Теоретичне обґрунтування щастя людини й гармонійного розвитку у творчості Г.С. Сковороди - філософа світового рівня. Ідея феномену мудрості у контексті здобуття істини у спадщині мислителя. Методики дослідження соціальної спрямованості особистості.
Аннотация к работе
Важко знайти серед корифеїв української філософії таку неординарну особистість як Григорій Савич Сковорода. Він був чи не єдиним в історії української філософії, хто фактично третину свого життя провів у мандрах, шукаючи відповіді на запитання, які хвилюють і людство ХХІ ст. в чому полягає сенс буття, пошук щастя та істини, місце людини в суспільстві, залежність її від плину часу, самопізнання через гармонійне сприймання навколишнього світу. Його велич полягає у тому, що він, не втративши самобутності на тлі досить фундаментальної філософської традиції України, посідав і досі посідає у ній своєрідне чи навіть найоригінальніше місце. Творчість і особистість Григорія Сковороди добре вивчалася як вітчизняною так і світовою філософською наукою.Григорій Савич Сковорода - найяскравіша постать в Україні XVIII ст., а його оригінальна гуманістична творчість "була ґрунтом для розвитку української філософії і літератури” [9,5]. Першим, хто написав розлогий життєпис філософа, що й досі залишається важливим джерелом для вивчення його життя і творчості, був його учень і друг М. Творчість Г Сковороди цікавила і вчених Європейського Заходу та США, зокрема, ще 1928 р. в Берлінському університеті захищалась дисертація "Григорій Сковорода (1722 - 1794). Сковороді присвячували свої твори письменники: П. Сковороди на різних етапах його життя, встановлено хронологію життя і творчості.Навіть за безумовної оригінальності та значущості доробку філософа не слід пропагувати сковородиноцентризм, тобто не треба забувати, що Сковорода не заступає своїх видатних попередників: ані Петра Могилу, духовного вождя інтелектуального формування української нації, ані енциклопедичного, європейськи вихованого Теофана Прокоповича чи блискучу плеяду професорів Києво-Могилянської академії (серед яких - Йосип Горбацький, Георгій Кониський, Георгій Щербацький та ін.). Він одним з перших мислителів у новоєвропейській цивілізації відновив та розвинув феномен мудрості, яка після античних часів була відсторонена всеохоплюючим проектом раціонально-гносеологічного, а потім і раціонально-сцієнтичного тлумачення філософії (коли людина зводилася до абстрактного субєкта, а пізнання - до здобуття обєктивної істини, яка не залежить ні від людини, ні від людства). Сковорода, слідом за Сократом, відстоював ідею, що справжня мудрість полягає не тільки і не стільки у здобутті істини, скільки в тому, щоб жити в істині, володіти розумом, настояним на совісті. А саме такою і була Ньютонова класична картина світу, в якій не лишалося місця для людини. Щоб зрозуміти, наскільки далеко Сковорода відійшов від поширеного погляду на філософію як на зібрання певних текстів, творів, фоліантів, звернемо увагу на одну дивну обставину.Сковорода прагнув побудувати справедливе і розумне суспільство, в основному шляхом просвітництва, дотримання середнього достатку, свободи і "сродної" праці. Сковорода був вірним сином вітчизни, поневоленого народу, якому завжди бажав щастя, свободи і справедливості. Сковорода визначив цінність (життєвий сенс) людських, соціальних і культурних явищ обєктивної дійсності, що впливають на формування особистості, її свободи, чесності і справедливості. Оскільки "сродна" праця у Сковороди є поняттям, що виступає основою формування кращих моральних рис людини, то звернемо увагу, на те, як її уявляв філософ-гуманіст, письменник-демократ. Праця за своєю природою покликана, говорив Сковорода, супроводжувати все свідоме життя людей, вона є органічною потребою кожної здорової людини, не зіпсованої лінощами і дармоїдством, але праця "сродна", а не будь-яка.Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійній спрямованості, у діяльності, повязаній з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. Соціальна спрямованість особистості формується під впливом трьох основних детермінант: діяльності, спілкування та ціннісних орієнтацій особистості. Формування спрямованості особистості відбувається через відображення соціального, опосередкованого особистісним шляхом пізнання інших людей, порівняння себе з ними, вивчення їх потреб, через самовизначення та усвідомлення власного місця, життєвої позиції та стилю діяльності. Залежно від власних установок та ціннісних орієнтацій, особливостей психічної організації людина обирає види діяльності, стиль та форми спілкування; спонукають особистість до самоактуалізації, досягнення певних вершин та життєвих цілей. Спрямованість на спілкування (ОС) - прагнення за будь-яких умов підтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто на шкоду виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності й емоційних відносинах з людьми.Аналізуючи та інтерпретуючи відповіді які ми отримали використовуючи методику для визначення соціальної спрямов
План
Зміст
Вступ
Розділі І. Теоретичне обгрунтування щастя людини й гармонійного розвитку у творчості г.С. Сковороди
1.1 Григорій Сковорода - уродженець України, філософ світового рівня
1.2 Ідея феномену мудрості у контексті здобуття істини у спадщині Г. Сковороди
1.3 Філософські виміри життя у творчості Г.С. Сковороди: моральне задоволення і щастя
Розділ ІІ. Емпіричне дослідження та шляхи формування соціальної спрямованості особистості за педагогічною спадщиною Г. Сковороди
2.1 Методики дослідження соціальної спрямованості особистості
2.2 Аналіз отриманих результатів емпіричного дослідження