Музеєзнавство як наукова дисципліна. Етапи становлення музеєзнавства в Україні. Перші музеї на етнічній території України. Музеї радянської доби. Культурно-освітня, науково-дослідна діяльність музеїв, збереження пам"яток минулого для майбутніх поколінь.
Аннотация к работе
Актуальність даної теми полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, а також у зв?язку з поповненням фонду виникає необхідність вивчення таких питань, як інвентаризація та реєстрація нових надходжень. Наукова та практична цінність полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, але ця галузь діловодства - музейне діловодство - не достатньо розвинуто на Україні, тому виникає потреба у вивченні та дослідженні.Серед численних інститутів, що виникли, як засіб збереження, пропаганди історичної минувшини, залучення молоді до її вивчення, особливе місце посідають музеї навчальних закладів. Так склалось, що коли більшість країн світу мали конкуренцію ідей, поглядів, в результаті яких відпрацьовувалась різноманітність змісту, форм і методів історичних досліджень, то у нас шкільні музеї часто створювались в ході різних політичних акцій і виконували певні ідеологічні завдання. Незважаючи на всі труднощі, музеї закладів освіти живуть, продовжується пошуково-дослідницька робота, зібрано, систематизовано і описано значну кількість історичних памяток, які використовуються в навчально-виховному процесі та громадському житті населеного пункту. У той же час, якщо навчальні предмети у школі забезпечені підручниками, відбувається конкуренція концепцій їх викладання, видаються різнотипні підручники та посібники як для дітей, так і для учителів, то питанням навчально-методичного забезпечення позакласної роботи і позашкільної освіти приділяється недостатньо уваги. У Законі України "Про музеї та музейну справу", прийнятому 29 червня 1995 р., зазначено, що "музеї як культурно-освітні та науково-дослідні заклади призначені не тільки для вивчення, збереження та використання памяток матеріальної і духовної культури, але й для прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини".Зберігали, скоріш за все, ті предмети, які були памяттю, своєрідними доказами (документами), що підтверджували соціальний або професійний стан людини у суспільстві. У більш пізні часи музейні зібрання формуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передається від покоління до покоління, а музеї - як хранителі цього досвіду. Перші музеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною або представниками різних поколінь однієї родини. Для залучення відвідувачів у музеях іноді виставляли на показ кістки відомих злочинців. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-історичної спадщини, наукових цінностей, технічного досвіду.У кінці XIX ст. в Україні було засновано кілька історико-археологічних музеїв у Одеській (1825 р.), Миколаївській областях (1898 р.), Херсонський ліцей (1897 р.), Херсонський природничий (заснований професором Пачовським), Київський історичний (1899р.), Львівський природничо-етнографічний, Полтавський кустарно-промисловий музей (1892 р.) тощо. На базі цього музею нині діють Національний історичний музей України та Музей українського образотворчого мистецтва. Так, 1806 р. в Миколаєві було відкрито перший на території України музей, що виник на основі зібрань випадкових знахідок античних памяток. Однак музей проіснував недовго, і його памятки осіли в інших музеях. Але з початку виникнення музеїв в Україні, яка входила до складу Російської імперії. найкращі памятки відправляли до Москви та Петербургу.Друга світова війна завдала страшних збитків історико-культурній спадщині України, де чи немало було знищено памяток або вивезено до Німеччини. Незважаючи на досить активну діяльність громадських організацій і перш за все Українського товариства охорони памяток історії та культури, в республіці не існувало науково-дослідницького центру з історичного краєзнавства. На відділ покладалися завдання розробки теоретичних проблем історичного краєзнавства, науково-методичного керівництва підготовкою праць з історії міст і сіл, фабрик, заводів, колгоспів, радгоспів, вивченням памяток історії й культури України, складанням їх багатотомного “Зводу”, узагальненням досвіду діяльності історичних музеїв, виробленням рекомендацій щодо видання історико-краєзнавчої та туристичної літератури. Ініціатором створення відділу історико-краєзнавчих досліджень і першим його завідувачем був відомий державний та громадський діяч, академік АН УРСР, голова Українського товариства охорони памяток історії й культури П.Т. Тронько. У 1983 р. на базі відділу було створене відділення історико-краєзнавчих досліджень, яке складалося з відділу наукового забезпечення “Зводу памяток історії й культури” (керівник відділення і відділу - академік П.Т.Протягом ХХ ст. музейна справа в Україні розвивалась, шукала нові методи та підходи в роботі, завдяки чому стали змінюватись і самі музеї. Не втрачаючи при цьому своїх попередніх функцій, музеї були визнані як заклади культури та дозвілля. Зявилися нові, доступніші способи подачі муз