Етичні ідеї митрополита Андрея Шептицького у релігійно-філософському контексті кінця XIX - першої половини XX ст. - Автореферат

Оскільки такий поділ є класичним для томізму і неотомізму, то в реконструкції етичної системи Шептицького віддано перевагу такому поділу як методологічно важливому для всієї томістської і неотомістської етики. Дослідження етики Шептицького потребувало зясування особливостей його теології, покладеної в основу етики законів, а також основних рис його філософії людини, що стала фундаментом етики чеснот. У сучасних етичних дискусіях між ліберальними речниками свободи і апологетами повернення до традиційних релігійних цінностей Шептицький обирає третій, альтернативний шлях: вільне прийняття ціннісного виміру людського життя як природного для самої особистості. Залучення етичних ідей Андрея Шептицького до сучасного вітчизняного етичного дискурсу сприятимуть збагаченню української історії філософії та етики, підвищенню інтелектуального рівня українського народу та утвердженню духовної основи в діяльності держави і церкви. Через відсутність як в українській так і зарубіжній історико-філософській думці цілісної реконструкції етичних ідей Андрея Шептицького, не зясовано відповідний для його творчості релігійно-філософський контекст.У першому розділі «Етика Шептицького у релігійно-філософському контексті епохи як предмет історико-філософського дослідження» проаналізовані результати вивчення попередніми дослідниками його соціально-етичної та богословської спадщини, встановлено, в яких творах львівський митрополит розвивав власну етику, виявлено релігійно-філософський контекст, в якому виникла і розвивалася етика Шептицького. Дослідники лише констатують, що львівський митрополит мав власне етичне вчення і визнають його залежність від соціально-етичних енциклік папи Льва XIII і його наступників на римському престолі, але жодним чином не розкривають, якою ж були філософські погляди пап, філософсько-етичні ідеї та соціально-етичні концепції яких розвивав Шептицький. Шептицький був попередником цілого ряду ідей сучасної екуменічної теології, але розвивав власні концепції в межах раннього неотомізму, що було нормативним типом інтелектуальної поведінки для католицького теолога першої половини XX століття. Оскільки Шептицький перебуває в залежності від етики Томи Аквіната, він також поділяє етичне вчення на етику чеснот і етику законів (приписів). «Теологічна основа етики закону» зясовано, що теологічною основою для етики приписів Шептицького є обєктивно-ідеалістичне вчення раннього неотомізму про Бога як Творця і Законодавця.У «Висновках» насамперед зазначено, що результати проведеного дослідження дають підставу стверджувати, що Шептицький створив оригінальну етичну систему в межах традиції раннього неотомізму, творчого переосмислення етики чеснот Томи Аквіната. Зокрема, у вченні про надприродні чесноти віри, надії і любові Шептицький виявляє себе як метафізичний реаліст та критикує ірраціональні розуміння віри, надії, любові. Обєктивно-ідеалістична концепція Шептицького про надприродні чесноти віри, надії та любові знаходиться в опозиції до християнського екзистенціалізму із його ірраціоналістичним тлумаченням цих чеснот. Його етика є теїстичною обєктивно-ідеалістичною теорією, з позицій якої митрополит критикує етико-соціальні вчення індивідуалістичного лібералізму (найбільшим виразником яких Шептицький вважав Канта). Протистояння субєктивному ідеалізму означало для Шептицького протистояння релігійно-філософське і теологічне: виступаючи проти субєктивного ідеалізму в етиці, Шептицький боровся проти самообожествління людини.

Основний зміст дисертації

У «Висновках» насамперед зазначено, що результати проведеного дослідження дають підставу стверджувати, що Шептицький створив оригінальну етичну систему в межах традиції раннього неотомізму, творчого переосмислення етики чеснот Томи Аквіната. Повернення до «чистого томізму» супроводжується відродженням метафізичного вчення про людину, про чесноти як довершеності різних здібностей людської душі. Для Шептицького вчення про чесноти було проявом антропологічного реалізму, заснованого на метафізичних засадах обєктивного ідеалізму філософії раннього неотомізму. Зокрема, у вченні про надприродні чесноти віри, надії і любові Шептицький виявляє себе як метафізичний реаліст та критикує ірраціональні розуміння віри, надії, любові. Обєктивно-ідеалістична концепція Шептицького про надприродні чесноти віри, надії та любові знаходиться в опозиції до християнського екзистенціалізму із його ірраціоналістичним тлумаченням цих чеснот.

Концепція львівського митрополита про співвідношення етики приписів та етики чеснот є актуальною в контексті етичних дискусій в сучасному неотомізмі, оскільки більшість видатних неотоміських теоретиків знову визнають необхідність пріоритету етики приписів над етикою чеснот. У вченні Шептицького етика природних чеснот виступає допоміжним обґрунтуванням вимог природного закону, а етика надприродних чеснот підкріплює вчення про вимоги божественного закону.

В цілому етика Шептицького була значним досягненням філософської та теологічної думки раннього неотомізму. Його етика є теїстичною обєктивно-ідеалістичною теорією, з позицій якої митрополит критикує етико-соціальні вчення індивідуалістичного лібералізму (найбільшим виразником яких Шептицький вважав Канта). З цих же позицій він критикував всі різновиди колективістських ідеологій того часу, втілених у вченнях соціалізму, комунізму, фашизму. Протистояння субєктивному ідеалізму означало для Шептицького протистояння релігійно-філософське і теологічне: виступаючи проти субєктивного ідеалізму в етиці, Шептицький боровся проти самообожествління людини. Боротьба з ідеологіями соціалізму, комунізму і фашизму була для митрополита Андрея протестом проти оцінки колективу як абсолюту, інтереси якого мають визначати хід історії та життя людей. Шептицький вважав, що ні людина сама по собі, ні суспільство не можуть бути цінностями, орієнтуючись на які можлива побудова етики. Лише Бог, який розуміється як Причина всього і Жива Особистість Творця і Законодавця, може бути основою для моралі. Теїстичне обєктивно-ідеалістичне вчення про Бога є необхідним фундаментом для етики чеснот, а вчення про людину як створену реальність - основою для етики законів. Прикметно, що Шептицький не розглядав і не критикував позитивізм, утилітаризм, натуралізм в етиці. Ці вчення ігнорувалися львівським митрополитом в його творах, напевно тому, що протистояння цим етичним системам не було актуальним для Західної України та раннього неотомізму. Тому можна говорити лише про те, що якби ці вчення розглядалися Шептицьким, то він би їх теж критикував з позицій неотомістичного обєктивного ідеалізму.

Для української релігійно-філософської думки обєктивно-ідеалістична етика Шептицького і до сьогодні залишається важливим досягненням. В умовах зростання впливу споживацької ідеології та субєктивно-утилітарних настроїв етична спадщина львівського митрополита стає актуальною як обєктивно-ідеалістична альтернатива, важлива поряд із етичними системами сучасних українських філософів, розвинутих в межах інтерсубєктивної парадигми. Особливо актуальним є вчення Шептицького про шляхи втілення в житті суспільства норм природного закону, а в житті особистості - чеснот. Це вчення є придатним для практичного застосування в політичному житті сучасної України як основа для ідеології українського християнського консерватизму.

Окреслені Шептицьким вимоги до соціального життя, шляхи досягнення загального добра роблять соціальну етику актуальною для політологів, філософів, соціологів, релігієзнавців. Обєктивний ідеалізм Шептицького є основою для його теорії відкритого суспільства та теоретичної і практичної боротьби з тоталітарними ідеологіями і практиками. Саме такого роду етичний обєктивний ідеалізм, а не лише постмодерні вчення про абсолютну свободу, може бути основою для особистого і національного протистояння різноманітним тоталітарним тенденціям. Обєктивний ідеалізм Шептицького в етиці є вченням про категоричний обовязок людини бути людиною у всіх можливих моральних відносинах, і навіть про можливість стати на ступінь «абсолютного гуманізму» - ставлення до інших так, як ставився б до них святий. Етичне вчення Шептицького є виявом його обєктивно-ідеалістичного християнського гуманізму, який є важливим внеском в скарбницю української релігійно-філософської думки.

В межах раннього неотомізму етична проблематика розвивалася в основному в межах соціально-етичного вчення. Шептицький натомість створив цілісну етичну систему, в якій соціально-етичне вчення стало частиною загальної етики приписів (моральних законів). Етика приписів, заснована на теологічному вченні про моральні закони (природний, людський і божественний), свідомо протиставлялася (як обєктивно-ідеалістичне вчення) етиці Канта. Вчення останнього про автономну совість розглядалося як висхідна помилка сучасної етики, що веде до субєктивізму. В свою чергу субєктивізм веде до морального релятивізму і нігілізму, а їхніми наслідками стає марксистський і фашистський тоталітаризм. На думку Шептицького, слід притримуватися обєктивно-ідеалістичного вчення про моральні закони, оскільки Бог реально існує. Існування Бога і Церкви є для Шептицького запорукою істинності його обєктивно-ідеалістичної та теїстичної етики. Додатковим критерієм істинності власного морального вчення Шептицький вважав те, що довершеностями чотирьох основних здібностей людини є чотири природні чесноти. Існування ж надприродних чеснот віри, надії та любові є запорукою істинності божественного морального закону. В межах раннього неотомізму етика Шептицького була поодиноким прикладом систематичної побудови етичного вчення. Тому етика Шептицького є важливим явищем не лише в межах історії української релігійно-філософської думки, але і в межах історії неотомізму.

1.Шеремета О. Ю. Екуменізм як етична ідея Шептицького / Оксана Шеремета // Філософська думка. - №1. - 2007р. - С. 60-68;

2.Шеремета О. Ю. Ідея совісті в релігійно-філософській думці митрополита Шептицького / О. Ю. Шеремета // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 69. - К., 2008. - С. 158 - 167;

3.Шеремета О. Ю. Спільне добро народу, держави, церкви в розумінні митрополита Шептицького / О. Ю. Шеремета // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 72. - К., 2008. - С. 136 - 145;

4.Шеремета О. Ю. Соціальні ідеї митрополита Шептицького у релігійно-філософському контексті / О. Ю. Шеремета // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 84. - К., 2009. - С. 101-110.

5.Sheremeta O. Metropolitan A. Sheptytskys religious ethics views and his trials in overcoming communism / Oksana Sheremeta // Democracy vs. Authoritarianism: Abstracts IV Warsaw East European Conference (Warsaw, July 15 - 18, 2007) / Warsaw University, Centre for East European Studies - Warsaw: Duo-Studio, 2007. - 103 s. - S. 74

6.Шеремета О. Ю. Совість як етична ідея у творчості Шептицького / О. Ю. Шеремета // Традиція і культура. Моральна традиція: інваріантність та поліфонічність: матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 30 лист. - 1 груд., 2007 р.) / Асоціація «Новий Акрополь».- К., 2007. - ч. 2. - 52 с. - С. 1-2.

7.Шеремета О. Філософський контекст соціальних ідей митрополита Андрея Шептицького / Оксана Шеремета // Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть: Зб. тез і текстів виступів на VI міжнародній науково-теоретичній конф. студентів, аспірантів і молодих вчених, 16 квітня 2008 р., Тернопіль. Ч. 2: Загальні проблеми гуманітарних наук. / відп. Ред. З. В. Гуцайлюк. - Тернопіль, ТОВ «АСТОН», 2008. - 196 с. - С. 182.

Размещено на .ru