загальна характеристика, художні особливості та традиції в образотворенні.
Аннотация к работе
Вступ Актуальність дослідження. Процес розбудови української держави зумовив помітну тенденцію суспільства до всебічного, глибокого вивчення і творчого використання кращих традицій мистецької спадщини минулого. Саме в галузі портрета, вирішуючи спільну художню проблему, художники різних країн і різного часу охоче переймають художні засоби один в одного. Не випадково учителем Т.Г. Шевченка був голландець Рембрандт, що жив за 200 років до нього. Зрозуміло із сказаного, наскільки цікавим завданням є дослідження портретного живопису будь-якої країни, які важливі закономірності художнього процесу можуть бути простежені на матеріалі історії цього жанру. Поява і розвиток портретного жанру в мистецтві відбиває процес самопізнання людини, ствердження власної значущості та гідності перед обличчям суспільства, підкореної природи, навіть перед невблаганною смертю. Портрет - це зображення засобами мистецтва певної людини. Портрет як жанр живопису визначається тим, що конкретна особа (іноді дві, а то й кілька осіб - так звані групові портрети) становить тему художнього твору. Окремі обличчя і постаті портретного характеру можуть бути введені художником у композиції картини різних жанрів - історичного, побутового тощо. Портретний образ в таких випадках залишається складовою частиною підпорядкованого темі художнього цілого і не визначає жанру твору. І навпаки - наявність композиції поряд із постаттю портретованого, краєвиду, натюрморту, навіть інших людських зображень не суперечить специфіці портретного жанру, якщо все це використовується лише для повнішого розкриття образу даної особи і нічого іншого. Для правильного розуміння сучасного українського мистецтва вкрай важливою передумовою є вивчення культури народів тих країн, до складу яких входила Україна. Ґрунтом її, також як і в культурі російській та білоруській, були традиції Київської Русі. Але Києву і Москві судилася неоднакова історична доля. Тоді, як Москва, подолавши монголо-татарську навалу, зміцніла як суверенна держава і почала двобій з польським королівством, змагаючись за першість у Східній Європі, у Києві порядкували литовські, а потім польські магнати. Дивує, на перший погляд, як за таких умов могло статися, що українське мистецтво в чомусь випередило російське чому, зокрема, портретний живопис, завжди пов’язаний з ідеями гуманізму і розквіту духовного життя народу, виник і розвинувся в Україні раніше, ніж у Росії. Нема потреби протиставляти стиль українського портрета польським або іншим західноєвропейським художнім явищам, у взаємодії з котрими він формувався, але, як далі побачимо, особливості історичної долі української народності виразно відбилися і в галузі портретного живопису. Український портретний живопис ХVІІ - ХVІІІ століть давно вже привертав до себе увагу дослідників, шанувальників старовини. Портрети, які знаходилися в церквах та поміщицьких будинках, коли вони старіли та «втрачали вигляд», або замінювалися копіями, або просто викидалися. Слідом за Лазаревським з публікаціями портретів на сторінках «Киевской старины» виступили інші автори, та усі вони зовсім не торкалися питань стилю та художніх якостей творів. Цінні матеріали та відомості, які стосуються історії портрета в західних областях України та в Польщі, були опубліковані польськими дослідниками. Проте Є. Кузьмін, який не бачив великої кількості пам’яток як східнослов’янських, так, особливо, західноєвропейських, невиправдано низько оцінив портретний живопис ХVІІ - ХVІІІ століття, а «Мамаїв», не вагаючись, відніс до категорії зображень «вкрай наївних і грубих» [6]. У роки війни з гітлерівською Німеччиною загинуло безліч пам’яток українського мистецтва, зокрема уся багата колекція Чернігівського музею. І ніщо не може компенсувати втрати значної кількості національних пам’яток - козацьких портретів. Так, у 1969 році вийшла в світ фундаментальна праця П.Білецького «Український портретний живопис ХVІІ-ХVІІІ століття. Проблеми становлення і розвиток» [6]. Велика заслуга належить тут засновнику школи наукової реставрації в Україні Ф.І. Демидчуку-Демчуку. Все це допомагає скласти більш точне уявлення про час виконання та стиль творів, більш об’єктивно судити про український живопис ХVІІ - ХVІІІ століття, не зважаючи на втрату багатьох його шедеврів. Отже, проблема портретного жанру в українському мистецтві уже піднята дослідниками. Для дослідження поставленої мети варто вирішити ряд наступних завдань: · проаналізувати літературу з даної теми; · розкрити історичні передумови зародження та розвитку портретного жанру в українському мистецтві ХVІІ - ХVІІІ століття; · дати загальну класифікацію портретних видів в мистецькій практиці; · визначити тенденції розвитку українського портрету ХVІІІ століття; · проаналізувати портретну традицію кінця ХVІІІ століття в українському образотворенні. Широкий розвиток портретного жанру означав передусім новий урок у художньому процесі й перемогу світського світогляду, яка була викликана підвищеною увагою до ролі і цілісності людини. Людина, її особистість і зна