Еволюція системи тропів псевдототожності в російському поетичному мовленні (на матеріалі фольклорних творів і текстів у жанрі фольклорних стилізацій XVII–XX ст.) - Автореферат

У лінгвістичних розвідках кінця ХХ - початку ХХІ ст. визначення тропів „метафоричної групи” уточнюється як переосмислення на осі псевдототожності, тобто тотожності між ознакою, яка існує обєктивно, та ознакою, покладеною в основу „переносу”. Зміст тропеїчної осі псевдототожності демонструє насамперед локалізацію координат „псевдототожність” (яка обєктивується родовим тропом - метафорою, а також персоніфікацією, алегорією, метафоричними типами епітета, перифраза, оксюморона, гіперболи тощо) та „подібність” (що реалізується різними типами образного порівняння та їх синкретичними сполуками зі стилістичними фігурами). Тому в дослідженнях сучасної школи лінгвопоетики вісь псевдототожності впевнено подовжується в напрямку послаблення тотожності між субєктом осмислення та обєктом зіставлення тропа до мінімальної подібності, яка представлена позиціями „аналогія” та „асоціація” (у наукових розвідках Н. В. До нових та мало розроблених мовознавчою наукою напрямків дослідження тропів псевдототожності належить лінгвоміфопоетичний вектор, згідно з яким метафоричні переосмислення реалізують здатність обєктивувати базові значення міфопоетичної, у широкому розумінні сакральної, мови. Аристотелем (384-322 рр. до н. е.) започатковано вчення про закоріненість когнітивного принципу метафори в першоджерелах мови, що знайшло відгук у його працях „Риторика”, „Поетика”, „Про мистецтво поезії” та в сучасних критичних дослідженнях О. М.У вступі визначено актуальність дисертаційного дослідження та його теоретичні засади, обґрунтовано вибір теми, сформульовано мету та завдання роботи, описано матеріал, визначено обєкт, предмет і методи дослідження, його практичне та теоретичне значення, окреслено структуру роботи, її наукову новизну, подано відомості про апробацію основних положень дисертації та кількість публікацій. Вчення про типи переосмислень та основні логіко-лінгвістичні засади їх утворення („тотожність”, „подібність”, „аналогія”, „асоціація”) оглянуто в логіко-лінгвістичному, структурно-лінгвістичному та лінгвоміфопоетичному аспектах. З урахуванням лінгвістичного доробку, словниково-енциклопедичних даних з логіки, психології та філософії цю категорію можна описати як таку, що належить до первинних і універсальних основ переосмислення. Теоретичний аналіз показує, що категорію „тотожності”, яка близька до міфологічної, обєктивують насамперед такі первинні переосмислення, як метафора, персоніфікація та алегорія (Аристотель, Ф. І. В обєктивації сучасних типів переосмислень провідну роль виконує категорія „тотожність-відмінність”, яку можна назвати видозміненим варіантом „тотожності”, близької до міфологічної.Від давнього до сучасного російського поетичного мовлення тропи псевдототожності еволюціонували у напрямку від первинної тотожності, яка близька до міфологічної, до тотожності-відмінності, що встановлюється між розчленованими в актуальній картині світу субєктом осмислення та обєктом зіставлення. У російському поетичному мовленні тотожність, близьку до міфологічної, відбивають переосмислення, які ґрунтуються не лише на логіко-лінгвістичній категорії „тотожність”, але й на „асоціації” (неявній тотожності), „аналогії” та „суміжності”. Ймовірно, що категорія „подібність” виступає подальшим механізмом утворення вторинної номінації. Логіко-лінгвістичні категорії тотожності й суміжності обєктивують насамперед тропи, що виникли в архаїчний період розвитку мови, - персоніфікація та алегорія. Персоніфікація відображає глибоко архаїчний принцип одухотвореності (у тому числі антропоморфності) елементів універсуму як частину єдиного закону космологічності сущого.

Основний зміст дисертації

Від давнього до сучасного російського поетичного мовлення тропи псевдототожності еволюціонували у напрямку від первинної тотожності, яка близька до міфологічної, до тотожності-відмінності, що встановлюється між розчленованими в актуальній картині світу субєктом осмислення та обєктом зіставлення. У російському поетичному мовленні тотожність, близьку до міфологічної, відбивають переосмислення, які ґрунтуються не лише на логіко-лінгвістичній категорії „тотожність”, але й на „асоціації” (неявній тотожності), „аналогії” та „суміжності”. Ймовірно, що категорія „подібність” виступає подальшим механізмом утворення вторинної номінації.

Логіко-лінгвістичні категорії тотожності й суміжності обєктивують насамперед тропи, що виникли в архаїчний період розвитку мови, - персоніфікація та алегорія. Вони відбивають природний, тісний звязок з міфопоетичними значеннями. Алегорія як конкретне образне зображення відстороненої ідеї найбільше пристосована до остенсивної (вказівної, у тому числі заступаючої щодо табуйованої номінації) вербалізації символічних значень. Персоніфікація відображає глибоко архаїчний принцип одухотвореності (у тому числі антропоморфності) елементів універсуму як частину єдиного закону космологічності сущого. До архаїчних тропів псевдототожності, що поєднуються з персоніфікацією та алегорією, належить асоціативний паралелізм. Традиційно його відносять до конструкцій образного порівняння, однак основу паралелізму слід шукати в логіко-лінгвістичному механізмі асоціації. Асоціація як підґрунтя переосмислень є мисленнєвою структурою, що виникає у свідомості автоматично й відтворює, перш за все, глибинні, символічні значення. Близький до універсального і статус логіко-лінгвістичної категорії аналогії, яка здатна розташовуватися в основі первинної метафоричної тотожності. На весь ряд архаїчних тропів псевдототожності потужно впливає принцип партитивної метонімії, що діє на іншій тропеїчній осі та підпорядковується універсальному закону партиципації сущого. Йдеться про постійну та резонуючу співвіднесеність мовних феноменів царини сакрального - значення базового символу та його субститутів.

Аналіз поетичних текстів фольклору свідчить про те, що родовий троп осі псевдототожності як самостійний вид переосмислень нечасто обєктивується в архаїчний період розвитку мови. Однак метафора, поряд із персоніфікацією та алегорією, стає важливою ланкою в первинних типах синкретизму тропа й фігури, а саме в образному епітеті, метаморфозі, перифразі, гіперболі. Так, образна метаморфоза виникає на ґрунті одного з найважливіших і найдавніших типів міфопоетичних значень і відбиває обертання неживого світу на живий і навпаки згідно з законами постійності трансмутацій універсуму та одухотворення сущого.

У текстах російських поетичних стилізацій метафора виконує одну з найважливіших ролей, при цьому гармонійно синкретизується як з архаїчними, так і з пізнішими видами тропів та фігур - образними типами оксюморона, іронії, аналогії, порівняння, інерційними асоціативними тропами, а також композитними, розгорнутого вигляду переосмисленнями, що створені на перетині одразу кількох тропеїчних координат. Наприклад, інерційний тип переосмислень одночасно може спиратися на логіко-лінгвістичні категорії первинної тотожності, видозміненої категорії тотожності-відмінності та вторинної подібності. У структурі образного порівняння, яке ґрунтується на категорії подібності, саме метафорична частина як первинна, стійка та символічно глибока відображає сутність усієї номінації.

У межах актуальної картини світу відбувається помітне виокремлення переосмислень за типом панпсихізму, який виходить за межі цілісного панкосмізму. Він або сприяє утворенню тропів перехідного типу синкретизму, або ж провокує десакралізацію (разом із втратою медіативної та апотропеїчної функцій мови) і, відповідно, детропеїзацію архаїчних типів переосмислень. Якщо tertium comparationis архаїчних переосмислень осей псевдототожності та суміжності найчастіше відбиває ізоморфізм маркерів подолання світів, який партитивно явлений у субєкті осмислення та обєкті зіставлення тропів, то в переосмисленнях сучасної епохи єднальна ланка tertium comparationis зі значенням „маркер подолання світів універсуму” може втрачати свою значущість унаслідок порушення медіарно-апотропеїчного переходу між полісвітами. Вона може актуалізуватися за рахунок звернення до традиційних способів тропеїчної специфікації символу - одухотворення, конкретизації, обертання.

1. Бєлякова Т. В. Національно-специфічні особливості функціонування власних назв у системі тропів поетичної мови // Дискурс сучасної історичної романістики: Поетика жанру: Зб. наук. праць / За ред. М. К. Наєнка. - К.: Київський університет, 2000. - С. 388-395.

2. Охрименко Т. В. В. И. Даль и современность: гносеологические проблемы метафоры художественной речи // Владимир Иванович Даль и современные филологические исследования: Сб. науч. работ / Под ред. Л. А. Кудрявцевой. - К.: Київський університет, 2002. - С. 214-220.

3. Охрименко Т. В. К вопросу об истории изучения метафоры в онтологическом аспекте // Система і структура східнословянських мов: Зб. наук. праць / Під ред. В. І. Гончарова та ін. - К.: Знання, 2002. - С. 208-213.

4. Охріменко Т. В. Еволюція теорії тропів у традиції російської міфопоетичної школи ХІХ ст. // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. Вип. 12. Ч. 2. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. - С. 129-133.

5. Охріменко Т. В. Еволюція поняття „поетичний троп”: від античності до середини ХХ ст. // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць. Вип. 12. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 355-359.

6. Охрименко Т. В. Содержание оси псевдотождества в свете логики, психологии, философии и лингвистики: общая характеристика // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. Вип. 18. Кн. 2. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 46-50.

7. Охрименко Т. В. Аллегория и ее реализация в текстах разных художественно-речевых регистров // Русская литература. Исследования: Сб. науч. трудов. Вып. 11. - К.: Издательство „БИТ”, 2007. - С. 272-277.

8. Охрименко Т. В. Инерционный троп оси псевдотождества в русской художественной речи (на материале поэтических текстов М. Ю. Лермонтова) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. Вип. 23. Ч. 2. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2007. - С. 248-252.

9. Охріменко Т. В. Художні переосмислення з повторюваним семантичним компонентом як джерело утворення асоціативних тропів групи псевдототожності // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. Вип. 24. Ч. 3. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2008. - С. 55-64.

10. Охрименко Т. В. Персонификация как синкретичный троп псевдотождества и смежности (на материале русских поэтических подражаний фольклору XVII-XVIII вв.) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. Вип. 25. Ч. 3. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - 480 с. - С. 136-139.