Ґенеза та потенціал ідеалу науковості гуманітарного знання - Автореферат

В сучасній філософії науки важливість дослідження норм науковості гуманітарного знання постійно зростає. Потреба в таких дослідженнях зумовлюється загальними тенденціями гуманізації науки і освіти, становлення некласичної раціональності та сучасної картини світу. Доконечність такої методології розкривається і в більш широкому контексті проблем становлення гуманістично зорієнтованої самосвідомості сучасної науки, подолання соціального відчуження, діалогу культур, плекання духовності людини. У цих розробках суперечливо переплітаються рецидиви природничонаукового редукціонізму та пошуки “науками про дух” своєї автентичності, підвищена світоглядна заангажованість цих наук і відносно низький рівень їх методологічної рефлексії, усвідомлення непересічної значущості гуманітарного знання та гострі дискусії з приводу його науковості. Ці дослідження зазнають впливу багатьох обставин: це відродження програм інтеграції гуманітарних дисциплін в єдину науку на засадах сцієнтистсько-природничонаукової методології, що стимулюється успіхами інформаційних технологій, генної інженерії, нейрофізіології, соціобіології в дослідженні людини, постмодерністською актуалізацією ідеї “двох культур” - гуманітарної і технічної, що розглядаються як взаємно несумісні, загострення проблеми демаркації науки і не-науки, а відтак - специфіки норм науковості гуманітарного знання внаслідок постпозитивістських і постмодерністських пошуків у філософії науки, певною несумісністю гуманітарного знання з усталеними уяленнями про науковість, що сформувалися на основі традицій природничонаукового пізнання.У “Вступі” обґрунтовано актуальність і стан наукової розробки теми, сформульована мета, завдання, обєкт, предмет, методологічні засади дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, їх апробація, описано структуру та обсяг дисертації.У підрозділі 1.1 “Соціокультурні та гносеологічні передумови формування ідеї науковості пізнання світу людини” розкривається системний характер детермінації генези уявлень про науковість гуманітарного знання, де провідною є ідея духовно-практичного самовизначення людини у світі. Гуманітарне знання зароджується у формі самопізнання людини в її сумірності зі світом - антропо-соціоморфічним Універсумом як синкретичною єдністю космічного, символічного та ціннісного первнів. Гуманітарне набуває світського значення, воно охоплює головні виміри людської субєктивності, наукове осягнення якої уможливлюється: онтологічно - формуванням в умовах техногенної цивілізації соціальних відносин речовинної залежності, становлення таких практик і дискурсів, за яких усе людське стає обєктом цілераціонального управління та перетворення, гносеологічно - натуралізацією субєктивних якостей людини, які підпадають під дію законів природи і досліджуються на засадах методологічного редукціонізму, пізнавальним принципам якого надається універсального значення. В роботі показано, що ідея науковості гуманітарного знання детермінується системно, вона постає квінтесенцією епістемного узагальнення буття та пізнання людської субєктивності у світі. У класичній парадигмі науковості обґрунтування знання передбачає визнання його жорсткої зумовленості предметом, незалежності від субєкта і зовнішніх умов, підтвердження фактами та можливість “остаточного” обґрунтування знання - позиція, з якою не узгоджуються такі ознаки гуманітарного пізнання і знання, як їх людиномірність, підвищена активність субєкта, історичність і ціннісно-смислова взасадниченість, методичний плюралізм, соціокультурна заангажованість.Показано, що розуміння предмета гуманітарного пізнання як культури, історії, суспільства, людини загалом є недостатнім для визнання його критеріальності, оскільки останні можуть розглядатися натуралістично та спіритуалістично. Вона може досліджуватися в аспекті “що?” - предметних обєктивацій людського духу, “як?” - сукупності опосередкованих духовністю людини актуальних і потенційних способів людського буття у світі та “для чого?” - вираження мотиваційно-смислових спонук і орієнтацій поведінки людини. Її гуманітарність визначається мірою втілення в ній специфічно людської субстанції та здатністю культивувати власне людське в людині і лише в цій якості вона є предметним критерієм гуманітарного знання. Автор показує, що обґрунтування гуманітарного знання не відзначається парадигмальною цілісністю та зазвичай реалізується не так у формі зіставлення знання з відповідним обєктом на основі практики та експерименту, а більш опосередкованим способом, зокрема, дослідження його соціокультурної зумовленості та сумірності з тими епістемними нормами, принципами і категоріями, які за даних умов є найбільш евристичними і визнаними науковим співтовариством. У підрозділі 2.2 “Пояснення і розуміння: взаємодоповняльність підходів у пізнавальних контекстах гуманітарного пізнання” аналізується співвідношення пояснення і розуміння та його вплив на процес формування гуманітарного типу знання.У дисертації представлені результати дослід

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ