Вивчення естетичного підґрунтя спільних та індивідуальних особливостей у поезіях шістдесятників. Дослідження внеску мовотворчості шістдесятників у збагачення системи виражально-зображальних засобів та розбудову естетики сучасної української мови.
Аннотация к работе
Естетика - одна з найхарактерніших ознак онтології мови, яка налаштовує на сприйняття прекрасного у світі. Питання, повязані з естетикою та експресією мовлення, частково розглядалися українськими та іншими словянськими мовознавцями (М. У роботах цих авторів розглядаються такі питання як вплив естетики на лінгвістику, естетична функція художнього слова, експресивність та емоційність у мовленні, естетика словесної творчості та ін. Але загалом проблема естетичної функції мови та мовної експресії й досі залишається відкритою, що дозволяє говорити про актуальність дослідження, яке визначається необхідністю глибинного осягнення авторської стилістики, оригінального внеску поетів у розвиток і збагачення системи виражально-зображальних засобів та розбудову естетики сучасної української мови. Питання естетичного впливу мовотворчості названих авторів на реципієнта має широкий спектр висвітлення, тому обєктивність його дослідження вимагає залучення не лише мовознавчих, а й літературознавчих праць, оскільки своєрідність осмислення поетами-шістдесятниками образів і сюжетів розглядалася в окремих студіях, присвячених творчій спадщині того чи того митця.Дослідники розглядають милозвучність, гармонію змісту, форми та звучання як джерело естетичної насолоди для читачів (слухачів), яке сприяє розвиткові високого естетичного смаку та спонукає особистість під час читання (сприймання) поезії до власної творчості. Аналізуючи мовотворчість та особливості естетичного ставлення письменників до мови, беремо до уваги індивідуальний поетичний стиль, який виступає характерною рисою їхнього мовлення й може бути далеким від естетичних ознак мови взагалі. Намагання лінгвістів поділити твори на "зміст" і "форму" з погляду естетики залишаються недоречними, адже певні почуття та думки існують у поезії не самі собою, а в тій конкретній формі, у якій їх виражено в творі. У другому розділі - "Естетика різнорівневих експресивних засобів мови поетів-шістдесятників" - обґрунтовано положення про те, що експресивізації на естетичній основі підлягають елементи всіх структурних рівнів української мови, і подано аналіз конкретних різнорівневих засобів поетичного мовлення шістдесятників. Усупереч загальним правилам пунктуації, але використовуючи можливості її індивідуальної інтерпретації, шістдесятники іноді вдаються до відмови від розділових знаків, створюючи картину нерозчленованого плину почуттів або думок: спини мене отямся і отям / така любов буває раз в ніколи / вона ж промчить над зламаним життям / за нею ж будуть бігти видноколи / вона ж порве нам спокій до струни / вона ж слова поспалює вустами / спини мене спини і схамени / ще поки можу думати востаннє / ще поки можу але вже не можу / настала черга й на мою зорю / чи біля тебе душу відморожу / чи біля тебе полумям згорю (Л.Таким чином, художній текст є не лише повідомленням про певні обєкти дійсності, настрої та емоції, але й інформацією про саму мову, адже будується згідно з чинними в ній нормами і слугує матеріалом для вивчення закономірностей уживання мовних засобів, тобто є джерелом вивчення мови та її можливостей. Естетизм мовотворчості поетів-шістдесятників, що виявляється в досконалому версифікаційному хисті, відчутті внутрішньої форми та класичному поєднанні досвіду попередників, випромінює потужну енергію імперативного впливу, спрямовану на пробудження реакції сприйняття, і має на меті не лише естетичний відгук, філологічне споглядання та аналіз, але й ментальну дію в художньо запропонованій ситуації вибору. Експресивність виражально-зображальних засобів поетичного мовлення, репрезентована також на рівні поетичного фразотворення, де естетичність мовлення проявляється у граматичній відшліфованості сталих висловів та їх словесній економності. Естетичність на рівні синтаксичної побудови висловлювання досягається завдяки стислості, лаконізму, стилістично осмисленому порядку слів, помірності й доречності у використанні синтаксично ізольованих елементів вислову. У збагаченні системи виражально-зображальних засобів української мови багатий поетичний доробок шістдесятників засвідчує високий мистецький рівень і вміння досконало володіти мовностилістичними зразками, що створюють неповторні образи.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
Характеристика естетичного підґрунтя спільних та індивідуальних особливостей у поезіях шістдесятників доводить, що серед багатьох факторів, які сприяють естетизації слова, особливо виділяється його емотивність, оскільки найбільш повноцінним і дохідливим є той художній образ, який містить у собі сильний емоційний заряд. Втілюючи ідею та тему твору, письменник концентровано передає субєктивну реакцію на обєктивний світ. Слово, як матеріал і як предметна форма образу, є органічною частиною самого образу. Письменник же, підпорядковуючи слово образові, перетворює його в частину естетичного цілого. Таким чином, художній текст є не лише повідомленням про певні обєкти дійсності, настрої та емоції, але й інформацією про саму мову, адже будується згідно з чинними в ній нормами і слугує матеріалом для вивчення закономірностей уживання мовних засобів, тобто є джерелом вивчення мови та її можливостей. Естетизм мовотворчості поетів-шістдесятників, що виявляється в досконалому версифікаційному хисті, відчутті внутрішньої форми та класичному поєднанні досвіду попередників, випромінює потужну енергію імперативного впливу, спрямовану на пробудження реакції сприйняття, і має на меті не лише естетичний відгук, філологічне споглядання та аналіз, але й ментальну дію в художньо запропонованій ситуації вибору.
Помітну роль у формуванні художнього мислення поетів відіграє українська національна мовна традиція та культура, які успадковуються від попередніх поколінь. Творча ж діяльність людини, яка користується цими надбаннями, сприяє формуванню особистості, здатної бути культурною, дієвою й розвинутою. Отже, при розумінні культури як єдності мовної традиції та національної психології й звичаїв, письменницька діяльність шістдесятників видається нам зразковою своїм суто українським колоритом, який досить чітко позначається на лексичному рівні. Саме він відтворює індивідуальні особливості стилю, своєрідність художнього методу, філософські та естетичні погляди митців.
Експресивність виражально-зображальних засобів поетичного мовлення, репрезентована також на рівні поетичного фразотворення, де естетичність мовлення проявляється у граматичній відшліфованості сталих висловів та їх словесній економності. Доречно вжиті й уміло акцентовані, вони здатні замінити багатослівну логічну побудову, образно узагальнити сказане, пожвавити мовлення й надати йому особливої емоційної тональності. Естетика поетичної мовотворчості, спрямована на створення оригінальної мовленнєвої довершеності, реалізується й на дериваційному рівні. Це словотвірні форманти, дериваційні варіанти слова, продукування індивідуально-авторських неологізмів, які допомагають поетам глибоко й тонко передати художньо-образний зміст. Фонетичні засоби виразності яскраво передають експресію поетичного твору, використовуються автором для створення певного стилістичного ефекту та відповідають естетичним уподобанням реципієнтів. У галузі морфології загальна естетичність спирається на фактори, що створюють необхідні ефекти на виражальному потенціалі різних категорій. Але це відбувається в безпосередній взаємодії з лексичним, фонетичним, словотвірним та синтаксичним рівнями художнього тексту. Естетичність на рівні синтаксичної побудови висловлювання досягається завдяки стислості, лаконізму, стилістично осмисленому порядку слів, помірності й доречності у використанні синтаксично ізольованих елементів вислову. Отже, мовленнєва естетика поетів-шістдесятників налаштовує читача на сприйняття прекрасного у світі. Будь-яке слово в художньому осмисленні, використане як виражально-зображальний засіб, здатне перебороти свою семантичну ізольованість. Виступаючи в естетичному обрамленні з інших слів або виразів, воно якісно змінюється та естетично збагачується.
У збагаченні системи виражально-зображальних засобів української мови багатий поетичний доробок шістдесятників засвідчує високий мистецький рівень і вміння досконало володіти мовностилістичними зразками, що створюють неповторні образи. Фігури є тими елементами художньої мови, в яких виражально-зображальні засоби виникають у цілісних, завершених за змістом мовленнєвих уривках. Слова, які складають фігуральний зворот, близькі до тропів та порівнянь. Останні функціонують у ньому у власному художньому змісті та як засіб, що зумовлює нове виражально-зображальне значення, яке виникає вже у фігурі як у цілісній художній мовленнєвій одиниці. Образно-тропеїчні засоби мови творів поетів-шістдесятників - це особливі індивідуально-авторські звороти, за якими криється глибоке емоційне мислення, втілене в довершених мовно-естетичних конструкціях.
Поетичне мовлення шістдесятників організоване й підпорядковане усталеним граматичним нормам, але разом із цим у ньому діють ще інші організуючі засоби, як-от: широке використання природних функцій слова - його багатозначності, а також застосування особливих конструктивно-змістових фразеологічних типів слововживання. Велику кількість їх модифікацій репрезентує розглядане поетичне мовлення, а відтак і сприймається свіжим та естетично наснаженим, незважаючи на те, що життя, свідомість, культура, естетичні уявлення людей постійно розвиваються та змінюються.
Микола Вінграновський, Іван Драч, Ліна Костенко, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Василь Симоненко дивилися на світ іншими очима, ніж вимагала тогочасна культурно-політична ситуація, і взяли в свої руки долю української мови, яка, завдяки їхнім зусиллям, продовжувала стверджуватися на щаблі високохудожньої мови українського народу.
Основні положення дисертації викладено в публікаціях
1. Гапєєва І. М. Поетична мова М. Вінграновського на тлі доби шістдесятників (на матеріалі збірок "На срібнім березі" та "Київ") / І. М. Гапєєва // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки: зб. наук. статей. № 1. Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006. С. 58-61.
2. Гапєєва І. М. Внесок поетів-шістдесятників у скарбницю української літературної мови новітнього часу / І. М. Гапєєва // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Вип. 75 (3). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. С. 66-68.
3. Гапєєва І. М. Емотивна функція мови та мовна експресія (на матеріалі мови поетів-шістдесятників) / І. М. Гапєєва // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови: зб. наук. праць. Вип. 4. / [відп. ред. М. Я. Плющ]. К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. С. 405-409.
4. Гапєєва І. М. Естетична свідомість особистості у розрізі лінгвостилістики / І. М. Гапєєва // Актуальні проблеми словянської філології: міжвуз. зб. наук. ст. Вип. ХУІІІ: Лінгвістика і літературознавство / [відп. ред. В. А. Зарва]. Ніжин: ТОВ "Видавництво "Аспект - Поліграф", 2008. С. 53-60.
5. Гапєєва І. М. Мовотворчий естетизм шістдесятництва через тропіку поезій Василя Симоненка (на матеріалі збірки "Тиша і грім") / І. М. Гапєєва // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: Філологія. Вип. 53. Харків: Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2008. С. 121-124.
6. Гапєєва І. М. Естетичний вплив лексичних засобів поетичної мови шістдесятників на реципієнта / І. М. Гапєєва // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Лінгвістика: зб. наук. праць. Вип. УІІІ. Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. С. 154-159.