Особливості етики стародавнього Китаю. Історія виникнення та загальна характеристика релігійно-філософських шкіл стародавнього Китаю: моїзму, легізму та даосизму, їх основні положення. Конфуцій і конфуціанство як етико-політичне та філософське вчення.
Аннотация к работе
Одним з визначальних специфіку китайської філософії якостей є її універсальна етізірованність, тобто не просто превалювання етичної проблематики, але і послідовний розгляд усіх основних філософських тем з точки зору моралі, прагнення до створення цілісного антропоцентричного світогляду у вигляді своєрідної "моральної метафізики". Але зазвичай під етізірованністю тут розуміється абсолютне переважання етичної проблематики, що далеко не вичерпує глибокого змісту даної характеристики. У традиційній китайській культурі предмет етики залишався невіддільним від синкретичного комплексу норм і цінностей етикету, ритуалу, обрядів, звичаїв, неписаного права. Тогочасні мислителі переймалися переважно моральною проблематикою, з якою за актуальністю могли конкурувати хіба що проблеми побудови ідеальної держави і права. Вже у найдавнішій памятці китайської народної творчості "Ші цзин" ("Книзі пісень") піддано осуду жорстокість, несправедливість правителів, хоча в інших її розділах прославлялись їх сила, благородство, доблесть, що відповідало поглядам тогочасної аристократії.Для початку зазначимо, що в Європі виділення етики в особливу філософську дисципліну зі спеціальним термінологічним визначенням і власним предметом здійснив уже Аристотель в IV ст. до н.е. Крім того, тут принаймні з часів, стоїків, етика стала вважатися однією з трьох основних частин філософії разом з логікою,методологією і фізикою, а в після кантівську епоху була визнана особливою наукою про в не імперичній області належного. У китайській філософії була відсутня зазначена специфікація етики, а також принципова диференціація в останній теоретичного і практичного, сущого і належного, завдяки чому сфера морального завжди вважалася гранично широкою і онтологічно зумовленою. Роземонту, китайські мислителі розробляли відсутню на Заході "моральну теорію людських дій", яка була покликана інтелектуально санкціонувати систему споконвічних ритуалів, обрядів і звичаїв у якості необхідного і достатнього регулятора життя в суспільстві. Так, маючи на увазі кантовську постановку проблеми співвідношення моралі і релігії, видатний китайський філософ і історик китайської філософії Моу Цзунсань (1909-1995) наступним чином визначає специфіку конфуціанства: "У конфуціанців мораль (дао-де) не замкнута в обмеженій сфері, не становить з релігією дві протилежні сфери, як на Заході.Держави цього періоду були типовими східними деспотіями. У міфах і перших книгах виділяються дві космічні сили - Ян (небесна, чоловіча) та Інь (земна, жіноча), і пять першопочатків світу - вода, вогонь, дерево, метал та земля (що стали основою всієї давньокитайської медицини). У його особі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сімї та управління державою. Якщо відсутня взаємна любов між людьми, то неодмінно зявляється взаємна ненависть; ...якщо між людьми Піднебесної немає взаємної любові, то сильний неодмінно підкоряє слабкого, багатий неодмінно ображає бідного, знатний неодмінно чваниться перед простолюдином, хитрий неодмінно обманює простодушного..." Мислитель дійшов висновку, що окрема любов породжує велике зло, а загальна - велику користь. Основною ідеєю школи була рівність усіх перед Законом і Сином Неба, наслідком чого була ідея роздачі титулів не за народженням, а за реальні заслуги, згідно з якою будь-який простолюдин мав право дослужитися до першого міністра.Даосизм - вчення про дао або "шляху речей", китайське традиційне вчення, що включає елементи релігії і філософії. Звичайно розрізняються даосизм як певний стиль філософської критики (дао цзя) і даосизм як сукупність духовних практик (дао цзяо), але цей поділ досить умовний. Під дао цзя вважається переважно доціньскій даосизм, що повязується з текстами, авторство яких приписується Лао-цзи і Чжуан-цзи. Даосизм у стабільній релігійній організації сформувався лише у II столітті, але численні свідчення говорять, що даосизм виник істотно раніше, у всякому разі в V - III століттях до н. е.. вже була розвинена традиція, яка підготувала елементи вчення, активно використовуються в Середні століття. Філософські твори, повязані з даосизмом, починаються з епохи Чжаньгов V столітті до н.е.., практично одночасно з вченням Конфуція.Конфуцій (Кун-цзи, 551-479 до н. Е..) народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли чжоуський Китай знаходився в стані важкої внутрішньої кризи. Руйнувалися патріархально-родові норми, у жорстоких міжусобицях гинула родова аристократія, на зміну їй приходила централізована влада правителів окремих царств, що спиралися та складався навколо них адміністративно-бюрократичний апарат з незнатних службовців чиновників. Як виявляється з старокитайської хроніки Чуньцю, за традицією приписується самому Конфуцію і що охоплює події VIII-V ст. до н. е.., правителі і їх родичі, аристократи і сановники в нестримній боротьбі за владу, вплив і багатство не зупиняли
План
Зміст
Вступ
Роділ 1. Особливості етики Китаю
Розділ 2. Філософські школи стародавнього Китаю
2.1 Моїзм
2.2 Легізм
2.3Даосизм
Розділ 3. Конфуцій і конфуціанство як етико-політичне та релігійно-філософське вчення