Політичні вчення Стародавнього Сходу та Стародавньої Греції. Характерні риси та основні представники політичних вчень епохи Відродження, Просвітництва, Нового часу. Політичні ідеї Т. Шевченка, І. Франка, М. Драгоманова, М. Костомарова, М. Грушевського.
Аннотация к работе
Кожному треба дати відповідне йому «імя», тобто так позначити місце й ранг у соціальній системі, щоб правитель був правителем, чиновник - чиновником, підданий - підданим, батько - батьком, син - сином та ін. На відміну від Конфуція, який виступав із позицій аристократії, обґрунтовуючи природність і необхідність поділу суспільства на правителів і підданих, «старших» і «молодших», інший давньокитайський мислитель - Мо Цзи (479-400 pp. до н. е.), засновник моїзму, розвивав ідею природної рівності всіх людей і обґрунтовував договірну концепцію виникнення держави, в основі якої лежить ідея належності верховної влади народу. політичний відродження просвітництво Зрозумівши, що причиною безладу й хаосу в суспільстві є відсутність старшинства та управління, люди обрали найбільш доброчесну і мудру людину правителем, зробили її «сином неба», який покликаний створювати єдиний зразок справедливості в суспільстві й забезпечувати у ньому порядок. Приділяючи у своїй творчості значну увагу проблемам полісу та його законів, він виступає за писане право, тобто за закон, і підкреслює, що "народ повинен боротися за закони, як за свої стіни". Правління тих, хто дотримується законів, він називав аристократією, правління найбагатших - плутократією, а правління всіх - демократією.