Твір Новаліса як гімн нездоланному коханню, наповнений потужними образами і спогадами. Поступова еволюція ліричного героя, з яким ототожнює себе автор, зміни поглядів та ідей. Шлях героя до поступового розуміння плинності і непостійності всього живого.
Аннотация к работе
ВСТУП Цикл «Гімнів до ночі» - одне з найвідоміших творінь Новаліса, вершина його творчого генію, втілення філософії романтика. Молодша дочка бюргерської родини Рокентинів Софія Кюн жила у звичній атмосфері здорової врівноваженості і практичності, була доволі симпатичною, якщо вірити сучасникам, а особливо Гете, та простою і не відрізнялася мудрістю. Любов до сестер. Ця пісня є знаком, міткою Софії, її символом. Захоплення Софією тривало трохи більше року, романтик почав розчаровуватися у своїй недалекій коханій, але у березні 1797 вона померла, не дочекавшись весілля. Але відбиток специфічний, адже іноді здається, що поет мало не вдячний смерті, що вона забрала Софію в інший світ, перетворивши її таким чином на об’єкт величного переживання, не замутненого ніяким земним помислом, це дає поштовх для розвитку поета, нових поглядів і цілковитого переосмислення життя і смерті, появі нового трактування ночі. Більш того, це зміна ставлення героя до своєї коханої, адже, на думку дослідника В’ячеслава Іванова, мікрокосм у Новаліса, - це точна копія макрокосму, не просто подібність, а тотожність, тому маленька Софія проти Фрідріха -це та ж всесвітня наречена, що протистоїть Логосу, якщо ми не звернемо увагу на сутність стосунків між письменником і дівчиною. Щодо Ночі, то Вона - «незрозуміла, таємнича», через неї «далеко у стороні лежить світ - похований глибоко у могилі».