Огляд поняття "емотивність". Аналіз природи емотивності художнього тексту шляхом виявлення особливостей зазначеної категорії в семантико-когнітивному аспекті тексту з погляду опредметнених емоціогенних знань про мову й у мові, світ і текстову дійсність.
Аннотация к работе
В цьому розумінні специфіка даної категорії полягає в тому, що вона повязує знання, опредметнені в тексті, та емоції, що викликаються або можуть викликатися в результаті обробки цих знань при сприйнятті та інтерпретації тексту. Під емотивністю в проведеному дослідженні розуміється одна з базових властивостей художнього тексту, яка співвідноситься з опредметненими в ньому емоціогенними знаннями та актуалізується через емотивно навантажені текстові компоненти, що втілюють авторські емоційні інтенції й моделюють імовірні емоції адресата, повязані зі сприйняттям та інтерпретацією текстової дійсності. Під емоціогенними в роботі розуміються знання, які здатні викликати певну гаму емоцій адресата, що в кожному конкретному випадку є результатом активізації емоційних реакцій адресата на окремі текстові елементи (знання про мову і знання в мові), формування його емоційного ставлення до текстової дійсності (знання про світ), а також кристалізації емоційних переживань адресата при опануванні знань про текстову дійсність (текстові знання). Дослідження емотивності в семантико-когнітивному аспекті орієнтується на положення когнітивної семантики (Р.Ленекер), згідно з якими зміст усього тексту або його фрагмента не може бути зведений до обєктивної характеризації обєктів, агентів, подій текстової дійсності, тому що один і той самий обєкт (агент, подія) текстової дійсності, залежно від знань і намірів автора, може бути описаний не тільки за допомогою різноманітних мовних форм, але й у різному ракурсі авторського бачення світу. Така неоднорідність показників емотивності первинно задається їхньою лінгвосеміотичною специфікою, яка виявляється у здатності емотивно навантажених компонентів тексту різноманітним чином (неконвенційно, за допомогою опису або узагальнено) виражати емоційні інтенції автора й моделювати емоційне реагування читача на текстову дійсність.Виходячи з того, що людські емоції обовязково супроводжуються оцінним компонентом (Ш.Баллі, Е.М.Вольф, С.Ю.Гладкова, М.Д.Городнікова, В.Н.Грідін, Дж.Мандлер, Е.Станкевич) і можуть безпосередньо виражатися в тексті (“гарячі” емоції) або описуватися в ньому в концептуалізованому вигляді (“прохолодні” емоції) (Ф.Данеш, Е.Ланг), складові емотивності супроводжуються аксіологічністю й обумовлені особливостями текстового втілення емоцій. Емотивність актуалізується в художньому тексті за допомогою сукупності текстових компонентів - показників емотивності, тобто вплетених у текстову тканину емотивно навантажених слів, фраз, речень тощо, які прямо або опосередковано вказують на характер авторських емоційних інтенцій, експліцитно виражених або імпліцитно окреслених у тексті, моделюють імовірне емоційне реагування читача на текстову дійсність та/або опредметнюють фрагменти знань про світ, що є чи стають емоціогенними. Ці текстові компоненти виділяються в тканині художнього тексту своєю особливою знаковістю (Б.Волек, Ф.Данеш, М.Коржинек), завдяки якій первинно задається їхня семантико-когнітивна неоднорідність, що виявляється в орієнтованості показників емотивності на різні типи знань, опредметнених у художньому тексті (знання про мову й у мові, знання про світ, знання про текстову дійсність), а також у різноманітному характері їхнього ймовірного впливу на емоційну сферу читача. Спроможність окремих текстових компонентів або їхніх сукупностей репрезентувати тематичний шар текстової семантики та виражати тему чи мікротеми художнього тексту, які повязані з певним спектром емоцій і набувають символічності в цьому тексті, зумовлює символічний характер показників емотивності. Ідентифікація сигналів емотивності в тексті базується на знанні читачем значень одиниць мовної системи і правил їхнього вживання (знання про мову й у мові).