Еволюція спадкового права в Україні (історично-правовий аспект) - Автореферат

Проблеми спадкового права з давнини й донині залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавця й дослідників, оскільки майже кожна людина неминуче стає спадкоємцем і одного разу приречена стати спадкодавцем. Науковий аналіз еволюції спадкового права в Україні від потестарного суспільства до сьогодення дає можливість глибше зрозуміти специфіку державно-правового розвитку українського народу, пізнати систему спадкових правовідносин, що характеризують самобутність правової системи України, зясувати закономірності та забезпечити наступність розвитку національного права. В умовах зростання значення ролі приватної власності громадян і порядку її спадкування в умовах ринкової економіки, розширення сфери застосування приватного права на порядок денний постає необхідність розроблення механізму захисту прав і законних інтересів субєктів спадкових правовідносин, що неможливо здійснити без звернення до історичних витоків спадкового права, без усебічного розгляду правової природи й особливостей цього правового явища. Мета роботи полягає в переосмисленні теоретичних і методологічних засад, світоглядних основ досліджень процесу еволюції спадкових правовідносин у контексті сучасної доктрини спадкового права, а також у проведенні комплексного науково-теоретичного аналізу еволюції спадкового права в українських землях. Цей метод є квінтесенцією усього дослідження, оскільки саме на нього було покладено основну місію - розкриття еволюції спадкових правовідносин у зазначених хронологічних межах із усією конфліктністю, характерною для проникнення нових правових, економічних, соціальних, політичних явищ у середовище, століттями незмінюване, з недосконалим правом спадщини (підрозділи 3.5, 4.2); порівняльно-правовий метод націлював на зіставлення окремих норм спадкового права, сприяв науковому пошуку загального й особливого у правових актах, ухвалених чи діючих як в українських губерніях, так і в Російській імперії (підрозділи 4.2, 4.3).Запропоновано класифікувати опубліковані праці за ознаками їхнього виду і характеру на чотири групи: 1) літописи, хроніки й інші джерела, у яких показ чинних на час їхнього створення норм спадкового права має переважно описовий характер; 2) загально-історичні, історично-економічні й історично-філософські праці, у яких поряд із висвітленням соціально-економічних та інших аспектів історичного розвитку розглядаються й аналізуються і проблеми спадкового права; 3) праці цивілістів різних періодів, у яких при аналізі новітніх для авторів правових норм певною мірою робились історичні екскурси в минуле; 4) спеціальні історико-правові праці, присвячені як історії права загалом так й історії цивільного та спадкового права. У роботі проведено аналіз поняття спадкування, яке є ключовим у теорії спадкового права, оскільки саме його зміст визначає і зміст похідних від нього термінів: спадщина, спадкодавець, спадкоємець, спадкові правовідносини. Заповітом має визнаватись посвідчене відповідно до законодавства особисте розпорядження фізичної особи (правочин), у якому вона на випадок її смерті визначає спадкоємців, яким бажає передати належні їй майно та права, а також може зазначити умови прийняття спадщини й інші передбачені законом розпорядження (наприклад, заповідальний відказ). Так, потенційною можливістю отримати спадщину послідовно володіють як спадкоємці першої, так і інших черг, але лише за умови відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. Дисертант робить висновок, що буржуазному спадковому праву були притаманні такі характерні особливості: існування єдиного порядку спадкування; у переважній більшості буржуазних країн відмінено особливий порядок спадкування нерухомого майна й закріплено принцип єдиної спадкової маси; спадкові права жінок зрівняні зі спадковими правами чоловіків; скасовані будь-які привілеї, що існували від народження.Зародки спадкування були відомі ще в потестарному суспільстві, спадкування за звичаєм зявилося раніше ніж виникла держава. Спадкування за законом було пріоритетним, і цим гарантувалося, що маєтки завжди залишалися за родовими сімями. Спадкування за заповітом зявилося лише у Просторовій редакції "Руської правди" на початку ХІІІ ст. у специфічній правовій конструкції - "ряд". Норми спадкового права "Руської правди" щодо збереження родового майна за спадкоємцями були не тільки визнані дійсними, а й розвинуті та закріплені у Статутах Великого князівства Литовського у нормах, що обмежували волю спадкодавця щодо спадкових маєтків. Традиційне для Литовських Статутів успадкування землі у Запорозькій Січі не було поширено з двох причин: 1) користування землею було довічним, а терени Запорозьких вольностей вважалися колективною власністю козацтва; 2) особливості січового життя впливали на те, що в більшості козаків просто не було спадкоємців - жінок, дітей.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Аналіз еволюції спадкового права в Україні дозволив сформулювати ряд науково-практичних підсумків та узагальнень, серед яких головними є такі: 1. Проведений аналіз джерелоутворюючої літератури до теми засвідчив, що найбільшою заангажованістю, схематизмом і фрагментарністю відзначається радянська історіографія. На обєктивність праць представників української діаспори вплинув брак нормативного й іншого джерельного матеріалу. Сучасний стан історіографії свідчить про повернення інтересу до проблем розвитку спадкового права.

2. Спадкове право, як й інші правові явища, пройшло свою еволюцію, удосконалення та збагачення на різних етапах розвитку історії українського народу, повязаних з існуванням чи відсутністю української державності, поступово вироблялися сучасні стандарти у цій галузі правових відносин.

3. Спадкові правовідносини обєктивно відбивають стан суспільного, економічного, політичного й духовного розвитку певної епохи та певного соціуму. Обмеження спадкових прав, нерівність - це ті фундаментальні проблеми, що пронизують історію спадкового права й лише останнім часом поступово вирішуються.

4. Зародки спадкування були відомі ще в потестарному суспільстві, спадкування за звичаєм зявилося раніше ніж виникла держава. Звичай у потестарному суспільстві був основним засобом регулювання поведінки людей, а вже в ІХ ст. набув значення неписаної правової норми.

5. У кінці ХІ - на початку ХІІ ст. на Русі спадкування здійснювалось згідно з нормами звичаєвого права. Спадкування за законом було пріоритетним, і цим гарантувалося, що маєтки завжди залишалися за родовими сімями. Спадкування за заповітом зявилося лише у Просторовій редакції "Руської правди" на початку ХІІІ ст. у специфічній правовій конструкції - "ряд". За своєю юридичною природою "ряд" докорінно відрізнявся як від візантійського заповіту того періоду, так і від сучасного заповіту, що виключало можливість рецепції візантійського спадкового права.

6. Становлення руського права відбувалось у два етапи. На першому з них, що припадає на VI-IX ст., завершується перехід від каузального до звичаєвого права. На другому етапі (ІХ-Х ст.) завершується перехід від звичаєвого (усного) права до писаного, поміж найважливіших памяток якого називають русько-візантійські договори, що зафіксували стан руського права початку Х ст.

Розділи про спадкування з "Еклоги" та "Прохірона" в Руській державі до ХІІІ ст. ще не були відомі. Юридичні збірники "Номоканони" були поширені на Русі у період виникнення Просторової редакції "Руської правди", тому формування руського спадкового права відбувалось незалежно від візантійського.

7. У Литовсько-Руській державі серед рецептованих (запозичених) іноземних джерел вирізнялося німецьке або магдебурзьке право. Але рецепція памяток іноземного походження в цей період не припинила розвиток руського права, а збагатила його новими правовими поняттями та нормами.

Певну самостійність правова система України зберігала в Запорозькій Січі та в Українській гетьманській державі (Військо Запорозьке). Після входження України під протекторат російського царя, попри деякі спроби зберегти українську державність і самостійну правову систему, вона дедалі більше втягувалася в контекст історичного розвитку Російської імперії. Надалі всі правові рішення визначались імперською (до 1917 р.) і радянською правовими доктринами.

8. У Руській державі приватно-правові і публічно-правові елементи не розрізнялися. Сини князя, що успадковували після нього рухоме і нерухоме майно, дивилися на державу як на власність. Тогочасне право спадщини закріплювало за спадкоємцем не тільки власність, але й владу. Із права власності на землю випливало і право на повноту всієї владу над населенням, що проживало на успадкованій землі. Проте Київське віче не дозволяло князівській владі перетворити державу у приватну власність і вільно в ній успадковувати владу. Щоб легалізувати успадковану владу, потрібна була згода Київського віче.

9. У Руській державі існувало успадкування як за законом, так і за заповітом. За законом родове майно могли успадковувати лише сини. У разі відсутності у спадкодавця синів його майно переходило до братів. Згодом Просторова редакція "Руської правди" передбачила, що майно померлого смерда, у якого не було синів, могло переходити у власність князя, а доньки від батьківського спадку отримували невелику частку на прожиття. Своєю чергою, майно бояр і дружинників, які не мали синів, дозволялось успадковувати донькам. Усе це є свідченням появи правових привілеїв для представників аристократичної верхівки;

10. Питання успадкування майна отримали у Статутах Великого князівства Литовського 1529, 1568 і 1588 рр. досить повну і детальну регламентацію, унаслідок цього спадкове право виділилося у самостійний правовий інститут. Уперше в Литовському Статуті 1566 р. було введено у науковий обіг поняття "виморочне майно".

Норми спадкового права "Руської правди" щодо збереження родового майна за спадкоємцями були не тільки визнані дійсними, а й розвинуті та закріплені у Статутах Великого князівства Литовського у нормах, що обмежували волю спадкодавця щодо спадкових маєтків. Статутами дозволялося продавати лише одну третину батьківського маєтку. Ця ж тенденція збереження родового майна спостерігається і в Українській козацькій державі, що виявилося у чіткішому розмежуванні різного правового режиму спадкування для батьківського чи материнського майна та майна набутого.

11. В українських землях, які були під юрисдикцією Речі Посполитої Польської, характерною рисою спадкового права було обмеження прав жінки на успадкування нерухомості. У XVII ст. 3/4 батьківського майна переходило до синів, а 1/4 успадковували доньки незалежно від їхньої кількості. Материнське майно всі діти успадковували в однакових частках.

12. Козацьке право Запорозької Січі було національним, становим і корпоративним правом. Демократичність козацького права виявилась у відсутності привілеїв для окремих соціальних груп, щорічному перерозподілі землі тощо. Найдемократичніші засади козацького суспільства знайшли своє відображення пізніше в Конституції Пилипа Орлика (1710).

Традиційне для Литовських Статутів успадкування землі у Запорозькій Січі не було поширено з двох причин: 1) користування землею було довічним, а терени Запорозьких вольностей вважалися колективною власністю козацтва; 2) особливості січового життя впливали на те, що в більшості козаків просто не було спадкоємців - жінок, дітей.

13. Право Української гетьманської держави (Військо Запорозьке) було продуктом відносин суто козацького суспільства, у його нормах втілені їхні уявлення про право, справедливість, свободу, рівність. У Війську Запорозькому головним чинником правової системи було звичаєве право, важливими джерелами права були договірні статті та гетьманське законодавство. В Українській гетьманській державі виник новий інститут спадкового права - умовний заповіт, тобто заповіт із певними умовами щодо передачі спадкоємцеві у володіння майна ще за життя спадкодавця.

14. До XVIII ст. царський уряд не наважувався розповсюджувати російське законодавство на територію України. Першою цій інтервенції була піддана Слобідська Україна, на яку у 1765 р. було поширено дію російського законодавства. На півдні України (Херсонська, Катеринославська, Таврійська губернії) діяло загальноросійське законодавство. На Правобережній Україні (Київська, Волинська, Подільська губернії), яка до 1792 р. входила до складу Речі Посполитої, найважливішими джерелами права були акти вищих органів польської влади, Литовські Статути, магдебурзьке право та залишки звичаєвого права.

15. До 40-х рр. ХІХ ст. в Україні зберігало чинність місцеве право. У Полтавській, Чернігівській, Київській, Волинській, Подільській губерніях діяли такі самі нормативні акти, що й у XVIII ст. Остаточне запровадження російського законодавства на Лівобережжі (Полтавська і Чернігівська губернії), але зі збереженням дії окремих норм місцевого права, які було включено до Зводу законів Російської імперії 1842 р., відбулося згідно з Указом від 4 березня 1843 р. "Про введення в губерніях Чернігівській і Полтавській загальних про судочинство настановлень імперії". На Правобережній Україні місцеве право було скасоване Указом від 25 червня 1840 р. У західноукраїнських землях (Галичина і Буковина) діяв Австрійський цивільний кодекс 1811 р.

16. Місцеві особливості права в українських губерніях Російської імперії або зовсім не були врегульовані загальноімперським законодавством, або різко суперечили йому. Тому Судовий статут 1839 року дозволив селянським судам (сільським розправам) у таких випадках розглядати справи на підставі норм звичаєвого права. При проведенні кодифікації права у першій половині ХІХ ст. російський царизм місцеві особливі права для Полтавської та Чернігівської губерній (53 статті "Зводу законів цивільних", чотири статті "Зводу законів про стани", одна стаття "Зводу законів межових") урахував (т. Х Зводу законів Російської імперії 1842 р.). Основним джерелом для них стали Звід місцевих законів західних губерній 1837 р. (47 статей), Литовський Статут третьої редакції та "думка" Державної ради.

17. Система права в українських губерніях Російської імперії відрізнялася вищим рівнем юридичної техніки та більш детальною регламентацією шлюбно-сімейних і спадкових правовідносин, передбачала остаточний (вічний) і тимчасовий порядок спадкування. Особливі статті для Полтавської та Чернігівської губерній значно розширювали, порівняно зі статтями, що діяли на території метрополії: права батьків (зокрема, їх право зректися своїх дітей у випадку негідної їх поведінки); батько користувався ширшими правами, ніж мати; власника майна, щодо розпорядження родовим майном тощо.

18. За російським дореволюційним правом спадкування здійснювалося як за законом, так і за заповітом. Заповіт укладався особою "за здорового глузду і твердої памяті", що досягла 21-річного віку. За відсутності заповіту майно переходило до спадкоємців за законом. Ними були як сини, так і доньки, однак перевага надавалася синам. Доньки при живих братах отримували 1/14 частину нерухомого майна і 1/8 частину рухомого. Материнська спадщина ділилася порівну. Якщо подружжя було бездітним, то у випадку смерті одного з них інший отримував 1/7 частину нерухомого і 1/4 частину рухомого майна. Особливі для Полтавської та Чернігівської губерній положення передбачали, що батьківське майно, отримане синами шляхом виділу майна, і посаг доньки (які померли бездітними), поверталися батькам. Овдовіле подружжя отримувало у спадщину третину всього майна, а якщо дітей не було - все майно. Вдова отримувала спадкове майно в довічне володіння, а не у власність.

19. В українських землях, захоплених Австрією, спадкові відносини регулювались Австрійським цивільним кодексом 1811 р. У спадковому праві діяв принцип універсального правонаступництва. Спадкове право базувалося на законі, на договорі і на заповіті. На відміну від російського й українського права австрійське цивільне право дозволяло неповнолітнім (особам, що не досягли 18 років) заповідати у нотаріальній формі й усно в суді. Австро-Угорською імперією місцеві особливості права в українських землях не були враховані, тому що законодавство цієї держави відображало західну традицію права і приналежність до романо-германської сімї.

20. Спадкове право ІХ-XVIII ст. мало яскраво виражені риси та принципи феодального права, оскільки порядок спадкування різнився залежно від соціального статусу особи. Позбавлялися права на успадкування іновірці, особи, що перейшли до нехристиянських конфесій, позашлюбні діти, доньки, що вийшли заміж без згоди батьків, особи, що зловживали спиртними напоями тощо. Не мали сили заповіти нерухомості на користь євреїв поляків та іноземців.

21. У добу відродження української державності та у період формування радянської державності (1917-1920 рр.) зберігали чинність окремі норми місцевого звичаєвого права (земельного, цивільного, шлюбно-сімейного і спадкового права), які було включено до Зводу законів Російської імперії 1842 р. Однак наприкінці 20-х рр. ХХ ст. сфера дії норм звичаєвого права суттєво звузилася, основним джерелом радянського права стали нормативні акти.

22. Спадкове право незалежної України, зберігаючи принципові засади радянського спадкового права, містить чимало новел, метою яких є гармонізація українського спадкового права із правом європейський країн у цій галузі, які є типовими для всієї європейської спільноти і мають підґрунтям підвалини, закладені ще римським приватним правом.

Монографія: 1. Нелін О.І. Еволюція спадкового права України (історико-правовий аспект): Монографія / О.І. Нелін. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2009. - 365 с.

Статті у наукових фахових виданнях: 2. Нелін О.І. Особливості спадкового права епохи феодалізму / О.І. Нелін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 3. - С. 281-287.

3. Нелін О.І. До питання спадкового права України за "Зібранням малоросійських прав" 1807р. / О.І. Нелін // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 2001. - №3. - С. 33-38.

4. Нелін О.І. До питання успадкування в українських землях за "Зводом законів Російської імперії" 1842 р. / О.І. Нелін // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск. 16. - К.: Ун-т держави і права ім. В.М. Корецького HAH України. - 2002. - С. 66-70.

5. Нелін О.І. До питання спадкового права Запорізької Січі та Гетьманщини / О.І. Нелін // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Випуск. 154: Правознавство. - Чернівці: Рута. - 2002. - С. 20-22.

6. Нелін О.І. До питання спадкового права Київської Русі / О.І. Нелін // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 131: Правознавство - Чернівці: Рута. - 2002. - С. 13-16.

7. Нелін О.І. До питання спадковості за магдебурзьким правом / О.І. Нелін // Право і безпека. Науковий журнал Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2003/24. - С. 70-73.

8. Нелін О.І. Спадкове право за "Зводом місцевих законів західних губерній" 1837 р. / О.І. Нелін // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Випуск. 187: Правознавство. - Чернівці: Рута. - 2003. - С. 39-43.

9. Нелін О.І. До питання спадкування за духівницею у ХІХ - на початку ХХ ст. / О.І. Нелін // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. - К.: Ун-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 147-151.

10. Нелін О.І. До питання спадкового права за "Правами за якими судиться малоросійський народ" 1743 р. / О.І. Нелін // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 23. - К.: Ун-т держави і права ім. В.М. Корецького HAH України. - 2004. - С. 242-246.

11. Нелін О.І. До питання спадкового права за "Руською правдою" // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. статей. - 2004. - Випуск XIII. - С. 7-15.

12. Нелін О.І. До питання спадкового права за русько-візантійськими договорами / О.І. Нелін // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. статей. - 2004. - Випуск XII. - С. 21-28.

13. Нелін О.І. До питання спадкового права за "Еклогою" / О.І. Нелін // Часопис Київського університету права. Український науково-теоретичний часопис. - 2004/І. - С. 65-70.

14. Нелін О.І. До питання про спадкове право рабовласницького суспільства / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 10. - С. 44-48.

15. Нелін О.І. До питання про памятки права спадщини за Руською правдою та Псковською судною грамотою / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 6. - С. 74-78.

16. Нелін О.І. Нове у спадковому праві / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 12. - С. 22-24.

17. Нелін О.І. До питання спадкування за заповітом за Цивільним кодексом України 2003 року / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 11. - С. 96-99.

18. Нелін О.І. До питання спадкування за законом за Цивільним кодексом України 2003 року / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 10. - С. 51-54.

19. Нелін О.І. Становлення і розвиток радянського спадкового права / О.І. Нелін // Право і безпека. Науковий журнал Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2005/4’1. - С. 139-141.

20. Нелін О.І. До питання спадкового права за статутом Великого князівства Литовського 1529 року / О.І. Нелін // Право і безпека. Науковий журнал Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2005/4’6. - С. 160-163.

21. Нелін О.І. До питання спадкового права за статутом Великого князівства Литовського 1566 року / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 2. - С. 63-65.

22. Нелін О.І. Щодо спадкового права за статутом Великого князівства Литовського 1588 року / О.І. Нелін // Право і безпека. Науковий журнал Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2006/5’1. - С. 156-157.

23. Нелін О.І. До питання успадкування у первісному суспільстві / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №3. - С. 76-79.

24. Нелін О.І. Історичний аналіз вирішення проблемних питань спадкового права в сучасному законодавстві України / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2007 (141). - № 9. - С. 7-10.

25. Нелін О.І. Історичні аспекти колізійних питань спадкового права у сучасному законодавстві України / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2007 (140). - № 8. - С. 10-14.

26. Нелін О.І. До питання про історичну спадщину перших державних утворень на теренах України / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2007 (142). - № 10. - С. 52-55.

27. Нелін О.І. Спадкове право УРСР за Цивільним кодексом 1922 р. / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2008 (148). - № 4. - С. 32-35.

28. Нелін О.І. Спадкування власності громадян України до першої кодифікації цивільного права / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2008 (151). - № 7. - С. 53-56.

29. Нелін О.І. Спадкове право УРСР за Цивільним кодексом УРСР 1963 року // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 6. - С. 44-47.

30. Нелін О.І. Теоретичні основи спадкового право України / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2008 (149). - № 5. - С. 102-106.

31. Нелін О.І. До питання спадкування за законом за Зводом законів Російської імперії / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2008 (152). - № 8. - С. 86-89.

32. Нелін О.І. До питання спадкування за заповітом за Зводом законів Російської імперії / О.І. Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2008 (152). - № 11. - С. 122-125.

33. Нелін О.І. Спадковий договір: історичні аспекти розвитку / О.І. Нелін // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - № 7 (93). - С. 91-97.

34. Нелін О.І. До питання успадкування в українських землях у складі Австро-Угорської імперії / О.І. Нелін // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 45. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - С. 141-146.

Тези наукових доповідей і повідомлень: 35. Нелін О.І. Історичний аналіз вирішення проблемних питань спадкового права у сучасному законодавстві України // "Актуальні проблеми правового регулювання відносин у сфері господарювання в умовах ринкової економіки України": Всеукраїнська науково-практична конференція, 18 травня 2007 року. - Міжрегіональна академія управління персоналом.

36. Нелін О.І. Вирішення колізійних питань у спадковому праві України // Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. -практ. конф., Луцьк, 2007 р., 1-2 черв.: У 2-х т. / Уклад. Т.Д. Климчук, І.М. Якушев. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - Т. 1. - С. 433-438.

37. Нелін О.І. Спадкове право і нотаріат // Науково-практична конференція "Нотаріат - проблеми сьогодення: шляхи вирішення": Київський університет туризму, економіки і права за участю Української нотаріальної палати, Головного управління юстиції в місті Києві, 30 травня 2008 року // Наук. -практ. журн. Української нотаріальної палати. - 2010. - № 6. - С.

38. Нелін О.І. Новели спадкового права України // Проблеми міжвузівської розбудови громадського суспільства в Україні: Мат. міжвузівської наук. -практ. конф. - К.: Університет економіки та права "Крок", 2008. - Кн. 1. - С. 166-169.

39. Нелін О.І. Спадковий договір та його місце в системі цивільного права: окремі аспекти // Актуальні питання реформування правової системи України: VI Міжнар. наук.-практ. конфер. - Луцьк, 2009 р., 29-30 червня.

40. Нелін О.І. Проблеми теорії та практики спадкового права України за Цивільним кодексом України 2003 року: Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами VII Міжнар. наук. -практ. конф., Луцьк, 4-5 червня 2010 р. / уклад. Н.І. Вознюк, Ю.П. Климчук, Т.Д. Красюк, О.Л. Старко, О.В. Старчук, І.М. Шевчук, Б.О. Чупринський. - Луцьк: Волинська обласна друкарня. - С. 425-427.