Еволюція нотації візантійсько-слов’янського культурного простору: від невменної системи до київського п’ятилінійного нотопису - Автореферат

Тривалий час нотопис був невменним і лише через декілька століть в Україні на порозі ранньомодерної доби виникла лінійна нотація, яка точно фіксувала висоту й тривалість звуків, що уможливлює адекватне прочитання давнього пласту української сакральної монодії. Природно, що найтіснішим є звязок з візантійською сакральною музикою та нотацією як засобом графічного збереження мелодій, хоч історіографічні матеріали досліджень останньої рідко залучалися до наукового обігу, що підкреслює актуальність і необхідність таких студій. Тож вважаємо дослідження українського монодійного матеріалу в контесті виникнення та подальшого розвитку візантійського нотопису одним із актуальних і перспективних завдань сучасного музикознавства. На цій основі вибудовується перпектива транскрипцій невменних записів, проведення порівняльних студій півчого пласту візантійсько-словянського літургійного співу та виявлення головних засад тяглості від давньої практики Східного обряду до українського музичного мистецтва, в чому й полягає актуальність обраної теми дослідження. Лисенка на 2007-2012 рр. Дослідження проводилося також у науковій співпраці з Інститутом літургійних наук Українського Католицького Університету.У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено обєкт, предмет й основні методи дослідження, подано огляд джерел за обраною темою, розкрито наукову новизну роботи, практичне значення її результатів, наводяться відомості про їх апробацію.Впродовж всієї історії візантійської музики, від IV століття і до падіння Константинополя у 1453 році, вона пережила кілька етапів, коли виникали нові жанри церковної музики і вдосконалювалася нотація. Перший період розвитку Візантійської церковної музики охоплює IV-VII століття, початковий етап якого повязують з іменами Отців Церкви - Йоана Златоустого, Василія Великого та Єфрема Сиріна. Під впливом сирійської поезії та музики тут розквітнув мелізматичний стиль, основним жанром якого став кондак. Єдність слова та музики творили основу нових текстів, які формувалися на основі впровадження осмогласної системи Йоана Дамаскіна. Вперше на музичні знаки візантійських піснеспівів звернув увагу Анрі Монфокон, засновник грецької палеографії, який у праці «Paleographia Graeca» подав перелік візантійських невм, правда, без спроби інтерпретації, що було зроблено 70 років пізніше Мартіном Гербертом у другому томі його роботи «De cantu et musica sacra, a prima ecclesiae actate ad praesens tempus».Разом із формуванням та відповідним ускладненням обряду Візантійської церкви накопичувався і мелодично збагачувався півчий репертуар, що з часом потребував писемної фіксації. Зберігаючи деяку графічну подібність з екфонетичними знаками, ця нотація фіксувала вже не тільки окремі звуки, але й окремі мелодичні поспівки. Невми цього нотопису схожі на гейрономічні знаки (гейрономія - перстоскладення), тобто знаки, що вимальовували жести пальців і кисті правиці керівника церковних співців на кліросі. Музикознавці у своїх дослідженнях в основному спираються на матеріали другого типу, оскільки ця нотація не прочитується й її транскрипції носять радше гіпотетичний характер, шукаючи відповіді у нотаціях пізнішого часу. На відміну від палеовізантійських невм, знаки середньовізантійської нотації, яку ще називали круглою (1100-1450), фіксували точну інтервальну величину звуків у їх співвідношеннях з попереднім і наступним звуками у мелодії, а також певні ритмічні, динамічні й виконавські характеристики.За змістом ірмос є звязуючою ланкою, яка поєднує тему біблійної пісні з темою певного празника чи служби, яка розробляється у підпорядкованих ірмосу тропарях кожної пісні канону. В процесі дослідження усіх варіантів цього ірмосу було проведено детальний аналіз та загальне порівняння з метою визначення особливостей взаємодії тексту з мелодикою і формою піснеспівів, мелодики та ритміки в контексті загальної драматургії, а також співвідношення грецької і словянської невменних транскрипцій з нотолінійними ірмолойними зразками. Дослідження виявило наступні загальні риси трьох піснеспівів: - форма визначається структурою тексту і демонструє логічно вибудувану мелодичну композицію із вступною, серединною і завершальною побудовами, внутрі яких виокремлюються шість речень-фраз; мелодичний звуковисотний малюнок ірмосів має певну «аркоподібну» структуру - починається і закінчується у відносно низькому регістрі, тоді як серединна частина досягає кульмінації, підіймаючись до найвищих звуків мелодії; Антоновича, на прикладі жанру ірмосів виявляємо присутність дуалістичної теорії гласів як ступенів однієї тетрахордової системи і як системи певних мелодичних поспівок, що знаходимо у візантійській теорії і що знаходить своє підтвердження в українських ірмосах.

Основний зміст дослідження

1. Камінська О. Трактат першої половини XIV століття / О. Камінська // Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка: Молоде музикознавство. - Львів: Сполом, 2008. - Вип. 20. - С. 120-128.

2. Камінська О. Принципи трансформації візантійської невменної нотації / О. Камінська // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка і Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. - Тернопіль-Київ, 2009. - Вип. 2 - С. 3-7.

3. Камінська О. Еволюція нотації - від візантійських невм до київського пятилінійного нотопису / О. Камінська // Наукові збірки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна: Традиції і новації вищої архітектурно-художньої школи. - Харків, 2010. - № 1. - С. 144-148.