Біографія польської письменниці Елізи Ожешко. Проймання ідеями збройного повстання проти царизму, допомога його учасникам. Творчий доробок письменниці, вплив позитивістських уявлень про тенденційну літературу. Аналіз роману Е. Ожешко "Над Німаном".
Аннотация к работе
Зарубіжна література Реферат ЕЛІЗА ОЖЕШКО У вирі революції 1866 року нікому не відома 25-літня жінка з села Мількувщизна з-під Гродна надіслала до варшавського Ілюстрованого тижневика своє перше оповідання. Так виникла багаторічна співпраця найпопулярнішого тодішнього польського часопису з Елізою Ожешко, яка майже за шість років до перших художніх творів Болеслава Пруса і Генріка Сенкевича започаткувала нову епоху в розвитку польської реалістичної прози другої половини XIX століття. У той же час у пансіоні, до речі, навчалася й друга майбутня відома польська письменниця - Марія Конопніцька. Мати з вітчимом навіть спеціально приїхали до Гродна, щоб якнайшвидше видати її заміж. Добре вихована дівчина, яка вільно володіла французькою мовою, а головне, була чи не найбагатшою нареченою в цілому повіті, привернула увагу місцевого поміщика - Петра Ожешка. Молоду дружину не задовольняло становище гарненької ляльки, дітей у неї не було, прочитане у великій батьковій бібліотеці (а там були французькі просвітителі та енциклопедисти) будило її від природи буйну уяву й інтерес до суспільних питань, у центрі яких, була спочатку селянська реформа 1861 р, а згодом - підготовка й саме повстання 1863 р. у Литві й Білорусії. Вона допомагає переправити Траугутта з Людвинова до Пінська, куди він їздив, щоб установити звязок із військовими загонами, а потім під виглядом хворого брата, якому потрібна негайна лікарська допомога, відвозить його в закритій кареті аж до кордону, обманувши пильність патрулів - царських жандармів, які в той час повсюди шукали державного злочинця. Цим своїм відважним вчинком, - за який вона могла накласти головою (до речі, цей епізод прекрасно відтворений в одному з оповідань Я. Івашкевича), Ожешко пишалася протягом усього життя. З опустілого Людвинова Еліза переїздить до батьківського маєтку Мількувщизна і, незважаючи на тяжкий душевний стан, займається самоосвітою і пише свої перші твори.1867 року, після повернення чоловіка із заслання, вона бере з ним розлучення і переїздить до Гродна (1869), де живе до кінця життя. Своїм критичним ставленням до буржуазної дійсності, реалістичним зображенням психології героїв, майстерним окресленням людських характерів цей цикл творів, як відомо, викликав захоплення у Івана Франка.