Аналіз особливостей розвитку й проявів у сучасному політичному процесі етнократії як суспільно-політичного явища. Визначення оптимальних стратегій та правових механізмів протидії в етнократичній політиці, забезпечення державотворення в сучасній Україні.
Аннотация к работе
Поряд із претензіями на владу він породив таку форму втручання й участі у політичному житті, як етнократія - феномен, за якого управління політичними, економічними, соціальними і духовними процесами здійснюється з позицій пріоритету національних інтересів певної етнічної групи на шкоду інтересам представників інших націй, народностей й національностей. Етнократичні тенденції в людській історії заявили про себе в період Ново-го часу та стали проявлятися з тенденцією до зростання, що було обумовлено, значною мірою, періодом формування націй та утворенням національних держав. Досвід функціонування етнократичних режимів у ХХ столітті засвідчив, що, за умов розгортання соціально-економічних криз, поширення ксенофобських настроїв на рівні масової суспільної свідомості, подібні режими спираються, зазвичай, на централізоване насильство щодо представників нетитульних етносів, націй, національностей, крайніми виявами якого постають расизм, нацизм, шовінізм та радикальний націоналізм. Зростаючі прояви етнократичних тенденцій в сучасних умовах, спричинених розпадом соціалістичної системи та виникненням нових незалежних держав, обєктивно зумовили підвищення наукового і практичного інтересу до вивчення такого суспільно-політичного явища як етнократія, зокрема сутності цього феномена, етапів його становлення і розвитку, генезису ідей, умов і факторів функціонування. У цьому звязку однією з найскладніших і найактуальніших проблем є дослідження такого надзвичайно заплутаного і небезпечного явища як етнократія, що має тенденцію до використання національних самобутності, характеру, менталітету з метою досягнення політичних цілей, привласнення і навіть узурпації права вести мову і діяти від імені народу для вирішення групових, корпоративних, а нерідко й особистісних інтересів.У першому розділі «Етнократія в сучасному політичному процесі: стан наукового дослідження, типологізація, форми проявів» проаналізовано головні напрями наукових розробок, що обґрунтовують сутність і особливості проявів етнократії, а також визначені основні теоретико-методологічні засади осмислення цієї проблеми. За етнократії формується і підтримується протистояння інтересів нації та особи не стихійно, а свідомо й цілеспрямовано. На основі аналізу публікацій зарубіжних та вічизняних вчених, зроблено висновок, що сутність етнократії можна визначити за такими критеріями, які й складають її змістовну сторону: а) панування еліти певного етносу (нації) над іншими народами; б) моноетнічна політична влада, метою якої є створення етнічно «чистих» територій як найкращого засобу просування народів до «демократії»; в) домінування колективних інтересів і прав певного етносу над інтересами і правами окремої особистості. Нацизм - як правоекстремістський політичний рух та ідеологія, що засновується на антидемократизмі й для якого характерні наступні риси: відкрита ставка на силові методи досягнення мети; агресивні форми поведінки; проголошення етнічної і расової винятковості та гегемонії своєї нації; вияв крайньої нетерпимості до інакомислячих; здійснення підривних акцій; адаптація до ідеології, в основу якої покладено ідеї «сильної» держави і підпорядкування їй індивідуальних політичних прав; установка на заохочення мілітаризму. Методи реалізації етнічних чисток включають такі заходи як виключення з партії представників окремих етносів під приводом боротьби з ворожими елементами, що нібито порушують норми поведінки чи статут партії з метою її дискредитації; примусове вигнання або виселення великих груп корінного етносу з рідної землі й розпорошення їх на територіях проживання інших етносів для нейтралізації їхньої діяльності як субєктів етнополітики; фізичне винищення великих груп етнічних спільнот у місцях споконвічного мешкання з метою заселення територій, звільнених у такий спосіб етносом-окупантом.Тим більше - це справа національних меншин, які вперше в історії можуть реально претендувати на рівноправні партнерські взаємини з державною владою, на гідне визнання і чільне місце в державно-культурному будівництві у власних країнах. У теоретичній царині проблематика вивчення феномену етнократії полягає, передусім, у тому, що спостерігається брак досліджень з означеної тематики, а увага вчених зосереджується зазвичай на розгляді конкретних виявів етнократії (скажімо, у Російській Федерації - це Чечня, Тува, Хакасія, Якутія). Одним з найбільш ефективних шляхів подолання негативних наслідків расизму, шовінізму, нацизму, сепаратизму, політичного фундаменталізму, «національного спазму» як типових проявів етнократичної політики має стати стабілізація політичного, економічного, соціокультурного життя того чи іншого суспільства. Розвиток етнополітичних процесів в Україні протягом перших років її незалежності виявив нові тенденції і явища, складність, динамізм і суперечливість яких досить часто не укладається у прокрустове ложе багатьох нових офіційних схем розвитку етнонаціонального життя. По-друге, незавершеність багатьох складних питань, повязаних з поверненням кримськотатар