Адміністративно-територіальний устрій Аккерманського повіту. Вивчення етнічного, соціального складу населення повіту, особливостей господарської спеціалізації мешканців сільських поселень. Аналіз етносоціальних, господарських процесів на території сіл.
Аннотация к работе
Аналіз загального становища сіл Аккерманського повіту з другій половині ХІХ століття дає змогу простежити певні динамічні зміни в історії повіту, який у різні історичні епохи входив до складу різних держав. Актуальність розробки зумовлена також тим, що на сьогодні проблема вивчення сіл повіту на Півдні Бессарабії в другій половині ХІХ ст. залишається малодослідженою, в історіографії обмеженим є перелік праць, в яких етнічні та соціальні процеси в регіоні розглядалися б комплексно. Мета дослідження полягає у комплексному вивченні в контексті загальноісторичного процесу закономірностей і динаміки розвитку етносоціальних та господарських процесів на території сіл Аккерманського повіту в другій половині ХІХ століття ХІХ ст., ознаменувався проведенням Першого Загального перепису населення Російської імперії у 1897 р., дані якого дають можливість ґрунтовно підсумувати вплив політики царизму на соціальну та етнічну структуру складу населення у досліджуваному повіті. Обсяг історіографічних джерел нашого дослідження можна поділити на чотири групи: 1) матеріали другої половини ХІХ - початку ХХ ст.; 2) праці радянської доби (1918 - 1991 рр.); 3) наукові дослідження вітчизняних науковців на межі ХХ - ХХІ ст.; 4) праці сучасних дослідників.Воронцова 1828 р. намісництво було ліквідовано, а Бессарабія втратила статус самостійної області та стала частиною Новоросійського генерал-губернаторства, а цинути були перетворені в повіти [37, 234]. На території Аккерманського повіту були розташовані села, де компактно проживали такі групи населення: болгари, гагаузи, німці, українці, росіяни, цигани, євреї, вірмени, молдовани. Перепис свідчить, що в повіті були села, де компактно проживали гагаузи і болгари. Болгари в таких селах були домінуючою етнічною групою повіту, а гагаузи становили меншість. Так, у кінці ХІХ - на початку ХХ століття вони разом проживали в селах Тарутине (3690 німців і 130 українців), Демир-Хаджи (12 українців і 35 німців), НОВОМИКОЛАЇВКА (1100 українців і 1300 німців), Маріянівка 1 (332 українці і 11 німців), Максбурзі (13 українців і 550 німців), Бенкендорфі (405 німців і 24 українці), Нейфалі (53 українці і 120 німців), Шабалаті (150 українців і 32 німці) [18, 12].По всій території повіту було поширено загальноросійський адміністративний устрій, в результаті якого повіт поділявся на волості до яких входили села. Створений адміністративно-управлінський апарат у повіті, як і на решті бессарабських земель, охороняв владу царизму на місцях. Громіздка поліцейсько-судова система повіту була побудована за канонами російського законодавства, переважно захищала інтереси привілейованих верств населення. Поряд з болгарами села повіту заселяли й інші національності: гагаузи, молдовани, українці, росіяни, євреї, вірмени. Окрім того, етнічний склад населення сіл повіту відрізнявся від інших повітів наявністю такої етнічної групи як колоністи, що були представлені в повіті німцями та французами.
Вывод
Приєднання Аккерманського повіту до Російської імперії започаткувало тривалий процес підпорядкування краю єдиним принципам імперської політики. По всій території повіту було поширено загальноросійський адміністративний устрій, в результаті якого повіт поділявся на волості до яких входили села. Головними центром повіту стало місто Аккерман.
Створений адміністративно-управлінський апарат у повіті, як і на решті бессарабських земель, охороняв владу царизму на місцях. Громіздка поліцейсько-судова система повіту була побудована за канонами російського законодавства, переважно захищала інтереси привілейованих верств населення. Цивільне правочинство багаточисельного селянства здійснювали волосні, сільські суди, наділені регламентованими повноваженнями.
Входячи до багатонаціональної Російської імперії, Аккерманський повіт, у свою чергу, також був поліетнічним регіоном. Поряд з болгарами села повіту заселяли й інші національності: гагаузи, молдовани, українці, росіяни, євреї, вірмени. Окрім того, етнічний склад населення сіл повіту відрізнявся від інших повітів наявністю такої етнічної групи як колоністи, що були представлені в повіті німцями та французами.
Ареалом найбільшого зосередження болгарського населення стала Кубейська, Ташлицька і Тарутінська волость і села такі як, Тараклія, Пандаклія, Кулевчі.
Гагаузи в селах повіту компактно проживали з болгарами, але в порівнянні з болгарами вони були нечисельною етнічною групою.
Особливою етнічною групою в селах повіту були іноземні колоністи: німці, французи. Заселення сіл повіту мало цілеспрямований, організований характер. Російський уряд проводив політику скорішого розселення і господарчого підйому новоприєднаних південних територій.
Іноземна колонізація включала кілька потоків переселенців, що запрошувалися на південні землі російським урядом. Європейські переселенці - німці, шведи, почали освоєння Аккерманського повіту на початку ХІХ століття.
Різноманітність шляхів і форм заселення бессарабських земель після входження до складу Російської імперії зумовила соціальну конгломерацію населення сіл повіту.
Так панівна верхівка населення складалася з декілька груп. Найвпливовішою та найзаможнішою залишалися бояри, які поділялись на три категорії. До першої входили заможні землевласники, другу групу населення складали нащадки кнезів - голів сільських общин. Третя група сформувалася з господарських слуг, які за несення служби отримали від господаря земельні ділянки
Наступну сходинку в соціальній ієрархії сіл повіту займали бояринаші, що належали до соціальної верстви середніх та дрібних феодалів, До привілейованої групи жителів також входили мазили та рупташі.
Але поряд з панівними групами населення основною соціальною групою сіл повіту було селянство, яке поділялося на групи: державних і приватновласницьких. Цигани в селах повіту відносились також і до соціальної групи та поділялися в повіті на кріпосних і коронних.
Одним з найважливіших стратегічних напрямів успішного розвитку сільського господарства сіл Аккерманського повіту є господарська спеціалізація яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях та повіту, одержувати завдяки цьому кращі результати господарсько-фінансової діяльності.
Землеробство у селах повіту традиційно належало до основної галузі виробництва. Від його розвитку в значній мірі залежав не тільки стан економіки аграрних господарств повіту, а й добробут населення. Поряд з цим у повіті землеробство хоча й відносилося до основних галузей виробництва, але поступово із заселенням на територію повіту колоністів зернове виробництво поступово витісняє виноградарство та виноробство, яке посіло одне із чільних місць в повіті завдяки теплому клімату та піщаному ґрунту.
Села Аккерманського повіту - один із унікальних природно-географічних регіонів Бессарабії, де створено засади розвитку виноробства та виноградарства. Найкращі показники по розвитку виноградарства та виноробство показували у посадах Шабо та Турлакі.
Вагомий вплив на господарську спеціалізацію сіл повіту справив розвиток садівництва, яке розвивалось завдяки сприятливим географічним умовам і ґрунтом з майже невичерпною родючістю. Садівництво як основна галузь виробництва зосередилося у селах Іваново, Девлет-Агач.
Бджільництво у селах повіту було найрозповсюдженішим заняттям, тому виділити села, де бджільництво набуло широких масштабів і стало галуззю спеціалізації неможливе.
Політика царизму щодо збільшення оброчної податі, земських податків, різного виду поборів і штрафів призвела до зменшення можливостей селян повіту нагромаджувати кошти. Тому аналізуючи дану ситуацію, бачимо, що селяни спрямовували свої зусилля на поєднання землеробства з дрібним торгом, також новим явищем стала поява у повіті багатогалузевого господарства, коли одна сімя володіла, наприклад, млином, майстернею поряд з цим поєднувала ремісничу справу.