Особисте світовідчуття Бердяєва як джерело та основа його екзистенційного філософування. Літературно-філософські впливи на формування світогляду Бердяєва: Л. Толстой, Г. Ібсен, Ф. Достоєвський. Шляхи самореалізації особистості: пізнання, любов, творчість.
Аннотация к работе
Один із найвизначніших мислителів “срібного віку” російської релігійної філософії та найпомітніший представник київської школи екзистенційного гуманізму Микола Олександрович Бердяєв вважав, що “проблема нової організації суспільства неминуче є проблемою нової душевної структури людини, проблемою нової людини”, в свою чергу, “нова душевна структура передбачає духовне перевиховання людини”. Саме тому досвід Миколи Бердяєва у його “боротьбі за особистість” проти її деперсоніфікації та знецінення, проти будь-яких форм її поневолення, відстоювання ним її “неповторної унікальності” та абсолютного характеру її духовної свободи набуває особливої актуальності в умовах сьогодення. Актуальність зазначеної теми дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні екзистенційно-персоналістичної концепції Миколи Бердяєва в якості засадного підґрунтя і базисного принципу філософування, що виступає іманентною основою всіх його філософських побудов і “збирає” в єдине ціле розрізнені на перший погляд аспекти авторської філософії - філософію свободи, етику, антроподицею, історіософію. Адже очевидним і безперечним є той факт, що розробка мислителем будь-якої з вищезазначених філософських тем завжди розпочиналася ним зі зясування питання про глибинну сутність людини, себто, чим є людина саме як особистість. Отже, зважаючи на вищесказане і враховуючи те, що ґрунтовного та систематичного розгляду вчення Бердяєва про особистість як глибинну сутність і “духовне ядро” людини дотепер ще не було здійснено у вітчизняній історико-філософській науці, доцільним здається акцентувати дослідницьку увагу саме на персоналістичній проблематиці у філософському універсумі мислителя.Бердяєва” зясовується стан наукової розробки та ступінь дослідження філософсько-теоретичної проблематики Миколи Бердяєва у спосіб аналітичного огляду критично-дослідницьких праць, що присвячені його творчості, зокрема, особливої уваги приділено розгляду тих робіт, де здійснюється аналіз екзистенційно-персоналістичних поглядів мислителя на сутність людини. Обґрунтовується теза, що головним і визначальним фактором для історико-філософського дослідження творчості як Бердяєва, зокрема, так і будь-якого мислителя взагалі, виявляється насамперед сама особистість досліджуваної персоналії, найхарактерніші риси якої обумовлюють її “первинне світовідчуття” та формування відповідного типу світогляду, накладають певний якісний відбиток на весь процес філософських пошуків. Ніцше, що були сприйняті філософом у відповідності з якостями його особистісної “душевно-духовної структури”, і проаналізовано характер рецепції Бердяєвим тієї низки світоглядно-антропологічних ідей, сукупність яких у своєрідній екзистенційно-персоналістичній “переробці” філософом виступила “наріжним каменем” його вчення про особистість людини. Глибоко сприйняв філософ кантівську тезу про людину як представника двох світів, витлумачував її як поєднання у людській природі “двох безодень” і вбачав у цьому метафізичну основу “трагічної роздвоєності” людини. Ірраціональна “світова воля” філософа була близька Бердяєву в його розумінні екстатично-діонісичної природи “первоначал” буття: “світ не є думкою, …світ є пристрастю та пристрасною емоцією”.