Умови формування етичної складової світогляду Т.Г. Шевченка у зв’язку з його персональною ідентичністю. Відображення парадигми трактування особистості в творчості митця, наявність у ній персоналістської теодицеї. Аспект поглядів на суспільство і націю.
Аннотация к работе
Не буде перебільшенням сказати, що для українців такою книгою є «Кобзар» Т.Г.Шевченка, звернення до творчого спадку якого стає надзвичайно важливим у сучасних умовах вибудовування національної ідентичності, усвідомлення своєї ролі у світовому соціокультурному процесі. Шевченко - поет сучасний і актуальний не тільки тому, що вічні і потрібні сучасній людині його ідеали, глибина і краса його творчості, він актуальний і через те, що світ в цілому й наша держава також і досі не звільнилися від багатьох негараздів, що їх закцентувало у ХІХ сторіччі його слово. Незважаючи на те, що Шевченко не обґрунтовував свої моральні ідеї (щодо внутрішньої свободи людини, відповідальності особистості та відповідальності національної еліти, можливості у реально-життєвих ситуаціях кореляції між справедливістю і любовю та ін.) так, як філософи-етики, сам факт їх існування у його світогляді та вираження у творчості є дуже важливим у практичному вирішенні моральних питань сучасності, адже саме до них, як до традиційно притаманних українській духовній культурі, ми можемо апелювати у наших моральних судженнях, аби подолати або хоч послабити негативні наслідки тотальної прагматизації життя, хаотично-ліберальної економіки та панівної нині ситуативно-егоїстичної етики. Раціоцентричний стереотип сприйняття превалював у оцінці постаті Шевченка М.Драгомановим, М.Зеровим, М.Семенком, М.Хвильовим, які, на відміну від народників, оцінювали «простоту» Шевченка негативно. Дослідження у галузі філософського шевченкознавства продовжувалися у працях як діаспорних (Г.Грабович, Д.Козій, О.Кульчицький, Ю.Луцький, Л.Плющ, Б.Рубчак, І.Фізер, Ю.Шерех, В.Ящун), так і вітчизняних (Ю.Барабаш, І.Дзюба, О.Забужко, В.Мовчанюк, Д.Наливайко, Є.Нахлік, В.Пахаренко, Е.Соловей, В.Яременко) науковців.У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання роботи, розмежовано обєкт і предмет дослідження, аргументовано наукову новизну, представлено відомості про апробацію концептуальних положень дисертації, теоретичне та практичне значення роботи, структуру дисертації.Така постановка проблеми обумовлена тим, що існує важливий взаємозвязок, між особистою ідентичністю (самістю), моральними джерелами та непорівнянно вищим благом (ідеалом) (Ч.Тейлор, П.Рікер), а саме поняття особистої ідентичності, залучене до розгляду у тому значенні, у якому воно артикулюється в сучасному філософському дискурсі, є найприйнятнішим для розуміння зауваженої не одним поколінням дослідників суперечливої постаті і творчості поета, оскільки 1) набуття ідентичності є процесом засвоєння людиною культурно-історичного смислу, віднайдення себе у світі; 2) самоідентифікація відбувається поряд з іншими і у звязку з іншими; 3) ідентичність розгортається у часі: діалектика ipse та idem, імпліцитно присутня у понятті наративної ідентичності, запропонованої П.Рікером й визначеної ним як концептуалізація Дільтеєвого поняття Zusammenhang des Lebens, дозволяє інтегрувати до виміру перманентності у часі різноманітність, варіативність, перервність, нестійкість, що особливо актуально за наявності у сучасному шевченкознавчому дискурсі тез про множинність поетової ідентичності та зумисне її приховування. З одного боку, особливо у творах історичної тематики присутні певні відгомони ще античної етики честі, ідеалом стає волелюбна козацька спільнота, з іншого - звичайне, але сповнене чеснот, натхненне заповідями Божими, життя селянина, який для Шевченка потенційно теж козак, схвалюється поетом як високе і моральне, оскільки сприятиме втіленню ідеального у майбутньому. Стосунки між людьми та Абсолютом кваліфікуються поетом як реальний двосторонній звязок особистостей з особистістю, Ми з Ти, в якому Бог - це абсолютне і трансцендентне Ти, відношення до інших людей - це есенційне відношення Я до Ти, оскільки для поета у відношенні до людини виявляється істинне відношення до Бога. Досліджуючи зло, шукаючи його витоки, Шевченко повсякчас (поряд з розгорнутими картинами зла або напротивагу їм) намагається показати, як уникнути зла, протидіяти злу, шлях втілення добра, що і є його моральним ідеалом, оскільки саме ідеалом визначається зміст добра і зла, зміст належного, правильного і неправильного, у ідеалі дається завершений і абсолютний образ добра. Поет пропонує вла добро, спокутувати власні гріхи, протистояти злу, особисто відповідати за зло і прощати.У підрозділі зроблено висновок, що тема добра і зла як сутнісна морасну модель буття, за якою світ, створений Богом як найкращий із світів, таким і залишиться: чинитильна загальнолюдська опозиція присутня у всіх творах Шевченка, вона ширша за тему гріха, покари і спокутування, розгортається, трансформується, втілюючись у ті чи ті образи, відкриває інші, повязані з нею і взаємообумовлені проблеми: справедливості Бога (теодицеї), людської свободи, справедливості і милосердя, помсти, можливості зла заради добра.На формування етичних установок Т.Г.Шевченка значний вплив справили ідеали доби романтизму, відповідно до яких серце, як квінтесенція почутті