Еволюція політики НАТО щодо країн Центральної та Східної Європи - Контрольная работа

бесплатно 0
4.5 118
Еволюція європейської безпеки у першій половині 90–х років. Деякі аспекти можливих наслідків у політиці у зв’язку з розширення НАТО. Програми партнерства і співробітництва Північноатлантичного Альянсу з країнами ЦСЄ та проблеми його розширення.


Аннотация к работе
Разом з тим, стратегії Північноатлантичного блоку був властивий ряд особливостей, які відрізняли її від національних стратегічних установок країн-учасниць Альянсу, оскільки вона формувала вимоги в області підготовки і проведення військових дій, головним чином, в зоні відповідальності Північноатлантичного союзу, в той час як національні військові стратегії, передусім армій таких країн як США, Великобританія і Франція, планували дії збройних сил, як правило, за межами цієї зони. Втім якщо подивитися на речі обєктивно, така, як задавалося, непорушна і “перевірена часом” блокова система безпеки, яка начебто доволі ефективно базувалася на балансі сили, почала давати перші серйозні тріщини ще у 80-і роки, коли дедалі все очевиднішим ставав розрив у розвитку між Заходом і Сходом. Справді, якщо формально світ в геополітичному сенсі було поділено на два протидіючі “табори”, величинами вони були незіставними. Сумніви східноєвропейців переросли у впевненість після трагічних подій у Вільнюсі в січні 1991 р., коли московським керівництвом (начебто без відома М.Горбачова, у що жодна серйозна людина не могла повірити) проти мирного литовського населення, що воно домагалося відновлення суверенітету своєї країни, були застосовані війська. У серпні 1993 р. під час зустрічі з президентом Польщі Л.Валенсою Б.Єльцин прилюдно підтвердив незмінність зовнішньополітичного курсу Росії як демократичної держави, наголосивши, зокрема, на визнанні Росією невідємного права Польщі приєднатися до НАТО у будь-який час.Розширення НАТО, яке після Мадридського (1997 р.) самміту альянсу стало - de facto - реальністю, та розширення Європейського Союзу, яке є наміром, зафіксованим у “Пакті стабільності в Європі” (1995 р.) та Амстердамському договорі (1997 р.), незважаючи на свою начебто вирішеність, залишаються темою численних дискусій серед політиків і фахівців-міжнародників. З самого початку виникнення планів розширення НАТО на Схід (а, згодом, і ЄС) для Заходу постала проблема його певного виправдання, адже такі плани суперечили, зокрема, радянсько-американським домовленостям кінця 80-х - початку 90-х років. Зрештою, офіційна формула стала говорити, що вступ країн Центрально-Східної Європи до НАТО є “лише продовженням курсу на європейську інтеграцію”, а неофіційна (яку, втім, ніхто особливо й не приховує) - що такий крок має заповнити вакуум безпеки у регіоні ЦСЄ і запобігти можливому відновленню там російського впливу. Характерним прикладом подібного підходу можна вважати позицію відомого американського стратега З.Бжезинського, який в своїй відомій роботі “Передчасне партнерство” наполягає на загрозі повторного перетворення Центрально-Східної Європи на “російську вотчину”. Вкрай несприятливою є для Росії структура торгівлі з партнерами в Центрально-Східній Європі: різке збільшення частки паливно-сировинних “твердовалютних” товарів у російському експорті при переважанні машин, обладнання, продовольства та споживчих товарів у “мяковалютному” імпорті.Програми партнерства були покладені в основу формування моделей співробітництва НАТО з країнами ЦСЄ. Актуалізувалось питання забезпечення міжнародної безпеки ЦСЄ завдяки діяльності таких організацій, як Північноатлантичний Альянс (НАТО), Організації з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Європейського Союзу (ЄС). Вступ до цих організацій чи зближення з ними забезпечив би гідний рівень військової безпеки країн ЦСЄ, підвищив економічну спроможність, надав нові технології розвитку в різних сферах економіки, допоміг зберігти територіальну цілість, сприяв в боротьбі з міжнародним тероризмом та надав ряд інших гарантій міжнародній безпеці країн ЦСЄ. Саме розширення НАТО на Схід, будучи органічною частиною трансформації Альянсу, стало однією з актуальних проблем на світовій політичній арені остатнього десятиліття. Майже всі держави Центрально-Східної Європи висловили бажання вступити до Альянсу на засадах повноправного членства.Більша частина російської військової техніки потребує оновлення, а військовий бюджет Росії менший від загального бюджету НАТО у 500 разів, в якого значно менше проблем із модернізацією. Іншою організацією, що намагається забезпечити безпеку в Європі, в тому числі і ЦСЄ, є Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Важливе значення у зміцненні безпеки в ЦСЄ і підвищення ролі ОБСЄ в сфері безпеки мало прийняття на самміті глав держав та урядів країн-учасниць ОБСЄ в Стамбулі 18-19 листопада 1999 року Хартії європейської безпеки, Договору про звичайні збройні сили в Європі, нової редакції Віденського документа про заходи щодо зміцнення довіри і безпеки. Держави-учасниці ОБСЄ рішуче висловились за недопущення загрози силою або її застосування протии територіальної цілісності, сувернітету та політичної незалежності будь-якої держави і зобовязались у такому випадку оперативно реагувати як у плані допомоги державі, що постраждала, так і вжиття необхідних заходів щодо держави-агресора. Глави держав або урядів країн-членів ОБСЄ також схвалили Декларацію Стамбуль

План
План нато безпека партнерство європейський

Вступ

1. Еволюція європейської безпеки у першій половині 90 - х років

2. Еволюція «Хельсінського процесу» у 90-і роки

3. Розширення НАТО - деякі аспекти можливих наслідків

4. Програми партнерства співробітництва НАТО з країнами ЦСЄ

5. Проблеми розширення НАТО

Висновок

Список використаних джерел
Заказать написание новой работы



Дисциплины научных работ



Хотите, перезвоним вам?