Визначення основних типів (суспільної, колективної і приватної), видів, історичних форм, економічної та юридичної трактовки власності. Характеристика індивідуальної власності – як вихідної форми власності. Вивчення еволюції її відносин в Україні.
Аннотация к работе
З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, та з іншого - спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва. В економічному житті існують різні форми відносин, тому наявність різних форм власності - закономірне явище. З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).В процесі свого історичного розвитку суспільство використовує два основних типи власності - суспільний і приватний. Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва й виробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності:а)власність народу в цілому, зокрема в Україні такою власністю поки що залишається земля; б)власність окремих колективів. Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі.При цьому власність на засоби виробництва розглядається з позицій розвитку людської особистості, її суспільної природи. Індивідуальна власність людини характеризує продуктивну силу її праці. У цьому розумінні засоби виробництва розглядаються не тільки як результат втілення минулої праці людини, а і як продуктивна сила І її праці. Мається на увазі те, що матеріально-уречевлені засоби виробництва у процесі продуктивного споживання їх працею людини набувають якісно нових ознак. Вони втрачають свої суто природні характеристики і перетворюються на робочі органи людини, суспільну продуктивну силу її праці та специфічний обєкт її індивідуальної власності.Первісні форми власності мали своєю передумовою природний фактор - землю з її плодами, оскільки впродовж тисячоліть, що передували буржуазному суспільству, панівне становище в економіці посідало сільське господарство. Первісні форми земельної власності безпосередньо включали також власність на знаряддя обробітку землі і на продукти. Усю багатогранність первісних відносин власності можна звести до трьох основних форм: азіатська (східна), антична (греко-римська) і германо-словянська форми земельної власності. Общини перебували під владою верховного правителя, деспотичної держави і не були самостійними власниками, община та її члени відчужували деспотичній державі частку продукту у формі данини, податків, а також виконували інші обовязки на користь держави і насамперед громадські роботи по землеустрою та іригації. Антична і германо-словянська форми власності відрізнялись відношенням індивідів до общинної землі, але були близькими між собою тим, що приватна земельна власність в обох випадках базувалась на праці самого власника.Економічна теорія, в тому числі політична економія, для зясування ролі людини вдаються до різних характеристик: субєкт продуктивних сил і економічних відносин (виробничих), робоча сила, особистісний фактор виробництва, людський капітал, людина економічна тощо. У марксистській політичній економії, незважаючи на проголошену тезу про людину як головну продуктивну силу, політико-економічні проблеми, закони розвитку людини та її роль у відносинах економічної власності (крім тези, що вона є субєктом таких відносин) практично не розглядалися. Розкриття соціально-економічної сутності людини, ролі людини-працівника і людини-власника, значення економічного мислення та закону зростання потреб дає змогу зрозуміти, що саме людина є вирішальною рушійною силою соціально-економічного прогресу. Найпростішу узагальнену характеристику людини пропонує філософія, визначаючи її як біосоціальну і духовну істоту, тобто істоту, в якій суперечливо поєднуються біологічна та соціальна сторони, що взаємообумовлюють, взаємозаперечують, взаємопроникають тощо, тобто взаємодіють між собою. Тому український філософ Григорій Сковорода (1722-1794) розмежовував у людині внутрішню (духовну) і зовнішню (матеріальну) природу.Отже, власність визначає характер функціонування всієї системи виробничих відносин. Власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва. Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах повинні починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Тобто, можна констатувати, що власність - це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва, чим визначається її місце в системі виробничих відносин. З іншого - приватизація не виправдала очікувань, у багатьох випадках її результатом не стала поява ефективного власника, а часом вона створила серйозний дисбаланс приватних і суспільних інтересів, зумовлений невиконанням інвесторами взятих на себе зобовязань, концентрацією майна в руках олігархічних структур.
План
План
Вступ
1. Типи, види й форми власності
1.1 Індивідуальна власність - як вихідна форма власності
2. Історичні форми власності
3. Еволюція відносин власності в Україні
Висновок
Список використаної літератури
Вывод
Отже, власність визначає характер функціонування всієї системи виробничих відносин.
Власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва.
Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах повинні починатися з відповідних перетворень у відносинах власності.
Тобто, можна констатувати, що власність - це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва, чим визначається її місце в системі виробничих відносин.
Приватизація в Україні дала неоднозначні результати. З одного боку, вона стимулювала приватну ініціативу і була одним з важливих чинників виходу країни з глибокої системної кризи 1990-х років. З іншого - приватизація не виправдала очікувань, у багатьох випадках її результатом не стала поява ефективного власника, а часом вона створила серйозний дисбаланс приватних і суспільних інтересів, зумовлений невиконанням інвесторами взятих на себе зобовязань, концентрацією майна в руках олігархічних структур. Серйозною проблемою залишається недостатня легітимність створеного приватного капіталу, що формувався в умовах численних порушень чинного законодавства.
Список використаноі літератури
1. Г.І.Башнянин, П.Ю.Лазур, В.С.Медведев. Політична економія. Частина 1. Загальна економічна теорія. - Київ, 2000;
2. Гальчинський А.С. Україна: Поступ у майбутнє. - Київ: Наукова думка, 2000. - 220 с.;
3. Украинская приватизация: плюсы и минусы / Под. ред. А.И. Пасхавера. - К.: Центр экономического развития, 2001.;
4. Алимов А., Емченко В. Приватизация: стратегия завершающего этапа // Экономист. № 202. - 2003. - С. 28-32.;