Лінгвостилістичний аналіз текстів творів Р. Іваничука. Виявлення в них елементів наукового та публіцистичного стилів. З’ясування доцільності їх використання. Визначення тенденцій їх вживання та функцій в авторській мові й мовних партіях персонажів.
Аннотация к работе
Залучаючи засоби інших мовних стилів у художній текст, майстри слова відбивають нові тенденції розвитку сучасної української мови. Отже, вивчення мови української історичної прози з погляду вживання в ній елементів інших стилів до цього часу в повному обсязі не було здійснене. Ця актуальність зумовлена обєктивною потребою комплексно дослідити тексти прозових творів щодо використання в їхній структурі елементів інших мовних стилів, які осучаснюють ці твори, адже письменник пише про історію, але думає про сучасність. Аналіз індивідуально-авторського використання елементів наукового та публіцистичного стилів в історичних романах покаже, як збагачуються й урізноманітнюються виражальні засоби художнього мовлення творів цього жанру, виявляються особливості стилю прозаїка, міжстильові, інтеграційні процеси в сучасній українській літературній мові. Мета дослідження - здійснити лінгвостилістичний аналіз текстів історичних творів Романа Іваничука, виявити в них елементи наукового та публіцистичного стилів, зясувати доцільність і прийоми використання таких засобів, показати тенденції в їхньому вживанні та функції в авторській мові й мовних партіях персонажів.У першому розділі - “Художня проза Романа Іваничука з погляду стильової характеристики” - розглянуто історичні твори письменника щодо використання у їхній структурі елементів інших мовних стилів, розкрито своєрідну і специфічну манеру письма романіста, яка полягає в оригінальному поєднанні, з одного боку, історизмів, архаїзмів, що є характерною рисою мови художніх творів на історичну тематику, а з іншого - науковості, підкресленої інтелектуалізації мовлення, публіцистичності, які досягаються добором засобів різних мовних стилів. Специфіку творчості романіста найяскравіше розкривають лексичні засоби: історизми (боярин, князь, осавула, отаман, сотник), які вжито для надання правдивої соціальної характеристики суспільства конкретного історичного періоду, відтворення культурно-побутового колориту зображуваної епохи, змалювання портретів історичних персонажів: “Козацтво у червоних кунтушах, різнокольорових шовкових жупанах, озброєне шаблями, пістолями, ятаганами, йшло під дзвони на заутреню”; неологізми (голкопад, закайданити, незвістя, чепірначчя), утворені переважно морфологічним способом: “Тоді дзвін вихопився з підземних тіснин на білий світ урочистим благовістом, і люди почали виходити із сховків на його поклик, ставало їх все більше й більше, народу повнилось, тисячилось і мільйоннилось”; діалектна лексика бойківських, гуцульських, покутських та наддністрянських говірок (арідник, ґражда, кичера, колиба, фоса): “Майстер, побачивши на найвищій кичері за Черемошем крихітну кастелу, пішов до неї”; екзотична лексика (азнаурі, арістав, байрам, рамазан, санджак), повязана з життям турків, татар, грузинів та інших народів: “Біля султана стояли пятибунчужний великий візир - сивобородий Аззем-паша, ага яничарів - понурий Нур Алі, шейхуль-іслам Регель - глава духовенства”. У третьому підрозділі - “Характерні риси функціональних стилів у художніх творах на історичну тематику” - на основі текстів творів Романа Іваничука проаналізовано елементи тих стилів, які не були обєктом основного дослідження: офіційно-ділового (ділова та адміністративно-канцелярська лексика, жанри канцелярсько-ділового підстилю - стилізовані зразки біографії, законодавчого - законів, дипломатичного - маніфестів); розмовного (просторічна лексика, суржикове мовлення персонажів); конфесійного (стилізовані зразки молитов, церковних відправ, проповідей, Святого Письма, біблійних притч); епістолярного (зразки як офіційних ділових, так і приватних інтимно-товариських, родинно-побутових листів). Подібного ефекту автор досягає використанням слів і словосполучень, у змісті яких засуджуються ганебні вчинки персонажів: “Ті самі ґазди, які нещодавно заприсяглися в церкві на Євангелії не вживати спиртного, дудлять у будній день дешеву горілку, й чиниться у тісному приміщенні кооперації чистий тобі содом… Мужва не просто пиячить, сміливіші закладаються за горілку в будь-що: один піднімає на руках бочку з гасом, інший їсть мило; дурний регіт стрясає смердючою крамницею”. Другий розділ - “Особливості використання елементів наукового стилю в історичних творах Романа Іваничука” - присвячено лексико-семантичному аналізові термінів, які є основними мовними засобами цього стилю на лексичному рівні, виявленню особливостей їхнього вживання в авторській мові та мовленні персонажів у номінативній функції та в образно-переносному значенні.Будь-яке слово в художній прозі романіста вагоме, тому що вводить у текст уявлення автора про конкретну історичну епоху, побачену його очима. Особливо яскраво в історичних творах виокремлюються мовні засоби наукового стилю. Проте автор використовує і терміни, які через своє вузьке, спеціальне призначення маловідомі й потребують розяснення, але їхній зміст письменник теж не завжди розкриває в тексті. Відповідно до розкриття змісту творів, створення ефекту сарказму, сатири автор використовує експре