Дослідження зв’язку публіцистики з соціально-історичними рисами розвитку українського і чеського народів за часів тоталітаризму. Вплив текстів І. Дзюби та В. Гавела на формування мислення і свідомості. Вивчення етично-інтелектуалістського компонента.
Аннотация к работе
До написання цієї дисертації водночас спонукає морально-етична криза світоустроєвих концепцій кінця ХХ - початку ХХІ століть, сумнівний диктат засад ліберально-демократичного суспільства як нібито досконалої форми співжиття індивідів, а також потреба ґрунтовного дослідження процесу формування новітнього типу етичного інтелектуалізму на посттоталітарних теренах Центрально-Східної Європи. Новим є виокремлення саме Івана Дзюби та Вацлава Гавела з усього публіцистичного спектру Центрально-Східної Європи, спроба зведення їх в одній роботі, підхід до аналізу їх творчості, кут зору, під яким розглядатимемо обєкт нашого дослідження. Що ж стосується правомірності зарахування цих публіцистів до еліти обох націй, то сам факт існування розглянутих нижче праць та окреслених у них проблем дозволяє стверджувати, що й Іван Дзюба, і Вацлав Гавел були і є повноправними організаторами, політичними і духовними лідерами. За своїм спрямуванням і наповненням вона частково продовжує ідеї наукової роботи кафедри Української преси „Дослідження історичних і теоретичних проблем української преси”, а також курсу кафедри зарубіжної преси та інформації „Публіцистика і тенденції розвитку світу”, водночас поглиблюючи наукові знання про публіцистику як форму вираження етичного інтелектуалізму у випадку Івана Дзюби та Вацлава Гавела. Це „Інтернаціоналізм чи русифікація?”, „Вітчизна у нас одна”, „Шлях обрано назавжди”, „Україна перед сфінксом майбутнього”, „Наше духовне здоровя”, „На еліту надійся, а сам не плошай”, „Між культурою і політикою”, „Пастка”, „Співдоповідь на Установчому зїзді Руху”, „Спрага”, „Доля мови - доля народу”, „Духовні спустошення і трансформації в українському суспільстві XX століття”, „Старі страхи і нові загрози”, „Ідеологічні децибели „діалогу культур”, „Література соціалістичного абсурду” та інші твори Івана Дзюби; два збірники виступів, листів, протестів, фейлетонів та есеїв періодів 1969 - 1979 та 1983 - 1989 років, а також „Сила безсилих”, „Ненависть”, „Заочний допит”, „Фарс, реформи і майбутнє світу”, „Визволене натхнення”, „Ідеологізована держава веде до війни”, „На шляху до суверенітету”, „Нове визначення Заходу”, „Свято в саду”, „Посткомунізм”, „Політика і совість”, „У що я вірю”, „Поширення миру”, „Духовне коріння демократії”, „Політика і світ як він є”, „Надія Європи”, „Уроки, які досі дає нам комунізм” та інші статті й виступи Вацлава Гавела.У першому розділі „Історіографія питання, особливості предмету дослідження” дано визначення понять „етичний інтелектуалізм” і „публіцистика”, проаналізовано основні праці дослідників творчості Івана Дзюби і Вацлава Гавела, подано загальну характеристику джерел досліджуваної проблеми та описано соціально-історичні передумови появи публіцистичних текстів обох авторів. У першому підрозділі „Суть феноменів публіцистики та етичного інтелектуалізму, основні поняття” розглядаються поняття публіцистики, етичного інтелектуалізму та їх особливості. Етичний інтелектуалізм ґрунтується на таких твердженнях: а) про єдність (або тотожність) моралі й розуму; б) про можливість залучення до моралі на шляху раціонального пізнання; в) про те, що моральне знання конституюється на основі понять (а не переживань). Про творчість Івана Дзюби і Вацлава Гавела писали в своїх працях, дослідженнях та публікаціях Григорій Аврахов, Людмила Алексєєва, Джон Армстронг, Наталія Баций, Дженіфер Бін, Пьотр Вандич, Ян Владислав, Іван Гель, Ольга Гнатюк, Дмитро Дроздовський, Ричард Ебелінг, Томас Гартон Еш, Олена Заплотинська, Еббі Іннес, Уолтер Кепс, Ян Кліма, Іван Лисяк-Рудницький, Ян Лукеш, Адам Міхнік, Володимир Нагірний, Леонід Плющ, Мирослав Прокоп, Анатолій Русначенко, Ричард Стенджер, Василь Стус, Владімір Тисменяну, Пітер Тома, Енн Шигі та чимало інших поважних науковців. Трактат „Інтернаціоналізм чи русифікація?”, написаний за три місяці після арештів українських шістдесятників 1965 року, історик-дисидент Валентин Мороз у своєму есеї „Серед снігів” назвав найвагомішим документом тогочасного українського відродження, за яким світ вивчав Україну.На основі аналізу, порівняння та протиставлення їх поглядів доведено, що попри наявність розбіжностей в інтелектуальному баченні публіцистами тенденцій розвитку світу, істина була і залишається одним із головних мірил якості концепцій співжиття людей та громад. Аналіз публіцистичних творів Івана Дзюби та Вацлава Гавела у контексті їх інтелектуальної аргументації та етичної мотивації вибору того, а не іншого типу ідейного спрямування власних праць дозволяє нам зробити такі висновки: Етичний інтелектуалізм у публіцистиці країн Центрально-Східної Європи ХХ - ХХІ століть є закономірною реакцією тієї частини національної інтелігенції, котра у важкі для свого народу часи вважає за свій моральний обовязок втрутитися принаймні словом в історію, побут, світосприйняття людей задля якісних перетворень. Іван Дзюба і Вацлав Гавел почали свою діяльність приблизно в один період - 60-ті роки ХХ століття, і їх творчість стала наслідком справедливого обурення наругою, що її ч