Особливості взаємозв’язку моралі та релігії у поглядах Аристотеля. Вчення про моральне виховання, поведінку і діяльність особистості, принципове значення її розуму та характеру в основі етики чесноти мислителя. Метафізичний статус знання як божества.
Аннотация к работе
Вона має справу не з незмінним, як у Платона, а навпаки, з мінливим світом, водночас не злим і не ворожим, а з таким, у якому людина самостійно може реалізувати свої найкращі прагнення і бажання. Розглядаючи людину як суспільну істоту, Аристотель зосереджує увагу на аналізі провідних етичних чеснот, дотримання яких є шляхом досягнення основної мети життя - щастя. Останні виробляються завдяки вихованню звичок: людина діє, набуває досвіду і на основі цього формуються риси її характеру. Моральне виховання розглядається як процес, що поєднує пізнання суті чеснот, з одного боку, та “вправи в чесноті" - з іншого, адже, як наголошує мислитель “при певній діяльності виникають певні моральні устої" [3, Т.4, с.106]. Аристотель прямо вказує на неможливість появи цього почуття у людини поза суспільством, вважаючи, що ніхто не соромитися немовлят і тварин і що сором, який відчувається нами у присутності інших людей, якраз порівнюється з тією повагою, яку ми маємо до їх думки.Це стосується й етики, яка стала провідною філософською дисципліною за умов відчуження людини від суспільного життя і зосередження на внутрішньому світі. “Так як поліс уже не міг бути опорою свободи і щастя людини, філософи знову звернулися до природи, щоб віднайти опору в ній. Звідси очевидна цілісна заданість їхнього підходу до природи: вони не виводили з природи норму людського життя, а навпаки, саму природу трактували так, щоб можна було в ній самій віднайти обґрунтування внутрішньої свободи і самодостатності особистості" [9, с.150].
План
Основний зміст дослідження
Вывод
Аристотель стоїть на межі двох епох - класики і еллінізму. Філософія еллінізму відрізняється в основному не глибиною, а ретельністю розробки деталей. Це стосується й етики, яка стала провідною філософською дисципліною за умов відчуження людини від суспільного життя і зосередження на внутрішньому світі. “Так як поліс уже не міг бути опорою свободи і щастя людини, філософи знову звернулися до природи, щоб віднайти опору в ній. Звідси очевидна цілісна заданість їхнього підходу до природи: вони не виводили з природи норму людського життя, а навпаки, саму природу трактували так, щоб можна було в ній самій віднайти обґрунтування внутрішньої свободи і самодостатності особистості" [9, с.150].
Абстрактний монотеїзм - аристотелівська власна теологія, що заперечує будь-яке втручання Бога у розвиток світу. І навіть якщо мислитель віднаходить у природі, в людському дусі дещо божественне, то це не означає, що він акцентує увагу на існуванні будь-яких явищ з інших причин, окрім природних. Водночас, у його системі немає місця для сократівської віри у провидіння, навіть у тій формі, яка є прийнятною для Платона. Також у вченні Аристотеля відсутня віра у посмертну винагороду. Він визнає Бога як основу зв’язку, порядку і руху світобудови, а всі явища в світі пояснюються суто природними причинами. Філософ поклоняється Богу, захоплюється ним, любить його, однак не вимагає від нього взаємної любові і особливої турботи про себе.
Список литературы
1. Скрипник А.П. Моральное зло в истории этики и культуры / А.П. Скрипник. - М.: Политиздат, 1992. - 351 с.
2. Рассел Б. История западной философии / Б. Рассел. - М., 1993. - Т.1. - 509 с.
3. Аристотель. Никомахова этика / Аристотель // Сочинения: в 4 т. - М.: Мысль, 1983. - Т.4. - 1983. - 830 с.
5. Аристотель. Метафизика / Аристотель. - М.: Єксмо, 2006. - 608 с.
6. Прокопенко В.В. Аристотель про взаємовідносини філософії та теології / В.В. Прокопенко // Гелея: науковий вісник: збірник наукових праць. - 2014. - Вип.88. - С. 198-201.
7. Аристотель. Большая этика / Аристотель // Сочинения: в 4 т. - М.: Мысль, 1984. - Т.4. - 1984. - 830 с.
8. Целлер Э. Очерк истории греческой философии / Э. Целлер. - Спб.: Алатейя, 1996. - 296 с.
9. Гусейнов А.А. Краткая история этики / А.А. Гусейнов, Г. Иррлитц. - М.: Мысль, 1987. - 588 с.