Стан діагностики ниркових хвороб на підставі результатів оцінки її якості на всіх рівнях надання стаціонарної допомоги. Визначення особливостей епідеміології захворювань нирок в Україні з встановленням недосконалої системи звітності щодо патології.
Аннотация к работе
Актуальність вивчення епідеміології хвороб нирок полягає в зростанні рівня захворюваності осіб молодого віку, схильності хронічних форм захворювань нирок до прогресування з розвитком хронічної ниркової недостатності, у значних матеріальних витратах на лікування хворих цієї категорії, інвалідизацією хворих і смертністю в переважно працездатному віці (Пиріг Л.А., Мельман Н.Я., 1982; Пиріг Л.А., 1997, 1999; Забровський Г.И., 1986; Чиж А.С. із співавт., 1990; Radechi S.E. et al., 1989). Важливою особливістю сучасного стану проблеми поширення патології нирок є інтегруюче місце нефрологічних захворювань в клініці внутрішніх хвороб, яке пояснюється широким спектром захворювань, що призводять до “ниркового фіналу”, кількість яких в популяції зростає - порушення обміну речовин, артеріальна гіпертензія, ятрогенні та токсичні нефропатії, хвороби крові, системні захворювання сполучної тканини, тощо (Мухин Н.А., 1997; Полушин В.И., 1998; Simon P., 1996; Lei H.H. et al., 1998). Робота виконувалася в Інституті урології та нефрології АМН України в рамках теми за планом МОЗ "Розробка стандартів медичних технологій по профілактиці, діагностиці та лікуванню запальних захворювань нирок та їх економічне обґрунтування" (№ державної реєстрації 0193U015783) та є частиною науково-дослідних робіт відділу терапевтичної нефрології і відділу епідеміології та організаційно-методичної роботи. Розробити і науково обгрунтувати модель діагностики та диференціальної діагностики найпоширеніших захворювань нирок з обгрунтуванням їх клінічно-статистичної номенклатури для покращення якості діагностики і виявлення хвороб нирок. Провести експертну оцінку якості діагностики хвороб нирок в установах всіх рівнів медичної допомоги (терапевтичні відділення міської, районних лікарень; нефрологічні відділення міської, обласної лікарні, Інституту урології та нефрології АМН України).Багатоплановість дослідження, що включає комплексне вивчення клінічних, епідеміологічних та організаційних аспектів надання спеціалізованої допомоги пацієнтам з захворюваннями нирок визначили методичний підхід до вирішення поставлених завдань. Проведене дослідження епідеміології нефрологічних захворювань в країні проводилось за загальноприйнятими статистичними формами звітів (відомче видання “Основні показники урологічної та нефрологічної допомоги в Україні”, складене за статистичними формами Ф-12,Ф-20,Ф-47). До аналізу були залучені дані за 12 років про захворюваність на імунокомплексні хвороби нирок (1986-1997), інфекцію нирок (1990-1997), хронічний пієлонефрит (1993-1997); про поширеність відповідних хвороб нирок за вищезгаданий період, а також лікарняну летальність від імунокомплексних хвороб нирок (1986-1997), від інфекції нирок (1990-1997), хронічного пієлонефриту (1993-1997). Вивчали дані в областях з визначенням середніх показників (M±m), коефіцієнту варіації (Cv), динаміки даних за період, що розглядається, а також визначали рівень та динаміку змін в регіонах. Експертизу проводили в спеціалізованих нефрологічних відділеннях трьох рівнів: відділенні терапевтичної нефрології Інституту урології та нефрології АМН України (125 і.х.); Полтавському обласному (138 і.х.) та Кременчукському міському (58 і.х.) відділеннях, а також в терапевтичних відділеннях двох рівнів: Полтавському міському (54 і.х.) та двох районних, розташованих в місті (Полтавська районна лікарня) і селі (Карлівська районна лікарня) - 102 і.х..В контексті наших досліджень ми підтримуємо погляди Пирога Л.А., 1977, 1997, 1999, Чижа А.С. і співавт., 1990; Ярошевського А.Ф., 1971, про збільшення випадків атипового, латентного перебігу захворювання, зі стертою симптоматикою, що обумовлює зменшення виявлення гломерулонефриту. Співставлення отриманих нами результатів (дослідження проводилося за даними про звертання за медичною допомогою) з результатами авторів, що вивчали поширення гломерулонефриту з використанням методів скринінгу, активного виявлення показало, що при поглибленому вивченні встановлена вища розповсюдженість хвороби (Усов И.Н. і співавт., 1989). Зокрема, 44,4% хворих на хронічний гломерулонефрит і 27,5% на хронічний пієлонефрит були виявлені при обов?язковому обстеженні, профоглядах (Полушин В.И., 1988). Встановлений високий рівень поширеності та захворюваності на гломерулонефрит в Полтавській області, значний ріст цих показників щодо інфекційно-запальних хвороб нирок свідчать як про можливі місцеві особливості епідеміологічних процесів, так і адекватне виявляння хвороб. Статистично істотні зміни поширення хвороб нирок (гломерулонефриту - зменшення, інфекції нирок та хронічного пієлонефриту - зростання) при відсутності статистично істотних змін рівня захворюваності свідчить про необхідність вдосконалення виявлення та діагностики захворювань нирок в області, як і загалом у країні.У дисертації наведене теоретичне узагальненя і нове вирішення науково-прикладної проблеми покращення якості діагностики і виявлення хвороб нирок, а саме розроблена оптимізована модель діагностики найпоширеніших неф
План
2. Основний зміст
Вывод
захворювання нирка епідеміологічний
За результатами проведеного комплексного аналізу епідеміологічних показників в країні визначений рівень захворюваності на запальні хвороби нирок, поширеність та лікарняна летальність від означеної групи захворювань. Визначені основні тенденції динаміки епідеміологічних процесів, статистична достовірність отриманих результатів. Одержані дані наведені в таблиці 1.
Результати дослідження свідчать про помірне зниження захворюваності на гломерулонефрит, однак істотних змін впродовж періоду, що розглядаеться, не встановлено. Спостерігається істотне зниження поширеності хвороби в країні. Маємо відзначити істотне зменшення летальності від гострого гломерулонефриту, що повязане з сучасними досягненями в лікуванні важких форм хвороби.
Літературні дані про поширеність гломерулонефриту суперечливі. Деякими авторами також встановлено зменшення частоти випадків гломерулонефриту (Шулутко Б.И., 1992; Simon P. et al., 1987), визначена тенденція сприймається як справжне зменшення поширення хвороби. В контексті наших досліджень ми підтримуємо погляди Пирога Л.А., 1977, 1997, 1999, Чижа А.С. і співавт., 1990; Ярошевського А.Ф., 1971, про збільшення випадків атипового, латентного перебігу захворювання, зі стертою симптоматикою, що обумовлює зменшення виявлення гломерулонефриту. Немалу роль відіграють недосконалість діагностики та неуважність лікарів до цієї патології.
Співставлення отриманих нами результатів (дослідження проводилося за даними про звертання за медичною допомогою) з результатами авторів, що вивчали поширення гломерулонефриту з використанням методів скринінгу, активного виявлення показало, що при поглибленому вивченні встановлена вища розповсюдженість хвороби (Усов И.Н. і співавт., 1989). За даними Хасабова Н.Н. і співавт., поширеність гломерулонефриту в Москві та Целінограді становить 35,0±1,3 і 24,0±0,6 на 10 тис відповідно, що в 2,2 - 4 рази перевищує отримані нами дані. Зокрема, 44,4% хворих на хронічний гломерулонефрит і 27,5% на хронічний пієлонефрит були виявлені при обов?язковому обстеженні, профоглядах (Полушин В.И., 1988).
Таблиця 1 Рівень та динаміка епідеміологічних показників в Україні (1986-1997 роки) на 100 тис населення.
Захворювання ЗАХВОРЮВАНІСТЬ ПОШИРЕНІСТЬ ЛЕТАЛЬНІСТЬ
Примітка. “р” відображає ступінь статистичної значущості динаміки змін показника - відхилення лінії регресії від умовної горизонталі.
Отже, отримані в результаті проведеного нами дослідження дані є нижчими від реального рівня захворюваності та поширеності гломерулонефриту в Україні.
Проведений нами аналіз епідеміологічних показників встановив статистично суттєве зростання захворюваності та поширеності інфекційно-запальних хвороб нирок в країні. Істотної динаміки летальності від означених хвороб нирок за останні 12 років не встановлено. Літератірні дані про поширення пієлонефриту в цілому відповідають отриманим нами результатам. Останнім часом спостерігається зростання частоти хвороби, особливо латентних його форм (Калугина В.Г. і співавт., 1993; Чиж А.С. і співавт., 1988; Пиріг Л.А., 1994), що повязано як з удосконаленням діагностики, так і зі зростаючою вірулентністю мікроорганізмів.
Захворюваність на гострий та хронічний гломерулонефрит в Полтавській області вище середнього рівня - 8,11±0,87 та 8,81±1,27 на 100 тис. відповідно, зменшується подібно до загальноукраїнської динаміки. Рівень поширеності хронічного гломерулонефриту в Полтавській області становить 133,63±2,79, що в 1,5 разів перевищує середні дані. Динаміка за розглянутий період відємна, близька до загальної, є істотною (р<0,03). Захворюваність на інфекцію нирок і хронічний пієлонефрит в Полтавській області має невисокий рівень - 90,56±6,19 та 47,50±6,08 на 100 тис. відповідно, зростає, як і загалом по Україні. Поширеність інфекційно-запальних хвороб нирок в Полтавській області є відносно низькою - 448,94±30,11 на 100 тис. стосовно інфекції нирок та 478,32±36,6 на 100 тис., щодо пієлонефриту. Динамика даних відповідає загальним тенденціям. Регресійний аналіз свідчить про істотне зростання поширення як інфекції нирок (р<0,0001), так і пієлонефриту (р<0,005).
В Полтавській області летальність від хронічного гломерулонефриту близька до середнього рівня - 4,64±0,64 на 100 тис. Летальність від гострого гломерулонефриту вища середніх даних - 2,81±0,55 на 100 тис., але має тенденцію до зменшення. Летальність від інфекції нирок становить 0,63±0,06 на 100 тис. Летальність від хронічного пієлонефриту в Полтавській області становить 0,77±0,18 на 100 тис., спостерігається незначна позитивна динаміка. Статистично істотних змін летальності в області не спостерігається.
Встановлений високий рівень поширеності та захворюваності на гломерулонефрит в Полтавській області, значний ріст цих показників щодо інфекційно-запальних хвороб нирок свідчать як про можливі місцеві особливості епідеміологічних процесів, так і адекватне виявляння хвороб. Статистично істотні зміни поширення хвороб нирок (гломерулонефриту - зменшення, інфекції нирок та хронічного пієлонефриту - зростання) при відсутності статистично істотних змін рівня захворюваності свідчить про необхідність вдосконалення виявлення та діагностики захворювань нирок в області, як і загалом у країні.
Отримані дані щодо рівня та динаміки показників в окремо виділених областях, забруднених радіацією, наведені в таблиці 2.
Результати свідчать, що захворюваність на гломерулонефрит є вищою середнього рівня, але істотних змін не встановлено. Рівень та динаміка поширеності хронічного гломерулонефриту загалом не відрізняються від середньої в Україні. Захворюваність на інфекційно-запальні хвороби нирок вище середнього рівня, зростає більшим темпом, статистично істотно. Поширеність означених захворювань не перевищує середні дані, але зростає більшим темпом.
Таким чином, можна висловити припущення про наявність впливу малих доз іонізуючого випромінювання на формування рівня захворюваності та поширеності хвороб нирок, особливо інфекційно-запального генезу, на територіях, що зазнали радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Однак для того, щоб оцінити реальний вплив іонізуючого випромінювання на епідеміологію хвороб нирок і зробити остаточні висновки необхідні дослідження протягом значного проміжку часу.
Таблиця 2 Рівень та динаміка епідеміологічних показників в областях, забруднених радіацією (1986-1997) на 100 тис. населення.
Захворювання ЗАХВОРЮВАНІСТЬ ПОШИРЕНІСТЬ ЛЕТАЛЬНІСТЬ
Примітка. “р” відображає ступінь статистичної значущості динаміки змін показника - відхилення лінії регресії від умовної горизонталі.
За результатами співставлення одержаних показників поширеності та летальності щодо хвороб нирок встановлено статистично істотну різницю середнього рівня з мінімальними та максимальними даними в регіонах. Визначення коефіцієнту варіації відображає значне варіювання показників захворюваності на хвороби нирок між областями та загалом по країні впродовж аналізованого періоду, без тенденції до оптимізації показника. Вищезгадане свідчить про значні розбіжності і суперечливість в наданих для обліку даних, що обумовлене, деякою мірою використанням невизначених термінів ("інфекція нирок"?) і недоліками обліку, а також є ознакою випадків гіпер- гіподіагностики.
Таким чином, узагальнюючи результати вивчення особливостей рівня та динаміки епідеміологічних показників в країні, вважаємо, що отримані для аналізу дані неповно відображають рівень поширення ниркових хвороб в країні, який наспрівді є вищим. Необхідна більш реальна інформація щодо поширення хвороб нирок в країні. Отримані дані підтверджують доцільність вдосконалення розпізнавання ниркових захворювань, а також уточнення номенклатури з реорганізацією обліку в подальшому.
Аналіз результатів експертної оцінки якості діагностики хвороб нирок терапевтичного профілю в умовах стаціонару показав, що на сьогодні вона не відповідає сучасним вимогам та рівню медичних знань. При вивченні обсягу діагностичного обстеження і, відповідно, якості діагностики як в нефрологічних, так і в терапевтичних відділеннях спостерігалося поступове зниження відсотка достовірних і збільшення сумнівних діагнозів залежно від зниження рівня лікувальної установи. В нефрологічному відділенні Інституту урології та нефрології АМН України були недообстежені 45 (36%) хворих, в обласній лікарні комплекс обстеження був недостатній у 32 (23%) пацієнтів. Недостовірний діагноз спостерігався у 3% пацієнтів вищезгаданих нефрологічних відділень. В міському нефрологічному відділенні були недообстежені 17 (30%) хворих, недостовірний діагноз спостерігався у 7% пацієнтів, у яких обєм обстеження не дозволяв скласти повне уявлення про характер патологічного процесу в нирках.
В терапевтичному відділенні міської лікарні недостатність комплексу обстеження була встановлена у 13 (26%) пацієнтів, недостовірний діагноз в 9,3% випадків. Комплекс обстеження був недостатній в ЦРЛ міського типу у 20 (40%) хворих, діагноз недостовірний або сумнівний в половині з них. В терапевтичному відділенні лікарні районного центру обсяг обстеження хворих в жодному випадку не набував обєму максимального комплексу. Недостатній обєм обстеження спостерігався у 37 (72%) хворих, діагноз неповний у - 12%, сумнівний або недостовірний у - 11 (22%) хворих. За результатами проведеного дослідження спостерігається істотна різниця в кількості недообстежених від загальної кількості хворих - від 25,82±1,08% в нефрологічних, до 46,87±3,63% - в терапевтичних відділеннях (р<0,001).
Отримані нами дані щодо якості діагностики хвороб нирок узгоджуються з результатами інших авторів, а саме: частота помилок діагностики в терапевтичних відділеннях становить 12-25%, в нефрологічних - 7-16% (Матвейков Г.П. і співавт., 1988; Пиріг Л.А., Мельман Н.Я., 1972; Царенко В.Л., 1997). Звертаємо увагу, що суттєвого поліпшення якості діагностики впродовж останнього десятирічча в терапевтичних відділеннях не спостерігається, в нефрологічних - деякою мірою відзначається позитивна динаміка.
Програма експертизи передбачала визначення причини неповного обстеження, їх обєктивного чи субєктивного характеру. Обєктивними причинами вважалися: відсутність в лікувальному закладі відповідної лабораторії, апаратури; тяжкий стан хворого, термінальна стадія хвороби; відмова хворого від обстеження. Субєктивними причинами були: невикористання лабораторіями лікувальних закладів доступних сучасних методик дослідження, непризначення лікарем необхідних обстежень, недостатня кваліфікація лікаря. Спостерігався досить стабільний високий відсоток субєктивних причин, який коливався біля 78,0±2,51% і відповідно обєктивних причин - 25,3±2,83%. Рівень субєктивних причин неповного обстеження за результатами нашого дослідження мало залежав від рівня і спеціалізації лікувального закладу - 77,61±4,79% в нефрологічних відділеннях і 78,30±2,95% - в терапевтичних відділеннях (р>0,1). За літературними даними кількість субєктивних причин становить 97,7% (Бабайцев А.В., 1992), і стосується найбільш розповсюджених хвороб в загальнотерапевтичних закладах. Дещо менший відсоток щодо хвороб нирок пояснюється, на нашу думку, залежністю діагностики хвороб нирок від діагностичного забезпечення лікарні, згоди хворого на інвазивні методи обстеження (біопсія).
Загальна частка недостатньо обстежених хворих з розподілом за нозологічною формою є найбільшою серед хворих на діабетичну нефропатію - 42,3% і СЗСТ з переважним ураженням нирок - 45,2%; серед хворих на пієлонефрит недообстежених - 35,44%, хронічну ниркову недостатність - 30,10%, амілоїдоз - 30,71%, гломерулонефрит - 25,51%. Тобто найгірше обстежені хворі на діабетичну нефропатію і СЗСТ з переважним ураженням нирок. Це повязано деякою мірою з часто важким станом пацієнтів, нетиповим перебігом захворювань, і, цілком імовірно, з неувагою до вторинних уражень нирок внаслідок діабету, колагенової нефропатії, недостатньою підготовкою лікарів-терапевтів в галузі нефрології, і, зокрема, вторинних нефропатій.
В процесі роботи ми спробували виділити вирішальний метод в діагностиці уражень нирок - первинних захворювань або вторинних нефропатій. Зясувалося, що здебільшого вирішальним методом є результат морфологічного дослідження або складні імунологічні тести. Це вказує на складність клініко-лабораторної діагностики хвороб нирок, особливо в умовах, коли біопсія недоступна або неможлива і визначає необхідність чіткої регламентації обсягу обстеження з урахуванням рівня, спеціалізації медичного закладу.
Результати оцінки якості діагностики хвороб нирок свідчать про чисельні недоліки в системі медичної допомоги хворим цієї категорії, спонукають до її покращення. В літературних джерелах пропонуються різні шляхи покращення діагностики. Перший полягає в оптимізації теорії та методики формування діагностичного процесу з урахуванням психологічної теорії прийняття рішень (Померанцев В.П., 1991; Силяева Н.Ф. і співавт., 1996; Яхонтова О.И. і співавт., 1997). Сутність іншого полягає в застосуванні формалізованих схем підбору необхідних досліджень, поетапних діагностичних програм в залежності від мети дослідження (Меньшикова В.В., 1989; Young D.W., 1988; Zachary D. et al., 1993). Необхідність створення такої моделі стосовно хвороб нирок підтримують Пиріг Л.А. і співавт., 1998, Никула Т.Д. і співавт., 1999.
Запропоновані в літературних джерелах схеми здебільшого стосуються загальнотерапевтичних рекомендацій етапності обстеження або враховують лише лабораторні тести, без залучення інструментальних методів, урахування особливостей перебігу окремих нозологічних форм, спеціалізації відділення і рівня лікувального закладу.
Запропонована нами модель діагностики враховує як принципи послідовності побудови діагностичної концепції та прийняття лікарем відповідних рішень так і застосування формалізованих схем підбору необхідних досліджень в залежності від етапу та рівня медичної допомоги, нозологічної форми хвороби.
Вважаємо доцільним розподілення методів обстеження на три групи, а саме - основні діагностичні методи, диференціально-діагностичні методи 1-го та 2-го рівня.
Основні діагностичні методи використовуються з метою визначення основного синдрому, головної діагностичної гіпотези і застосовуються до всіх пацієнтів, що хворіють на хвороби нирок чи обстежуються з приводу припущення ураження нирок, або за наявності у пацієнта хвороби, що може спричинити нефрологічне захворювання - І діагностичний етап.
Диференціально-діагностичні методи 1-го рівня застосовуються для перевірки діагностичної гіпотези, проведення диференціального діагнозу, встановлення нозологічної форми захворювання та індивідуального діагнозу (форма, фаза, стадія, ускладнення) і використовуються з огляду на первинну діагностичну концепцію, відносно основних нозологічних форм хвороб нирок - ІІ діагностичний етап. Основні та диференціально-діагностичні методи 1-го рівня (І, ІІ етапи) використовуються і є обов?язковими в лікувальних закладах всіх рівнів, як в поліклініці (при достатньому діагностичному забезпеченні), так і стаціонарі.
Диференціально-діагностичні методи 2-го рівня використовують з метою диференціювання рідкісних або складних для діагностики форм нефропатій, визначення ступеню активності процесу, вибору методу лікування і його контролю, тобто застосовують при необхідності більш ретельного обстеження хворого. Обєм їх використання визначається лікарем (терапевтом, нефрологом, урологом) індивідуально в кожному конкретному випадку. Означені методи поділені з урахуванням рівня та спеціалізації лікувального закладу (терапевтичне, нефрологічне відділення стаціонару) - ІІІ діагностичний етап.
При вперше виявлених сечовому і (або) гіпертензивному синдромах необхідно проводити повний обсяг обовязкових на даному рівні методів обстеження, якщо навіть клінічна симптоматика вкладається у відому нозологічну форму. Адже у пацієнта можливе супутнє або поєднане захворювання сечостатевої системи, прояви якого маскуються основним захворюванням. Вважаємо необхідною максимальну глибину пошуку в кожному конкретному випадку на всіх рівнях.
Основні характеристики моделі: а) послідовність використання методів, виходячи з діагностичного припущення, що базується на клінічних даних і результатах загальнодоступних досліджень; б) визначення оптимального обсягу методів з огляду на діагностичну гіпотезу; в) максимальна глибина пошуку в кожному конкретному випадку з урахуванням розширення обєму діагностичних заходів при визначенні рідкісних або складних для діагностики форм нефропатій в залежності від спроможності різних рівнів медичної допомоги (спеціалізовані, загальнотерапевтичні заклади); г) доступність обовязкового обєму методів обстеження будь-якому рівню медичної допомоги (районна, міська лікарні, терапевтичні відділення); повний обєм діагностичних заходів у складних випадках, з використанням всіх методик, враховуючи інвазивні методи в умовах спеціалізованих закладів (біопсія, радіонуклідне дослідження, комп?ютерна томографія тощо).
Запропонована модель діагностичного та диференціально- діагностичного пошуку окреслює обсяг та тактику обстеження нефрологічного хворого, забезпечує проведення обстеження цілеспрямованим, оптимальним шляхом. Модель враховує клінічні, лабораторні методи, функціональні тести, інструментальні дослідження, тобто повний обєм необхідних методів дослідження, складена з урахуванням матеріально-технічного та інструментального забезпечення лікувальних закладів та відповідає вимогам простоти в користуванні, економічності.
Основні критерії ефективності моделі - покращення якості діагностики хвороб нирок та скорочення терміну обстеження за рахунок його оптимізації на всіх етапах надання медичної допомоги нефрологічним хворим, що є запорукою скорочення терміну госпіталізації, адекватної терапії та віддалення терміну розвитку ниркової недостатності.
На підставі результатів епідеміологічних та клініко-організаційних досліджень встановлено незадовільний стан нозологічної звітності щодо нефрологічних захворювань. Негативно впливає на вирішення проблеми відсутність загальновизнаної системи статистичного обліку означеної групи хвороб, що перешкоджає адекватному вивченню захворюваності та поширення хвороб нирок.
В національній системі офіційного статистичного обліку до 1992 року звітність велася за формою "нефрит, нефроз, нефротичний синдром", з 1992 року звітність ведеться по гострому та хронічному гломерулонефриту, інфекції нирок, в 1993 році відокремили хронічний пієлонефрит. Використовуються змістовно неокреслені поняття ("інфекція нирок"?), що не відповідають класифікації хвороб нирок. Не підлягають офіційному статистичному обліку випадки переважного ураження нирок при СЗСТ, амілоїдоз нирок, діабетична нефропатія, гострий пієлонефрит, первинний інтерстиціальний нефрит, гостра та хронічна ниркова недостатність. В Україні не ведеться облік хворих на хронічну ниркову недостатність у вседержавному масштабі, тому дані про поширення цієї патології обмежені, не відображають кількість хворих і потреби в замісній терапії. Означені недоліки, повязані з недосконалою системою обліку, не сприяють покращенню диференціальної діагностики та встановленню обгрунтованого діагнозу, створюють реальні можливості подання помилкових даних.
Прийнятий до використання 10-й перегляд МКХ не виправдав сподівань щодо удосконалення статистичної класифікації хворб нирок, базуючись на синдромному підході до формулювання гломерулярних хвороб нирок, наприклад: N00 - гострий нефритичний синдром, N01 - швидко прогресуючий нефритичний синдром, N02 - рецидивуюча та стійка гематурія, N03 - хронічний нефритичний синдром, N04 - нефротичний синдром тощо. В Україні прийнято встановлення не синдромного, а нозологічного діагнозу, адже нефротичний синдром може спостерігатися не тільки при гломерулонефриті, а й при інших нозологічних формах - амілоїдозі, колагеновій нефропатії, діабетичній нефропатії, нефропатії вагітних. Синдромний підхід може бути використаний при формулюванні первинного діагнозу. Клінічний діагноз має носити нозологічний характер.
За 10 - им переглядом МКХ, хвороби, які відносять до нефрологічної групи, не мають свого класу. В 14 класі “Хвороби сечостатевої системи” виділені тільки окремі блоки, а саме: N00 - N08 - гломерулярні хвороби; N10-N16 ниркові тубулоінтерстиціальні хвороби; N17 - N19 ниркова недостатність. Слід відмітити, що до рубрик N00 та N03 включений гломерулонефрит, до рубрик N10 та N11 - пієлонефрит в переліку захворювань, які відповідають означеним рубрикам.
Узагальнюючи вищенаведене, вважаємо доцільним доповнення переліку нозологічної звітності з урахуванням введених в МКХ 10 - го перегляду шифрів і використання нової клінічно-статистичної номенклатури хвороб нирок: Запропонована клінічно-статистична номенклатура хвороб нирок
Нозологічна форма Шифр МКХ-10
Гострий гломерулонефрит N 00
Хронічний гломерулонефрит N 03
Гострий пієлонефрит N 10
Хронічний пієлонефрит N 11
Первинний інтерстиціальний нефрит N 12
Системні захворювання сполучної тканини з переважним ураженням нирок N 08.5*
Діабетичний гломерулосклероз N 08.3*
Амілоїдоз з переважним ураженням нирок Е 85.-†
Гостра ниркова недостатність N 17
Хронічна ниркова недостатність N 18
Наведена номенклатура найпоширених захворювань нирок включає хвороби, які є необхідними для статистичного обліку, відображає основну структуру хвороб нирок. Впровадження номенклатури сприятиме повному і реальному відображенню поширення хвороб нирок та адекватній оцінці епідеміологічних процесів в країні, що є основою планування спеціалізованої допомоги.