Символіка творів В. Стуса крізь призму екзистенційного світосприйняття. Комплексний аналіз світоглядних філософських констант творчості митця. Термінологічна визначеність символу в його багатомірності й невичерпності. Значення вищого та сакрального.
Аннотация к работе
Осмислення закономірностей і особливостей національного розвитку української літератури спонукало до актуалізації тих її проблем, що з ідеологічних причин тривалий час залишалися за межею літературознавчої досяжності. З огляду на те, що доволі складні категоріальні екзистенційні конструкції органічно втілювались і розроблювались не в сфері академічного філософствування, а в художній творчості, українська лірика надзвичайно динамічно опанувала комплекс філософських проблем, як от: проблема необхідного вибору й прийняття рішення, проблема відповідальності й провини, ставлення людини до свого покликання (особливо творчого) і до смерті. Науковці зосередились на висвітленні питань можливого рівня співвіднесеності філософії й поезії, на тлумаченні поняття “філософська лірика”, її змістовності, особливостей поетики, створенні літературних портретів поетів 1960-70 років. Літературознавство, вітчизняне й зарубіжне, започаткувало дослідження творчого надбання поета саме під кутом зору екзистенційної проблематики, осмислюючи її сутнісний зміст, а саме “екзистенційні мотиви”, “екзистенційне самоусвідомлення” поета (М. Мета дослідження: розкрити своєрідність екзистенційної природи символу в творчості В. Стуса.Стуса” висвітлює стан дослідження заявленої проблеми, засади теорії символу, культурологічні, філософські виміри часопростору й числа, еволюцію рефлексивної думки В. Стуса. Стуса, що вказує на необхідність повернутися до проблеми з позиції увиразнення ролі символу в цьому процесі, оскільки, як відомо, “переходячи в символ, образ стає “прозорим” (С. Стуса, що ґрунтується на поєднанні екзистенційної і персоналістської філософій”, вона зазначила, що “Стус постулює думку про самоізоляцію від світу, герметизацію власного духу як митця, ігнорування динамізму життя”. “Символ, число, часопростір: культурологічні й філософські виміри” осмислюється філософське й культурологічне підґрунтя символу числа й хронотопу, що обумовлено специфікою заявленої проблеми, особливостями творчості В. Вони можуть відокремлюватися в своїй позачасовості й позапросторовості, тобто в тій надреальності, що творить їхнє існування, а саме: 1) світ - ворожа невимірювана всевладна субстанція, що прагне підкорити собі ліричного субєкта; 2) світ - жива ворожа сила, що протистоїть “я” ліричного субєкта; 3) світ - божевілля, не підвладне ніяким законам - світ абсурду; 4) світ - благословення, що карає і мучить, але очищує, - таким чином, немає чіткої межі між реальністю, що сприймається людиною в її земному існуванні, позажиттєвою реальністю, реальністю, в якій існує ліричний субєкт і, зрештою, надреальністю.