Проблеми індивідуальності, самоцінності специфічного, неповторного та унікального в людині, своєрідності обдарування, смаку, уподобань, способу життя в поглядах мислителів епохи Відродження. Етичні вчення Мірандоли, Макіавеллі, Бекона, Монтеня.
Аннотация к работе
Період ранньої кризи феодалізму і зародження буржуазних відносин (XV-XVI ст.) названо епохою Відродження. Щоправда, має і свої особливості, зокрема за цієї епохи відбулося соціальне пробудження особи, яка поступово звільнялася від усвідомлення обмеженості свого буття, впевнювалася у своїх можливостях. Очевидно, тому тогочасна філософія, особливо етика, були звернені не до Бога, а до людини. Етика цієї епохи орієнтувала людину не на божественну благодать, а на власні сили, наслідком чого були глибока віра в безмежні творчі можливості індивіда та оптимізм. Мислителі цієї епохи особливо переймалися проблемами індивідуальності, самоцінності специфічного, неповторного та унікального в людині, своєрідності обдаровання, смаку, уподобань, способу життя тощо.Першим з них проголосив людину найвеличнішим дивом з усіх виявів божественної мудрості Данте Аліґєрі (1265-1321). Суттєво розвинув і збагатив цей принцип Франческо Петрарка (1304-1374), який, відмовившись від схоластики, прагнув утвердитися на позиціях наукової методології, основи якої шукав у працях античних мислителів. Його теоретичні роздуми, поетичні візії (марення, видива) були зосереджені на людині, пізнання якої, за його переконаннями, відкриває шлях до пізнання природи.Прибічник етики Епікура Лоренцо Валла (1407-1457) різко критикував християнський аскетизм, етику стоїків, оскільки був переконаний, що визначальну роль у житті людини відіграє насолода. Сенс земного буття вбачав в одержанні її від природи, зокрема від споглядання краси людського тіла, задоволення матеріальних і духовних потреб.Яскраво репрезентує характер світобачення і переживання буття гуманістами епохи Відродження діяльність італійського мислителя Дж. Будучи високоерудованою людиною, Пікоделла Мірандола дотримувався принципу толерантності, що виявився в прагненні до всезагального примирення філософів. На його думку, всі релігійні і філософські школи є окремими проявами єдиної істини, тому універсально осмислене християнство може їх примирити. Згідно з його вченням Бог поставив людину в центр Всесвіту і дав їй змогу самостійно творити свою долю.Макіавеллі вважав, що у світі порівну є доброго і злого, які перекочовують із країни в країну. Добро перебирається до тієї країни, народ якої створює могутню державу, необхідність якої обумовлена егоїстичною природою людини, її прагненням задовольнити власні інтереси, інстинктом самозбереження. Визнаючи єдину і незмінну природу людини, теорію держави він обґрунтовував з точки зору етики, філософії, права. Щоб перебороти егоїзм людей і забезпечити порядок у суспільстві, необхідне насилля, яке і здійснює держава. її Н. Будучи прихильником республіканської форми правління, був переконаний, що загальне благо визнає тільки республіка.Він писав про природу людини та її смерть, благо та його види, доброту і добродушність, манери і звичаї, звички і виховання, дружбу, любов і щастя, лицемірство, хитрість, заздрість, марнославство тощо. Віддаючи належне етичним вченням минулих епох, стверджував, що його попередники звертали недостатньо уваги на джерела моралі, засади моральних уявлень людини. Прагнення до суспільного блага, за його переконаннями, є важливішим, оскільки воно зорієнтоване на збереження загальної форми, що особливо переконливо виявляється у взаєминах між людьми. Високо цінуючи суспільне благо, діяльний спосіб життя і самовдосконалення особистості, він не приймав моральні ідеали кіренаїків, епікурейців, стоїків і скептиків, оскільки, на його погляд, споглядальність, душевна безтурботність, самозаспокоєність, самообмеження, пасивність не можуть наповнити життя смислом, зробити людину по-справжньому щасливою. Філософ був переконаний, що вчення про благо, його природу, види і ступені необхідно доповнити вченням про моральне виховання людської душі ("Георгікою душі").Етика М.-Е. де Монтеня вибудовувалася на принципах емпіризму і скептицизму. Про її емпіризм свідчить перелік численних моральних ситуацій з життя різних епох і народів, про скептицизм - критичне ставлення до загальноприйнятих норм, які, на думку філософа, як правило, не мають розумних підстав, а навязуються силою звичаїв і вихованням. Не визнаючи в моралі абсолютного начала, утримувався від категоричних рекомендацій, постійно підкреслював субєктивістський стиль своїх міркувань, відсутність претензій на науковість, надіндивідуальну значущість. Попри те, Монтень прагнув виявити в окремих фактах досвіду всезагальне, про що свідчить хоча б твердження, що жодна чеснота не поліпшується від спотворення, а істина ніколи не ґрунтується на неправді. Обстоюючи засади гедонізму та індивідуалізму, М.-Е. де Монтень критикував християнські заклики до умертвіння плоті, ідеалізував "природний стан" людей первісного суспільства, доводив, що їх високі моральні якості зумовлені відсутністю держави, релігії, станової та майнової нерівності.
План
Зміст
Вступ
1. Етика Франческо Петрарки
2. Етика Лоренцо Валла
3. Етика Джованні Пікоделла Мірандоли
4. Етика Нікколо Макіавеллі
5. Етика Френсіса Бекона
6. Етика Мішеля-Ейкема де Монтеня
Список використаної літератури етичний мислитель відродження монтень
Список литературы
1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. М.: “Финансы и статистика”, 2010. 208 с.
2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 160 с.
3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. К.: ЄУ. 2011. 350 с.
4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. Пособие. М.: Консалтбанкир, 2012.576 с.
5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. К.: Наукова думка, 2011. 242 с.
6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. 2-е вид., перероб. і доп. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 224 с.
7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. 288 с.
8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. К.: Либідь, 2010. 304 с.
9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. К.: Каравелла, 2013. 496 с.
10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.
11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. К.: Кондор, 2010. 356 с.
12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. К.: Професіонал, 2014. 432 с.
13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. К.: КНТЕУ, 2010. 280 с.
14. Стоян Т. А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 232 с.
15. Чайка Г. Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посібник. К.: Знання, 2012. 442 с.
16. Шеломенцев В. М. Етикет і сучасна культура спілкування. 2-е вид. К.: Лібра, 2013. 416 с.