Дослідження змісту та функціям естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни. Характерні риси буддійської естетики через розгляд становлення її в контексті індійської культури. Естетичні аспекти особливостей буддійського ритуалу, його основні функції.
Аннотация к работе
Велика кількість дослідників з буддології (В.П.Васильєв, Ф.І.Щербатськой, Б.В.Семічов, О.С.Ольденбург, О.О.Розенберг, Б.Д.Дандарон, Б.І.Кузнєцов, В.І.Рудой, Є.А.Торчинов, М.Мюллер, Д.Т.Судзукі, А.Уотс, М.Еліаде, Е.Конзе та ін.) глибше вивчаючи культурну спадщину буддійської цивілізації, намагалися вирішувати проблеми, що виникають у західному світі, звертаючись до системи цінностей, які існують у релігіях та філософіях Сходу, у тому числі і в буддизмі. Не менший інтерес до буддійського мистецтва продемонструвала українська спільнота і під час проходження виставок східного мистецтва: виставка „Призивання Кармапи” (2003 р.) у Києві, виставки, що відбувалися в Національному музеї східного та західного мистецтва імені Ханенків („Буддійський живопис танка - жива традиція” 2005 р., загальна довгострокова виставка східного мистецтва 2007-2011 р.), виставка традиційного японського мистецтва „Майстри та самураї” у Харкові (2006 р.), виставка фотографій монументального мистецтва монастирських комплексів Нгарі В.Оплачко в Домі-музеї ім. У даних дослідників можна знайти майже досконале розроблення мистецтвознавчого аспекту, але недостатня увага приділяється саме розробленню проблеми естетизму, почуттєвої культури в буддизмі, а тим більш його відображенню в ритуальних системах буддизму махаяни. Враховуючи результати вивчення окремих аспектів даної теми у світовій і вітчизняній літературі, мета дослідження полягає у тому, щоб на основі всебічного, поглибленого аналізу своєрідних рис мистецтва та ритуалістики школи гелуг та дзен-буддизму виявити зміст буддійського естетизму, його основні принципи та функції в ритуальних системах буддизму махаяни. Теоретико-методологічною основою роботи виступають, по-перше, праці, присвячені дослідженню проблеми ритуалу у релігійному комплексі (М.Еліаде, Б.Маліновський, Е.Дюркгейм, У.Робертсон Сміт, А.ван Геннеп, В.М.Топоров та ін.), по-друге, дослідження з буддійського мистецтва (Є.Г.Яковлєв, Є.В.Завадська, І.Ф.Муріан, Т.П.Григорєва, К.М.Герасимова, Ц.-Б.Бадмажапов та ін.) по-третє, роботи, присвячені аналізу взаємодії релігії та мистецтва (Д.М.Угринович, М.А.Хрєнов, Є.В.Ревуненкова, В.Д.Діденко та ін.), по-четверте, класичні та новітні роботи, присвячені психології мистецтва та творчості (Л.С.Виготський, К.Г.Юнг, А.Яффе, А.Маслоу, А.А.Мелік-Пашаєв та ін.)Проаналізувавши матеріали попередніх дослідників, можна підсумувати, що протягом століття вивчення буддійської культури було зібрано чимало фактичного, описового матеріалу як із буддійського мистецтва, так і буддійської ритуалістики різних країн; були зроблені ґрунтовні дослідження у різних сферах буддійського мистецтва та деяких із його шкіл; перекладено кілька трактатів з теорії мистецтва, що дають змогу цілісно осмислити феномен буддійського відчуття краси, буддійського естетизму, його сутнісної наповненості та функціональності у межах ритуальних систем, церемоній. 3. тибетські трактати з іконометрії та композиції XVIII ст. з Амдо Лобсан-Данбі-Чжалцхана, у перекладі К.М.Герасимової - „Переправа мудреців”, трактат про пропорційність образів богів, складений на основі настанов про зображення Татхагати (трактат з іконометрії) та твір „Добрий шлях благого початку”, в якому описується креслення схем, що полегшують розуміння пропорційності зображення богів (трактат із композиції); Внаслідок цього наголошено на необхідності застосування системного підходу до буддійської культури, що зобовязує розглядати буддизм, по-перше, як органічну часину загальної індійської культури, а по-друге, розглядати сам буддизм як органічне ціле, що складається з різноманітних течій та шкіл. Перший підхід сформувався на основі еволюційних гіпотез, що були надзвичайно популярні наприкінці ХІХ століття; другий підхід сформувався на основі функціонального методу (початок ХХ ст.), третій підхід - на основі досліджень істориків релігії (також початок ХХ ст.) Автор підтримує третій підхід, що пояснюється обраними методологічними підходами для дисертаційного дослідження. Виокремлюються такі характерні риси буддійського естетики: психотехнічний характер ритуальної символіки, на відміну від метафізичного чи космічного її характеру в добуддійський період, який зумовлений наданням в буддійській традиції більшої уваги людині, а не космосу чи богам; домінування образності і специфічної для буддизму тематиці та методів над декоративністю; перевага осмислення образів над чуттєвим сприйняттям їх, що базується на загальній буддійській тенденції піддавати будь-які явища раціональному усвідомленню, де розум є співчутливим розумом, який повязаний із розвитком інтуїції, що, у свою чергу, базується на очищених та витончених почуттях, на подоланні емоційного, рефлективного сприйняття світу; функціонування чіткого естетичного канону, який сприяє виходу за межі відчуття власної субстанційності, власного „Я”.На ранньому етапі існування буддизму власна позиція стосовно естетичної культури слідувала загальній логіці буддійського вчення - не заперечувати повністю попередню традицію, а зміню