Загальна характеристика карального (допенітенціарного), філантропічного, політичного періоду періодів становлення та розвитку кримінально-виконавчої системи України. Предмет, мета і завдання сучасного кримінально-виконавчого законодавства України.
Аннотация к работе
Кожна галузь права, у тому числі і кримінально-виконавче право, закріплює у своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, напрямки, основні засоби і методи політики держави в тій чи іншій сфері. Відповідно і кримінально-виконавче право закріплює у своїх нормах основні положення політики держави у сфері виконання покарань. Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообовязкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок виконання й умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.Вивчення основних періодів становлення та розвитку кримінально-виконавчої системи і законодавства на території України можна віднести до ряду першочергових завдань вітчизняної науки кримінально-виконавчого права. Як не дивно, але факт залишається фактом: ані відповідна галузь національного права, ані система, на яку законодавством України покладена функція виконання покарань, ніколи не мали власної писаної історії. Не обійшлося тут і без казусів суто юридичного характеру, навмисного чи мимовільного перекручування фактів, замовчування або просто від незнання ряду надзвичайно важливих для кримінально-виконавчої системи і законодавства України реформ. Для детальнішого ознайомлення з історією становлення та розвитку кримінально-виконавчої системи і законодавства України таким посібником може бути, наприклад, "Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України"1, а також перелік основних джерел для ознайомлення. У розвитку кримінально-виконавчої системи і законодавства України варто виділити три головних періоди: каральний (допенітенці-арний), філантропічний, політичний.Але такий підхід свідчить про занадто спрощене розуміння системи покарань доби Руської правди. Про факти застосування тілесних покарань на Україні-Русі свідчить і те, що в окремих списках Руської правди слова “на поток” замінено словами “на бой”. Фактичне узаконення цього виду покарань відбулося після смерті князя Ярослава - його сини постановили не вбивати злодія, а брати з нього штраф або “кнутом бьеши развязав на санех”. Що стосується грошових покарань, то їх могли здійснювати “вирники”, “емци”, “детские”-Але хто саме мав безпосереднє відношення до виконання кримінальних покарань, на відміну від цивільно-правових стягнень, чітко встановити неможливо. В епоху Литовських статутів панівне становище займають цілі публічної помсти та залякування, а, отже, провідну роль у системі покарань цього періоду відігравали публічно-кримінальні та залякуючі покарання, зокрема смертна кара; тілесні покарання (болісні та членоушкоджуючі); позбавлення волі (на суто каральних засадах); позбавлення честі і прав, а також майнові у формі конфіскації (загальної та спеціальної), відібрання маєтку тощо.У 1786 р. видатний англійський юрист і економіст Ієремія Бентам, перебуваючи в Україні на запрошення князя Потьомкіна, пише свою класичну працю “Паноктика”. Втім на практику виконання покарань у Російській імперії, до якої входили й українські землі, ці процеси майже не вплинули, за винятком часткової відміни калічницьких покарань та переходу до широкого застосування ганебних, тавруючих покарань у сукупності з позбавленням волі. Городничий повинен був щоденно відвідувати тюрму, перевіряти стан тюремних споруд на предмет наявності “в том же остроге опасных мест”, оглядати камери щодо виявлення заборонених предметів, “способных к выходу й убегу”. Не викликає сумніву, що вказані норми були виписані з огляду на постанови Литовського статуту, а не Магдебурзького права, повні списки якого комісія Сперанського у 1811 р. в малоросійських судах знайти не змогла. За статутом на Товариство піклувальне про тюрми було покладено цілий ряд завдань суто філантропічного характеру, а саме - морального виправлення злочинців та покращення стану місць увязнення.Але тут, на відміну від Європи, тюремні перетворення 60-80-х років XIX ст. носили менш свідомий характер і були обумовлені чинниками значно вищого порядку, а саме - крахом феодально-кріпосницької суспільно-політичної системи і судово-правовою реформою, повязаною з відміною тілесних покарань.У 1856 р. Відгомоном закону від 17 квітня 1863 р. були закон від 30 серпня 1864 р. про відміну тілесних покарань у Царстві Польському та Статут від 20 листопада того ж року. 19 травня 1873 р. проекти трьох положень - про місця увязнення цивільного відомства, про пересильні установи, про порядок введення в дію тюремної реформи, та інші матеріали, напрацьовані комісією, були передані на розгляд особливого комітету, утвореного для остаточного обговорення тюремних перетворень. У ході обговорення було запропоновано два альтернативні шляхи розбудови системи: або взяти за основу пропозиції комітету графа Зубова і продовжити розробку детальних правил тюремного устрою та управління; або призупинити нормотворчу діяльність, реорганізувати центральний апарат управління тюрмами і надати йому можливість продовжити реформи виходячи з ко
План
План
Вступ
1. Загальна характеристика періодів становлення та розвитку кримінально-виконавчої системи і законодавства України
2. Кримінально-виконавча система карального (допенітенціарного) періоду
3. Кримінально-виконавча система і законодавство філантропічного періоду
4. Кримінально-виконавча система і законодавство політичного періоду
5. Кримінально-виконавче право та законодавство на сучасному етапі