Особливості клініко-неврологічних проявів у гострому періоді інфаркту головного мозку та динаміка функціональних змін гематоенцефалічного бар"єру за даними специфічного маркеру його проникності. Ефективність ендотеліотропної та протинабрякової терапії.
Аннотация к работе
Подальше дослідження стану ендотеліальної системи та змін ГЕБ у гострому періоді ІМ дозволить поглибити уявлення про взаємовідношення різних ланок його патогенезу, розробити нові діагностичні критерії та доповнити традиційні схеми лікування гострого періоду захворювання патогенетично обґрунтованими засобами медикаментозної корекції. Визначити особливості функціональних змін ендотелію церебральних судин і гематоенцефалічного барєру в хворих у гострому періоді інфаркту головного мозку для розробки діагностичних критеріїв тяжкості захворювання та оптимізації лікування. Вивчити особливості клініко-неврологічних проявів у гострому періоді інфаркту головного мозку та динаміку функціональних змін гематоенцефалічного барєру за даними специфічного маркеру його проникності - альбуміну в цереброспінальній рідині та сироватці крові, їх звязок із ендотеліальною дисфункцією залежно від ступеня тяжкості захворювання. Визначити причинно-наслідкові взаємозвязки між вазотонічними чинниками ендотелію церебральних судин і показниками функціонального стану гематоенцефалічного барєру в патогенезі гострої церебральної ішемії. На основі комплексного аналізу клініко-неврологічних і біохімічних показників у гострому періоді інфаркту головного мозку визначити діагностичні критерії тяжкості захворювання, ефективність використання ендотеліотропної та протинабрякової терапії для розробки патогенетично обґрунтованих методів лікування з метою оцінки клінічної ефективності та доцільності призначення ЦДФ-холіну в комбінованій терапії гострої церебральної ішемії.Основою роботи були матеріали комплексного обстеження 121 хворого з першим у житті ІМ на 1-у та 10-у добу захворювання, що перебували на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні № 2 КУ «Сумська міська клінічна лікарня № 4». Критеріями відбору хворих були: перший у житті гемісферний ішемічний інсульт; госпіталізація до 24 годин від початку захворювання; вік хворих від 46 до 75 років; результати КТ-дослідження, що виключали внутрішньочерепний крововилив або інше не ішемічне ураження головного мозку; підпис інформованої згоди на участь у дослідженні пацієнтом або його рідними; хворі, в яких вдалося технічно якісне виконання люмбальної пункції. Критерії виключення хворих: повторний інсульт; геморагічний інсульт; транзиторна ішемічна атака; ішемічний інсульт у вертебро-базилярній системі; наявність мас-ефектів у вигляді значної компресії шлуночків, деформації базальної цистерни, збільшення нижнього рога бокового шлуночка; наявність судомного синдрому в анамнезі чи в структурі даного захворювання; гіперчутливість до ЦДФ-холіну; неконтрольована артеріальна гіпертензія з рівнями АТ понад 200/100 мм рт. ст.; відомі тяжкі супутні соматичні стани, що самостійно можуть викликати підвищений ризик смерті в період лікування інсульту чи в період спостереження за хворим. Залежно від призначеної медикаментозної терапії всі хворі були випадковим чином до початку лікування розділені на 2 групи: 1-а (n=61) - недиференційована терапія диференційована з призначенням антитромботичних засобів - прямих антикоагулянтів (клексан, фраксипарин); 2-а (n=60) - недиференційована терапія базисна диференційована з призначенням антитромботичних засобів - прямих антикоагулянтів (клексан, фраксипарин) 2000 мг/добу розчину ЦДФ-холіну в/в струменево протягом 10 діб, потім перорально по 2 мл 3 рази на добу протягом 20 діб. На підставі цього всі хворі були розділені на 2 клінічні підгрупи: А (n=79) - хворі в стані середнього ступеня тяжкості (середній бал за шкалою NIHSS: 1-а група - 11,24±0,29, 2-а - 11,63±0,38);Порівнюючи ефективність вжитих методів лікування в обох групах виявлено, що додаткове призначення ЦДФ-холіну достовірно покращувало динаміку регресу чутливих порушень (84,6 % в 1-й групі та 68,3 % в 2-й), рухових розладів (65,4 % в 1-й групі та 46,8 % в 2-й), порушень вищих кіркових функцій (афатичні, агностичні розлади) - 40,8 % в 1-й групі та 21,9 % в 2-й; центрального ураження підязикового нерва (53,8 % в 1-й групі та 48,8 % в 2-й). При цьому в обох групах простежено тенденцію до загального поліпшення стану у вигляді зниження сумарного клінічного балу в 1-й групі з 16,11±0,54 до 13,28±0,86, а в 2-й - з 16,63±0,38 до 11,17±1,52. На 21-у добу захворювання в обох групах середній клінічний бал продовжував знижуватися, однак у 2-й групі він був практично в 2 рази нижчий, ніж у 1-й (р<0,05). Оцінюючи динаміку середнього балу на 10-у добу за ступенем тяжкості ІМ, виявлено достовірне зниження цього показника в підгрупах А обох груп, що свідчить про поліпшення клінічної картини у хворих середнього ступеня тяжкості та відсутності достовірного регресу симптоматики у хворих у тяжкому стані. Згідно отриманих даних, вже з перших годин розвитку ІМ у хворих спостерігалося зростання концентрації альбуміну в лікворі в обох групах відносно значень групи порівняння (р<0,1), що свідчить про високу інтенсивність перебігу патофізіологічних процесів, які супроводжують церебральну ішемію та пошкодження ГЕБ (табл.В
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
Виявлено 50 випадків (41,3 %) ІМ, що зумовлені атеросклеротичним ураженням магістральних артерій голови. Більшу частину з них - 30 хворих (24,8 %) склали особи з середнім ступенем тяжкості. Кардіоемболічний підтип ІМ встановлено у 36 хворих (29,8 %). В 35 випадках (28,9 %) причини та механізми розвитку ІМ залишилися незясованими.
Рівень свідомості згідно підсумкового балу за шкалою Глазго був різним: на 1-у добу ІМ ясна свідомість відмічена у 92 (76,0 %) хворих, заглушення - у 18 (14,9 %). Кількість хворих у сопорі склала 9 (7,4 %), у коматозному стані - 2 (1,7 %). Максимальну кількість хворих відмічено в стані середнього ступеня тяжкості (підгрупа А) - 79 (65,3 %). У тяжкому стані (підгрупа В) перебували 42 (34,7 %) хворих.
Скарги в дебюті ІМ практично були відсутні у більшості осіб.
Обєктивно в неврологічному статусі в 43 (35,5 %) обстежених хворих на ІМ в каротидній системі при дослідженні черепної іннервації відмічені порушення, що притаманні ураженню верхніх структур стовбуру мозку: ослаблення фотореакцій, недостатність акту конвергенції з акомодацією, анізокорія, обмеження рухливості очних яблук на всі боки, птоз повік.
У 81 (67,0 %) хворого визначався центральний парез 7-ої пари черепних нервів, а у 78 (64,5 %) - центральний парез 12-ої пари. Рухові порушення у вигляді контрлатеральних вогнищу центральних парезів і паралічів відмічені у 81 (67,0 %) хворих; ознаки ураження пірамідних трактів у вигляді пожвавлення сухожильних і періостальних рефлексів виявлені у 103 (85,1 %) обстежених, патологічних ступеневих позначок - у 95 (78,5 %) хворих. Порушення чутливості у вигляді гемігіпестезії відмічене у 121 (100,0 %) особи.
У 38 (64,4 %) хворих із вогнищами в лівій півкулі відмічені типові порушення вищих кіркових функцій із афатичними явищами. Інфаркти в правій півкулі супроводжувалися кірковими розладами у вигляді агностичних явищ у 41 (66,1 %) хворих. Підкірковий синдром виражався у вигляді інтенційного тремору, гіперкінезів у 17 (14,0 %) осіб.
Порівнюючи ефективність вжитих методів лікування в обох групах виявлено, що додаткове призначення ЦДФ-холіну достовірно покращувало динаміку регресу чутливих порушень (84,6 % в 1-й групі та 68,3 % в 2-й), рухових розладів (65,4 % в 1-й групі та 46,8 % в 2-й), порушень вищих кіркових функцій (афатичні, агностичні розлади) - 40,8 % в 1-й групі та 21,9 % в 2-й; центрального ураження підязикового нерва (53,8 % в 1-й групі та 48,8 % в 2-й). Аналогічна тенденція спостерігалася відносно вегетативної дисфункції (зміна АТ, лабільність пульсу, потовиділення) - 56,8 % в 1-й групі та 31,2 % в 2-й.
Зіставлення клінічної динаміки в групах хворих на ІМ різного ступеня тяжкості, що отримували різні лікувальні комплекси, показало достовірне прискорення регресу неврологічного дефіциту за середнім балом шкали NIHSS. Аналіз динаміки неврологічних порушень виявив статистично достовірну різницю середнього балу на 10-у добу захворювання між 1-ю та 2-ю групами спостереження (рис.1).
При цьому в обох групах простежено тенденцію до загального поліпшення стану у вигляді зниження сумарного клінічного балу в 1-й групі з 16,11±0,54 до 13,28±0,86, а в 2-й - з 16,63±0,38 до 11,17±1,52. Тобто у хворих, що додатково отримували розчин ЦДФ-холіну відмічена більш позитивна динаміка регресу неврологічної симптоматики в ході лікування. На 21-у добу захворювання в обох групах середній клінічний бал продовжував знижуватися, однак у 2-й групі він був практично в 2 рази нижчий, ніж у 1-й (р<0,05).
Оцінюючи динаміку середнього балу на 10-у добу за ступенем тяжкості ІМ, виявлено достовірне зниження цього показника в підгрупах А обох груп, що свідчить про поліпшення клінічної картини у хворих середнього ступеня тяжкості та відсутності достовірного регресу симптоматики у хворих у тяжкому стані.
Утворення протеїнів ЦСР представляє собою складний, безперервний процес, що напряму залежить від функціонування ГЕБ, в якому приймає участь не тільки кров, а й речовина головного мозку. Патологічний процес, такий як ішемія, завжди супроводжується змінами обміну речовин нервової тканини, набряком головного мозку, порушенням проникності ГЕБ та створює нові, додаткові фактори, що впливають на склад білків і білкових комплексів ліквору.
Для оцінки функціонального стану ГЕБ одним із найважливіших чинників є вміст альбуміну в ЦСР. Згідно отриманих даних, вже з перших годин розвитку ІМ у хворих спостерігалося зростання концентрації альбуміну в лікворі в обох групах відносно значень групи порівняння (р<0,1), що свідчить про високу інтенсивність перебігу патофізіологічних процесів, які супроводжують церебральну ішемію та пошкодження ГЕБ (табл. 1).
Таблиця 1
Динаміка рівнів альбуміну, альбумінового коефіцієнту, нітриту та ендотеліну-3 у ЦСР (M±m, г/л)
Група хворих Альбумін Qalb NO2 ET-3
1 доба 10 доба 1 доба 10 доба 1 доба 10 доба 1 доба 10 доба
Група порівняння 0,3±0,02 6,8±0,02 1,86±0,15 105,1±2,31
Примітки: 1. * - р<0,05 по відношенню до групи порівняння;
2. ^ - р<0,05 відносно рівнів на 1-у добу
У динаміці лікування відмічено тенденцію (р<0,05) до ще більшого підвищення рівнів альбуміну в хворих обох груп (0,439±0,04 г/л у 1-й та 0,419±0,05 г/л у 2-й). Разом із тим, у хворих групи ЦДФ-холіну на 10-у добу захворювання спостерігалися значно нижчі рівні альбуміну відносно 1-ї групи.
Інтенсивність ураження структур ГЕБ відображена в підвищенні рівнів альбуміну ЦСР в обох групах хворих на ІМ за ступенем тяжкості до початку лікувальних заходів. При цьому рівні альбуміну чітко підвищувалися зі зростанням ступеня тяжкості хворого, що відображено як у 1-й, так і в 2-й групах. У динаміці лікування спостерігалася загальна тенденція (р>0,05) до підвищення рівнів альбуміну ліквору в усіх підгрупах хворих 1-ї групи.
Разом із цим лікувальні заходи в групі ЦДФ-холіну призвели до зниження рівнів альбуміну в лікворі в усіх підгрупах за тяжкістю стану хворих (р<0,05). Достовірні відмінності в рівнях альбуміну на 10-у добу ІМ між 1-ю та 2-ю групами відмічені у хворих у тяжкому стані. Отримані дані можуть свідчити про те, що дисфункція ГЕБ, що має місце в усіх хворих на ІМ, менше виражена та підлягає більшому лікувальному впливу в пацієнтів середнього ступеня тяжкості.
Одночасне визначення рівнів альбуміну в ЦСР та сироватці крові дало змогу обчислити альбуміновий коефіцієнт (Qalb): Qalb = альбумін ЦСР / альбумін сироватки крові ? 1000
Згідно отриманих даних (табл. 1), вже з перших годин розвитку ІМ у хворих спостерігалося різке підвищення Qalb в обох групах відносно значень групи порівняння (р<0,05), що свідчить про значні функціональні зміни ГЕБ. У динаміці лікування відмічена тенденція (р<0,05) до ще більшого зростання Qalb у хворих обох груп, але у хворих групи ЦДФ-холіну на 10-у добу захворювання спостерігалися значно нижчі показники Qalb відносно 1-ї групи.
Ступінь функціональних змін ГЕБ відображений у підвищенні Qalb в обох групах хворих на ІМ за ступенем тяжкості до початку лікувальних заходів. При цьому показник чітко підвищувався зі зростанням ступеня тяжкості хворого, що знайшло відображення в обох групах хворих. У динаміці лікування відмічено тенденцію (р<0,05) до зниження Qalb лише в підгрупі А обох груп спостереження. Разом із цим, лікувальні заходи в групі ЦДФ-холіну призвели до достовірно нижчих рівнів Qalb в усіх підгрупах за тяжкістю стану хворих порівняно з показниками 1-ї групи.
Під час проведення люмбальної пункції вимірювали лікворний тиск у всіх хворих, що приймали участь у дослідженні. Це надало можливість виявити прямі кореляційні звязки між ступенем тяжкості хворих і величиною лікворного тиску (табл. 2).
Отримані дані демонструють те, що у хворих із середнім ступенем тяжкості з невеликими за площею ураження вогнищами в гострому періоді ІМ лікворний тиск відповідає значенням групи порівняння. Вкрай несприятливі для прогнозу захворювання рівні лікворного тиску зафіксовані в підгрупах В обох груп, що більше ніж у 2,5 рази перевищують показники групи порівняння. В динаміці лікування відмічено його зниження практично в усіх підгрупах, але більш наближені значення до контролю отримані в підгрупі А 2-ї групи, що свідчить про ефективність мембраностабілізуючих властивостей ЦДФ-холіну, який сприяє відновленню життєздатності нейронів у зоні penumbra та попередженню посилення постішемічних змін у гострому періоді ІМ.
Таблиця 2
Динаміка лікворного тиску та ЦПТ залежно від ступеня тяжкості (M±m)
Група хворих Строки дослідження Лікворний тиск, мм вод. ст. ЦПТ, мм рт. ст.
А В А В
1 група 1-а доба 198,74±2,68 306,98±2,47 70,37±0,68* 44,27±0,66*
10-а доба 176,32±3,41^ 235,14±1,84^ 71,31±2,23* 56,75±1,63*
2 група 1-а доба 200,59±3,46 311,23±2,88 73,84±1,04* 43,24±1,23*
10-а доба 140,55±3,04* ^ 215,86±3,51* ^ 75,23±1,42* ^ 69,08±2,13* ^
Група порівняння 137,29±2,24 78,8±0,12
Примітки: 1. * - р<0,05 відносно групи порівняння;
2. ^ - р<0,05 між групами хворих на 10-у добу
Внутрішньочерепна гіпертензія перешкоджає адекватному мозковому кровотоку, знижуючи церебральний перфузійний тиск (ЦПТ), що представляє собою різницю між середнім системним артеріальним тиском (АТСР) та внутрішньочерепним тиском (ВЧТ): ЦПТ= АТСР - ВЧТ
У ході дослідження розраховано величини ЦПТ у хворих у гострому періоді ІМ в динаміці медикаментозної корекції залежно від ступеня тяжкості захворювання (табл. 2).
Незадовільні показники ЦПТ (нижче 50 мм рт. ст.), коли виникають метаболічні ознаки ішемії та зниження електричної активності мозку, виявлені у хворих обох груп у підгрупі В на 1-у добу ІМ, тобто у пацієнтів із великою площею ураження мозкової речовини та високим лікворним тиском. Значно сприятливіша картина у хворих підгруп А, в яких величина ЦПТ на 1-у добу захворювання та в динаміці медикаментозної корекції практично не змінюється та наближена до показників групи порівняння. Відмічене достовірне підвищення величини ЦПТ у хворих групи ЦДФ-холіну в підгрупі В з 43,24±1,23 до 69,08±2,13 мм рт. ст., що свідчить про його позитивний вплив на стабілізацію структур ГЕБ.
Однією з найважливіших ланок ЕД є система синтезу ендотеліального чинника - оксиду азоту. Дослідження продемонструвало, що рівні NO2 у хворих обох груп на 1-у добу захворювання перевищували значення групи порівняння більше ніж у 2 рази, а на 10-у добу спостереження - критично знижувалися в обох групах нижче контролю (табл. 1). Разом із цим, значення NO2 в 2-й групі зберігалося на рівні, що більше наближений до групи порівняння. Це може свідчити про більш сприятливу відповідь ендотелію церебральних судин шляхом продукції судинорозширювального агента - NO в 2-й групі хворих.
У групі хворих середнього ступеня тяжкості на 1-у добу захворювання рівні NO2 в ЦСР були максимально наближені до значень групи порівняння; в динаміці простежено їх зниження (р<0,05). У групі хворих у тяжкому стані відмічено підвищення концентрацій NO2: у 1-й групі - на 1-у добу його вміст значно більше контролю (р<0,05), а на 10-у - він знижується достовірно менше значень групи порівняння; у 2-й групі цей показник початково підвищений із тенденцією до зниження в динаміці.
Таким чином, можна виділити групу хворих із найбільш грубими змінами в NO-системі - це тяжкий ступінь ІМ, що вказує на початкову гіперстимуляцію продукції NO та зниження інактивації його при тяжких церебральних катастрофах.
Одним із найважливіших показників ендотеліальної функції є продукція ендотелінів. У всіх випадках відносно групи порівняння виявлялося достовірне підвищення вмісту вазоконстрикторного агенту ЕТ-3 в лікворі хворих на ІМ (табл. 1).
Так, на 1-у добу ІМ значення ЕТ-3 в лікворі значно зростали відносно групи порівняння в обох групах. Ці дані засвідчують, що вже з перших годин розвитку захворювання активізуються процеси ендотеліального викиду вазоконстрикторів, що посилює порушення мозкового і системного кровотоку на макро- і мікроциркуляторному рівнях.
У ході лікування у хворих 1-ї групи спостерігалася тенденція (р<0,05) до підвищення даного показника - до 166,8±1,81 нг/л. У хворих 2-ої групи рівні ЕТ-3 в ЦСР також зростали, але додавання до лікувальної схеми ЦДФ-холіну призводило до достовірного (порівняно з 1-ю групою) гальмування синтезу ЕТ-3, про що свідчили значно нижчі концентрації останнього в лікворі - 143,3±3,08 нг/л.
Максимальні значення ЕТ-3 відмічені у хворих із тяжким станом обох груп спостереження - 152,09±2,55 та 155,10±3,13 відповідно, що свідчить про крайній ступінь судинних порушень на біохімічному рівні у даних хворих.
Кореляційний аналіз взаємозвязків вазотонічних чинників ендотелію церебральних судин, показників проникності ГЕБ, ступеня тяжкості стану, розмірів ішемічного вогнища, лікворного тиску, ЦПТ та віку хворих на ІМ виявив ряд особливостей (рис. 2).
Виявлено прямі достовірні кореляційні звязки рівнів ЕТ-3 та альбуміну в ЦСР (r= 0,81; р<0,05) у хворих на ІМ в дебюті захворювання, що вказують на однонаправлені механізми розвитку ЕД із підвищенням рівня вазоконстрикторів та проникності ГЕБ.
Встановлено також зворотний кореляційний звязок значень нітриту й альбуміну в лікворі (r=-0,47; р<0,05), що свідчить про інгібуючий вплив патофізіологічних процесів, повязаних із підвищенням проникності ГЕБ на систему NO.
Про звязок рівнів альбуміну з тяжкістю захворювання свідчать виявлені зворотні кореляційні звязки між рівнями альбуміну в ЦСР та сумарним клінічним балом: (r=-0,708; р0,05).
Виявлено прямі достовірні кореляційні звязки величини лікворного тиску та рівнів альбуміну (r= 0,84; р<0,05) в ЦСР у хворих в гострому періоді ІМ, що вказує на пошкодження структур ГЕБ із підвищенням його проникності та розвитком набряку мозку. В динаміці спостереження між цими показниками також зберігалися напрями кореляційних звязків, що досягали статистично достовірних значень (р<0,05).
Площа ураження мозкової речовини суттєво впливає на перебіг та прогноз ІМ. Встановлено прямі достовірні звязки між обємом ураженої зони та величиною лікворного тиску (r= 0,67; р<0,05), а також значеннями альбумінового коефіцієнту (r= 0,84; р<0,05), що вказує на зриви механізмів компенсації транспортних систем ГЕБ, особливо при ішемічних вогнищах великих розмірів.
У ході дослідження виявлено зворотний кореляційний звязок значень лікворного тиску та ЦПТ (r=-0,73; р<0,05), що свідчить про пряму залежність адекватного мозкового кровотоку від функціонування ГЕБ. Встановлено зворотний кореляційний звязок значень ЦПТ та альбумінового коефіцієнту (r=-0,41; р<0,05), що також вказує на значні структурно-функціональні зміни ГЕБ, які супроводжують перебіг ІМ.
Кореляційний аналіз взаємозвязків основних показників ендотеліальної системи NO та ЕТ-3 в ЦСР у хворих на ІМ також виявив ряд особливостей. Так, констатовано зворотні достовірні кореляційні звязки рівнів ЕТ-3 та нітриту ліквору (г=-0,76; р0,05). Подібна залежність може свідчити про інгібуючий вплив концентрацій ЕТ-3, що зростають із перших годин мозкового інфаркту на систему NO, яка в процесі лікування зазнає змін із вирівнюванням співвідношення двох основних вазорегулюючих агентів.
При комплексному аналізі отриманих результатів виділено одні з головних патогенетичних ендотеліальних механізмів розвитку та прогресу гострої церебральної ішемії з трансформацією в мозковий інфаркт і, виходячи з цього, запропоновано діагностичні критерії тяжкості захворювання: 1. У хворих на ІМ вже з перших годин розвитку захворювання спостерігалося різке зростання рівнів альбуміну в ЦСР, що свідчить про високу інтенсивність перебігу патофізіологічних процесів, які супроводжують церебральну ішемію та пошкодження ГЕБ.
2. Ступінь тяжкості хворих на ІМ корелює з рівнями альбуміну в лікворі. Так, відмічено зворотні звязки між рівнями альбуміну та сумарним клінічним балом (r=-0,708; р<0,05).
3. Виявлено прямі достовірні кореляційні звязки величини лікворного тиску та рівнів альбуміну в ЦСР (r= 0,84; р<0,05) у хворих у гострому періоді ІМ, що вказує на пошкодження структур ГЕБ із підвищенням його проникності та розвитком набряку мозку.
4. Встановлено прямі достовірні звязки між обємом ураженої зони та величиною лікворного тиску, а також значеннями Qalb, що вказує на зриви механізмів компенсації транспортних систем ГЕБ, особливо при ішемічних вогнищах великих розмірів.
5. В ході дослідження виявлено зворотний кореляційний звязок значень лікворного тиску та ЦПТ (r=-0,73; р<0,05), що свідчить про пряму залежність адекватного мозкового кровотоку від функціонування ГЕБ. Встановлено зворотний кореляційний звязок значень ЦПТ та Qalb (r=-0,41; р<0,05), що також вказує на значні функціональні зміни ГЕБ, які супроводжують перебіг ІМ.
6. У хворих у дебюті ІМ відбувається достовірне з контролем підвищення рівнів стабільного метаболіту оксиду азоту - нітриту в ЦСР.
7. Максимальне підвищення рівнів нітриту в лікворі відбувається у хворих із початково тяжким ступенем захворювання, що вказує на значне напруження NO-системи у цих хворих.
8. У хворих на ІМ на 1-у добу захворювання відбувалося достовірне порівняно з групою порівняння зростання концентрації ЕТ-3 в ЦСР, що поглиблює порушення макро- та мікроциркуляції.
9. Максимальні значення ЕТ-3 в лікворі відмічені в групі хворих на ІМ у тяжкому стані, що вказує на крайній ступінь декомпенсації ендотелію церебральних судин.
10. Констатовано зворотні достовірні кореляційні звязки рівнів ЕТ-3 та нітриту в ЦСР (г=-0,76; р<0,05) у хворих на ІМ.
11. Виявлено прямі достовірні кореляційні звязки рівнів ЕТ-3 в ЦСР та альбуміну (r= 0,81; р<0,05) у хворих на ІМ у дебюті захворювання, що вказує на однонаправлені механізми розвитку ЕД із підвищенням рівня вазоконстрикторів та дисфункції ГЕБ.
12. Встановлено зворотний кореляційний звязок значень нітриту та альбуміну в ЦСР (r=-0,47; р<0,05), що свідчить про інгібуючий вплив патофізіологічних процесів, повязаних із підвищенням проникності ГЕБ на систему NO.
Отримані результати стимулювали нас до пошуку методів корекції виявлених порушень із метою поліпшення результату захворювання. При лікуванні хворих на ІМ ЦДФ-холіном виявлено позитивний ендотеліопротекторний ефект, що виражався у вигляді достовірного збільшення рівнів кінцевих метаболітів оксиду азоту та стабілізації концентрацій ЕТ-3 в ЦСР, що свідчить про корекцію ендотеліальної функції. Разом із цим, виявлено достовірну позитивну динаміку основного показника проникності ГЕБ - альбуміну в лікворі та зниження лікворного тиску в динаміці лікування при призначенні даного препарату, що підтверджує його протинабрякові властивості. Отримані результати дозволяють розширити діагностичний і терапевтичний потенціал при лікуванні хворих на церебральний ішемічний інсульт.