Зміст правового режиму існуючих категорій морських просторів у контексті інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані. Участь України в кодифікації міжнародного морського права та ступінь виконання нею конвенційних зобов’язань.
Аннотация к работе
Актуальність дослідження зумовлена також необхідністю подальшого зміцнення правових засад діяльності України у Світовому океані, яка, маючи вигідне географічне місце розташування з довжиною морських кордонів понад 1000 морських миль і розвинену морську інфраструктуру, може значно розширити свою діяльність у таких сферах, як транспортне використання морських шляхів, розробка живих морських та мінеральних ресурсів, охорона морського середовища, проведення морських наукових досліджень та ін. Проте практика держав у сфері використання моря все більше вступає у протиріччя з конвенційними нормами міжнародного морського права, що звязано з інтенсифікацією різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізацією міжнародних відносин в цілому. В процесі аналізу генезису системи права користування морем було визначено три періоди її розвитку: перший період до середини XIX сторіччя; другий - кінець XIX перша половина XX сторіччя; третій - обумовлений кодификацією міжнародного морського права під егідою ООН. Уточнено визначення виключної економічної зони як самостійною категорії міжнародного морського права, а саме зазначено, що це морський район, який знаходиться за межами територіального моря і безпосередньо прилягає до нього, та підпадає під специфічний правовий режим, згідно з яким права і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регламентуються відповідними положеннями міжнародного морського права. 76 Конвенції правом на встановлення зовнішньої межі континентального шельфу на відстані понад 200 морських миль, десятирічний термін минув у 2004 р. для 14-ти держав (Австралія, Ангола, Бразилія, Гвінея, Гайана, Індонезія, Ісландія, Маврикій, Мексика, Мікронезія, Намібія, Сейшельські острови, Уругвай, Фіджі); минає у 2005 р. для 2-х держав (Аргентина та Індія); у 2006 р. для 6-ти держав (Франція, Ірландія, Японія, Нова Зеландія, Норвегія); у 2007 р. для 4-х держав (Португалія, Російська Федерація, Іспанія, Великобританія); в 2008 р. для 2-х держав (Південна Африка, Сурінам) тощо.Саме комплексність проблем Світового океану спонукає розглядати право користування морем не дискретно, з погляду існування окремих інститутів і норм, а як систему, яка має свій певний зміст і структуру, обумовлені її системоутворюючими факторами. Право користування морем є відкритою, складною та динамічною системою, специфіка якої полягає в існуванні численних різнорівневих правових порядків, взаємоповязаних між собою комплексом принципів та норм міжнародного та звичаєвого права, права міжнародних організацій та відповідного внутрішнього права держав. В сучасній доктрині міжнародного морського права можна виділити чотири групи категорій морських просторів: простори, що входять до складу державної території та мають національно-правовий режим; простори з міжнародно-правовим режимом; простори зі змішаним режимом; простори зі спеціальним правовим режимом. Під виключною економічною зоною треба розуміти район, що знаходиться за межами територіального моря і безпосередньо прилягає до нього, який підпадає під специфічний правовий режим, відповідно до якого права і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями міжнародного морського права. Термін "замкнуті або напівзамкнуті" моря в Конвенції 1982 р. відображає географічні ознаки цих морів з їх юридичною кваліфікацією, а саме, що ці моря оточені двома або більше державами, і зєднуються з іншим морем або океаном через вузький прохід, або складаються цілком чи головним чином з територіальних морів і виключних економічних зон двох або більше прибережних держав.
Вывод
правовий міжнародний морський конвекційний
У висновках дисертації акцентується увага на комплексності проблем сучасного міжнародного морського права і на те, наскільки вагоме місце займає ця галузь правового регулювання в розвитку сучасної цивілізації. Саме комплексність проблем Світового океану спонукає розглядати право користування морем не дискретно, з погляду існування окремих інститутів і норм, а як систему, яка має свій певний зміст і структуру, обумовлені її системоутворюючими факторами. Це дозволяє визначити право користування морем як цілісний правовий порядок і встановити закономірності його самоорганізації та розвитку, та дійти таких основних висновків.
Право користування морем є відкритою, складною та динамічною системою, специфіка якої полягає в існуванні численних різнорівневих правових порядків, взаємоповязаних між собою комплексом принципів та норм міжнародного та звичаєвого права, права міжнародних організацій та відповідного внутрішнього права держав. Звідси відкритість системи міжнародного морського права в цілому обумовлено її взаємозвязком з іншими системами та окремими їх елементами, її складність виявляється як у системності складових елементів, так і наявності розгалужених багаторівневих звязків цих елементів, а динамічність - визначається здатністю її до самоорганізації та спроможністю змінюватися в процесі глобалізації світу.
В сучасній доктрині міжнародного морського права можна виділити чотири групи категорій морських просторів: простори, що входять до складу державної території та мають національно-правовий режим; простори з міжнародно-правовим режимом; простори зі змішаним режимом; простори зі спеціальним правовим режимом.
Виходячи з розвитку права користування морем в сучасний період, можна визначити такі дефініції морських просторів, які або відсутні в міжнародному морському праві або викликають великі спори в його доктрині та практики. Так, внутрішні води є водами, що входять до складу суверенної території прибережної держави і розташовані у континентальних та острівних держав (не держав-архіпелагів) - у бік берега від вихідних ліній територіального моря, а у держав-архіпелагів - у бік берега від замикаючих ліній внутрішніх вод. Під виключною економічною зоною треба розуміти район, що знаходиться за межами територіального моря і безпосередньо прилягає до нього, який підпадає під специфічний правовий режим, відповідно до якого права і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями міжнародного морського права. Під прилеглою зоною необхідно розуміти морський пояс (частину виключної економічної зони), що безпосередньо прилягає до територіального моря, шириною до двадцяти чотирьох морських миль, відлічуваних від базових ліній, які використовуються для виміру ширини територіального моря (нормальні та прямі вихідні лінії, архіпелажні лінії). Під континентальним шельфом варто розуміти морське дно і надра підводних районів, що простираються від зовнішнього кордону територіального моря до фіксованої міжнародним правом межі, над якими прибережна держава здійснює суверенні права з метою розвідки і розробки їх природних ресурсів.
Правовий статус кожного з морських просторів залежить не лише від поширення на нього суверенних прав держави, але й у відповідних випадках міжнародно-правової позиції держави стосовно даного простору та внутрішнього права.
Термін "замкнуті або напівзамкнуті" моря в Конвенції 1982 р. відображає географічні ознаки цих морів з їх юридичною кваліфікацією, а саме, що ці моря оточені двома або більше державами, і зєднуються з іншим морем або океаном через вузький прохід, або складаються цілком чи головним чином з територіальних морів і виключних економічних зон двох або більше прибережних держав. Його не слід ототожнювати чи порівнювати з таким терміном як "закриті або напівзакриті" оскільки вони відображають зовсім різні властивості цих морів. Одне і те саме море може бути як "замкнутим або напівзамкнутим", так і "закритим або напівзакритим".
В основу правового режиму судноплавства в "міжнародних каналах" закладено два основоположних взаємозалежних принципи: принцип територіального суверенітету та принцип свободи сполучень, який, однак, не може застосовуватися in adversum держави і повинен бути явно вираженим у міжнародних конвенціях, двосторонніх угодах або національних нормативних актах.
Ріки разом з озерами утворюють єдину водну систему, яка є найважливішим елементом природного середовища, що служить людині, з одного боку, та природним водним шляхом, а з іншого - джерелом питної і промислової води, а також середовищем існування живих ресурсів. Однак незважаючи на значимість таких водойм для міжнародного співтовариства відносно їх правового режиму ніколи не існувало однакових правил. А ті нормативні документи, що приймалися з цих питань, стосуються або конкретних рік і озер, або були скоріш актами, спрямованими на стимулювання співробітництва, ніж основами визначення їх правового статусу.
Міжнародна морська організація, яка є основною спеціалізованою структурою в системі права користування морем, поступово набуває ознаки міжнародної морської адміністрації, яка здійснює відповідні права держав у сфері забезпечення безпеки мореплавства та запобігання забруднення морського середовища. Положення її резолюцій та циркулярів за формальними ознаками мають статус рекомендацій, однак значна кількість з них має обовязковий характер в силу прямих вказівок, що містяться у відповідних міжнародних конвенціях, або в силу доручень, що даються цій Організації державами.
Проблеми класифікації та делімітації морських просторів в Чорноморсько-Азовському басейні повязані з трьома основними факторами: природним розвитком суспільства та розширення масштабів і можливостей всебічного використання потенціалу морських просторів; географічними особливостями Чорноморсько-Азовського басейну; перерозподілом інтересів у цьому регіоні в звязку з розпадом СРСР і появою на його місті нових незалежних держав, в тому числі України.
Розмежування континентальних шельфів та виключних економічних зон України й Румунії повинно базуватися на тріаді принципів: двосторонній угоді; рівновіддаленості; та особливих обставинах (історичні й економічні підстави, складна конфігурація берегової лінії та розміри Чорного моря, довжина берегової лінії кожної з держав, розміри їх сухопутних територій і чисельність населення та права острова Зміїний на такі категорії морського простору як територіальне море, виключна економічна зона, континентальний шельф тощо).
З позиції інтересів України відносно делімітації Азовського моря необхідно виходити з концепції історичних внутрішніх вод, які мають бути розмежовані з Росією шляхом укладення угоди про встановлення морського кордону між двома державами.
Встановлення Туреччиною національних правил проходу Чорноморських проток суперечить положенням ряду норм міжнародного права і дає цій країні певні економічні переваги, не створюючи при цьому додаткових гарантій зниження імовірності навігаційних аварій, і тому, виходячи з національних інтересів України, необхідно проводити політику, спрямовану на перегляд положень Конвенції про протоки 1936 р.
Необхідність дотримання принципу примату міжнародного права з метою усунення відхилень в застосуванні у внутрішньому праві України ряду положень міжнародного морського права, зокрема з питань встановлення певних категорій морських просторів в Азовському морі й визначення їх правових режимів, а також забезпечення безпеки мореплавства й запобігання забруднення морського середовища.
Подальший розвиток міжнародної системи права користування морем у перспективі має відбуватися шляхом: розвязання старих проблем, які з тих чи інших причин не вдалося вирішити (насамперед, розширення кола учасників Конвенції ООН 1982 р. та інших спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень, приведення внутрішнього права держав у відповідність з нормами міжнародного морського права, створення ефективної системи міжнародного контролю, розробка й прийняття нових міжнародних нормативних актів, зокрема, з реєстрації морських торговельних суден, "безквиткових пасажирів" тощо); вирішення нових проблем, обумовлених необхідністю запобігання протиправним діям у сфері безпеки міжнародного судноплавства, тероризму, забрудненню морського середовища та охороні життя людини на морі тощо.
Список литературы
1. Шемякин А.Н. Право пользования морем (генезис структуры и содержания). - Одесса: Астропринт, 2004. - 272 с.
2. Шемякин А.Н. Современное международное морское право и перспективы его развития. - Одесса: ОНМА, 2003. - 316 с.
3. Демиденко В.В., Прусс В.М. Пиратство, терроризм, мошенничество на море (правовые аспекты). - Одесса: Бахва, 1996. - 144 с.
4. Демиденко В.В., Шемякін О.М. Концепція створення морського законодавства України // Суверенітет України і міжнародне право. - Київ: Манускрипт, 1995. - С. 241-257.
5. Прусс В.М., Шемякін О.М. Чи забезпечує державний нагляд безпеку торговельного мореплавства // Право України. - 1998. - № 1. - С. 104-106.
6. Шемякін О.М., Короткий Т.Р. Про делімітацію континентального шельфу між Україною та Румунією // Право України. - 1998. - № 9. - С. 85-88.
7. Шемякін О.М. Азовське море та Керченська протока: реалії сьогодення // Право України. - 1998. - № 12. - С. 113-118.
8. Прусс В.М., Шемякін О.М. Міжнародно-правові принципи і норми безпеки торгового мореплавства / Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ: Ін Юре, 1998. - С. 266-272.
9. Шемякін О.М. Правовий режим Чорноморських проток: історія, сучасність і перспективи розвитку // Право України. - 2000. - № 7. - С. 109-111.
10. Шемякін О.М. Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного морського права // Право України. - 2001. - № 7. - С. 113-116.