Екзистенційна парадигма в творчості Л.М. Толстого - Автореферат

Безпосереднє відчуття людини, що переживає “зараз”, “цю мить” як ґранично загострений момент з унікальним буттєвим сенсом, вводить творчість Л.М.Толстого в обшири екзистенційної парадигми світосприйняття та дозволяє говорити про нього як про предтечу екзистенціалізму. Як правило, межова ситуація виникає “раптово” (“раптом” тут набуває статусу онтологічної події), після чого людина постає перед драматичним вибором активного (дієвого) чи пасивного (інерційного) подолання покордонної ситуації. Достоєвського як мислителів у тому, що їхня творчість ґранично загострила та пришвидшила процес переходу філософського осягнення світу від теоретичного до екзистенційного, практичного, прагматичного способу осмислення і перетворення дійсності. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри історії російської літератури інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах комплексної теми “Розвиток і взаємодія мов і літератур за умов глобалізації” (№06БФ044-01). Толстого; виявити загальні закономірності її моделювання у творах (комплекс символів, система мотивів, особливості хронотопу, стратегії оповіді);Уже в першому своєму творі Толстой обєктивує провідну в екзистенційному дискурсі тезу, що смерть є основною межовою ситуацією для людини. Осягнення невідворотності факту своєї смерті ставить героїню повісти “Дитинство” Наталю Миколаївну перед провідним толстовським питанням: “Навіщо МЕНІ помирати?” [виділено Толстим]. Толстой фіксує в картині світу людини у передсмерті іманентне від народження та історично незмінне поривання до бунту проти несправедливості не смерті взагалі, а власної загибелі. Цій меті прислуговується оповідь від першої особи “Я-оповідача”, лист-сповідь героїні перед смертю, сповідальність як авторська стратегема, внутрішні монологи головного героя, організовані на кшталт потоку свідомості, автобіографізм оповіді, що презентує телеологічну настанову письменника у цей період творчості. Напередодні смерті героїня відчуває страх, відчай, надію на чудодійне зцілення, жагу до життя, жах перед невідворотністю межі і, зрештою, - бунт як прояв особистісного ставлення до несправедливості своєї участі.У творчості Л.М.Толстого художня категорія “екзистенційний тип свідомості” обєктивується вповні, реалізується впродовж всього творчого шляху, актуалізується у всіх жанрових формах, повязується з вибором оповідних стратегій письменника, формує низку закономірностей художнього втілення. До основних імплікацій екзистенційної парадигми у прозі письменника належить комплекс константних прийомів, інваріантних сюжетів, монотема смерті героя, що переживається як основна межова ситуація; обєктивація сталих парадигм часопростору, повязаних зі змінами картини світу “приреченого героя”, низка категорій-екзистенціалів, прагматична спрямованість позитивної концепції життєрозбудови як варіант подолання ситуації тотальної кризи людини на межі століть. Толстого виступає обєктивація “межової ситуації”, втілена як у долю конкретного героя, так і на рівні потенційно ймовірної онтологічної можливості і для окремої людини, і для людства в цілому. Характерною особливістю творчості Толстого стає механізм художнього узагальнення, яким межову ситуацію героя поширено на тріаду: герой - покоління - людство. Толстого спричинило висновок про наявність спільних механізмів їхнього моделювання у творах різної жанрової форми впродовж усіх періодів творчої діяльності письменника.

2. Основний зміст дисертації

Л.М. Толстой геніально випередив як художнє, так і філософське ХХ століття, обєктивував у своїй творчості основні максими екзистенціалізму як перспективного напрямку. Відчувши кризу сучасності як таку, що вже відбулася, Л.М.Толстой спрямував усі свої духовно-творчі зусилля на подолання цієї кризи.

Категорія “екзистенційна свідомість” є частиною екзистенційного дискурсу, і в цьому сенсі обєктивує особливий тип рефлексії героя у тексті художнього твору. Однією з характерних особливостей екзистенційної свідомості є спроможність до самоактуалізації у кризових, межових ситуаціях у долі людини, народів, людської спільноти. Здійснена робота дозволяє передбачити, що екзистенційна свідомість як метазмістовна категорія є вельми рухомою, здатна пересуватися від периферії до ядра, причому векторність цього руху повязана з обєктивацією межової ситуації як необхідної умови у тексті твору.

У творчості Л.М.Толстого художня категорія “екзистенційний тип свідомості” обєктивується вповні, реалізується впродовж всього творчого шляху, актуалізується у всіх жанрових формах, повязується з вибором оповідних стратегій письменника, формує низку закономірностей художнього втілення.

До основних імплікацій екзистенційної парадигми у прозі письменника належить комплекс константних прийомів, інваріантних сюжетів, монотема смерті героя, що переживається як основна межова ситуація; обєктивація сталих парадигм часопростору, повязаних зі змінами картини світу “приреченого героя”, низка категорій-екзистенціалів, прагматична спрямованість позитивної концепції життєрозбудови як варіант подолання ситуації тотальної кризи людини на межі століть. Усі ці особливості формують художню систему, демонструють спільний арсенал реалізації та стійкі механізми взаємодії, структуровані авторськими стратегіями перцептивного впливу на реципієнта тексту.

Екзистенційна парадигма як метазмістовна категорія завжди у творах Л. Толстого актуалізується посередництвом “межової ситуації”, яка є центральною категорією екзистенційного дискурсу. Єднальним началом творчості Л.М. Толстого виступає обєктивація “межової ситуації”, втілена як у долю конкретного героя, так і на рівні потенційно ймовірної онтологічної можливості і для окремої людини, і для людства в цілому. Характерною особливістю творчості Толстого стає механізм художнього узагальнення, яким межову ситуацію героя поширено на тріаду: герой - покоління - людство. Тобто, будь-яка межова ситуація в творах Толстого - це онтологічна модель кризи сучасності. Найпоширеніші художні імплікації межових ситуацій у творчості Л.М. Толстого повязані з наступними константними мікросюжетами: 1) страх смерті, побоювання власного страху, зміни картини світу людини напередодні смерті;

2) відчуття абсурдності буття, марноти існування, пережиття “глухих кутів чи зупинок життя”;

3) це світовідчуття переживається як тотальна сенсовтрата усіх константних стимулів буття, що призводить героя до думки про самогубство як єдиний вихід із глухого кута життя;

4) криза віри як позитивного екзистенціалу, спроможного наділити сенсом життя людину, повязана, на думку Толстого, з процесом секуляризації, який на межі століть набув загрозливого характеру;

5) наявність ірраціональних, безособових сил буття, обєктивованих як фатальні події, роковий збіг обставин, детермінізм долі, чим нівелюються уявлення про свободу людини;

6) смерть “іншого”, пережита героєм екзистенційної рефлексії як особистісна трагедія: з огляду на смерть “іншого” відкривається перспектива власної смерті у майбутньому;

7) страждання “іншого” в якості варіативної імплікації смерті “іншого”.

Виявлення загальних особливостей межових ситуацій у творчості Л. Толстого спричинило висновок про наявність спільних механізмів їхнього моделювання у творах різної жанрової форми впродовж усіх періодів творчої діяльності письменника. Цю єдність підтверджено наявністю комплексу символів, системою мотивів, особливостями хронотопу, стратегіями оповіді, актуалізацією стійких категорій-екзистенціалів, повязаних із телеологічними настановами Л. Толстого.

Екзистенційний тип рефлексії іманентний картині світу письменника і завжди становив одну з домінант його світовідчуття. На першому етапі творчого шляху Толстой обєктивує смерть в якості універсалії, що однаково властива всьому живому, як дереву, так і людині. Смерть не розглядається як трагічна реальність, скоріше як частина коловерті буття, якою урівнюється все суще на землі за ознакою тимчасовості. Це “чиясь” смерть, “не моя” - цим і долається трагічна сутність теми.

Другий етап творчості Толстого співвідносний із часом написання романів “Війна і мир” та “Анна Кареніна”. У плані протиставлення особистої долі героя та руху історичного процесу розвязується питання сенсу життя людини. При цьому індивідуальна доля героя протиставляється історичній долі нації, яка виступає колективним героєм історії. Толстой доходить узагальнення, що загибель героя виправдовується вищим сенсом буття нації, частиною якої він є. Трагедія героя розглядається як результат свободи волі, особиста відповідальність, добровільний вибір людини, не свідомої, наскільки далеко її заведе умовність цієї свободи. На цьому етапі творчого шляху Толстой стверджує цінності “ройового”, “мурашиного” начала, співвідносячи життя героя з діяльністю мурахи, бджоли, яка працює на благо загального “вулика”, “мурашника”. Смерть героя, таким чином, урівнюється розумною діяльністю цього вулика. Окрім того, вибір його зреалізований як свобода волі. “Мурашине” та “ройове” начала - філософські концепти Л.М.Толстого, які не мають аналогів у світовій літературі.

Третій, останній етап творчості Л. Толстого повязаний з особистою екзистенційною кризою письменника. Результат цієї кризи - зміна онтологічних акцентів у художньому світі Л. Толстого, прорив від абстрактного до конкретного, від загального до приватного, від чиєї-небудь смерті до власної смерті. Толстой екстраполює особистісну межову ситуацію до масштабів свого покоління, фіксуючи гострий драматизм зміни картини світу людини межі століть. Сповідальність ліричного героя спрямована на корекцію “дрімотної свідомості” “заблукалого” покоління, що втратило непохитні межі буття.

Здійснене дослідження дало змогу запропонувати типологію героїв, що втілюють екзистенційну свідомість у творчості письменника. Це “приречений герой”, “бунтівний герой”, “пробуджений герой”, “заблукалий герой” і “людина звязана” як макрокомпонент свідомості, що обєднує всі вищеназвані типи героїв за ознакою “свободи людини - детермінізму долі”.

Дослідження особливостей екзистенційного звязку художніх текстів та життя письменника (особливостей автобіографізму і авторської міфотворчості) дозволило зробити висновок про константну присутність у всіх розглянутих творах стратегії Л. Толстого поширювати особистий життєвий досвід на картину світу покоління. Також вдалося виявити автобіографічний претекст багатьох творів Л. Толстого, акцентованих саме за ознакою екзистенційного типу свідомості. Автобіографічний претекст особистої долі письменника, що вилився в екзистенціальну кризу, дозволяє простежити ґенезу кризового світосприйняття Толстого та етапи загострення цієї кризи.

Виявлення особливостей художньої реалізації семантичного комплексу “комунікації” та “самотності” дозволяє зробити висновок, що це одна із провідних екзистенційних складових художнього світу Л. Толстого. Комунікація або здатність людини існувати в рамках постійного діалогу зі світом, з іншою людиною - визнається Л. Толстим необхідним атрибутом, іманентним самій сутності особистості. Для акту комунікації потрібен субєкт, так званий “інший”. Людина з дитинства налагоджує цей діалог, і етапи подібного становлення збігаються з розвитком окремої особистості і людини в цілому. До таких етапів належить народження, дорослішання, набуття життєвого досвіду і смерть. Смерть є тією примежовою ситуацією, яка трагічно вириває людину з актів комунікації, з життя. Вмираючого героя протиставлено живим саме за ознакою повної втрати комунікації з іншими. Герой замикається на осі повної самотності, наодинці зі страшною реальністю, персоніфікованою через різні імплікації смерті. Тотальна, остання самотность у рокової межі - одна з семантизуючих рис екзистенційного дискурсу Толстого. Письменник не тільки констатував цю проблему як одну з онтологічних у картині світу людини межі століть, але й запропонував власну прагматичну, морально-етичну програму подолання цього світосприйняття.

Виявлення своєрідності та функцій домінантних мотивів “свободи” і “смерті” у творчості письменника засвідчує, що це провідні філософеми художнього світу Л. Толстого. Концепт “свобода” амбівалентний. З одного боку, свобода визнається необхідною умовою і константним атрибутом існування людини. Особистості іманентно прагнення свободи, саме свобода дає людині право морального вибору в кризових ситуаціях. Та з іншого боку, від моменту появи на світ “людина звязана”: свободу її обмежено діяльністю інших людей, комплексом обєктивних причин, тиском детермінізму ірраціональних, безособових сил, непідвладних людині. Ця дилема Толстим вирішується у наступному ключі: людина трагічно поневолена, проте вона здобуває свободу в момент реалізації свого морального вибору, який і робить її абсолютно вільною. Тобто, людина вільна обирати, і ця якість дає їй внутрішню свободу. В аналогічному річищі розглянуто і проблему смерті. Людина приречена померти. Завдання її віднайти ті онтологічні першооснови буття, якими б виправдовувався сенс її особистого існування.

Дослідження генези, функціонування у художньому тексті авторської інтерпретації категорій-екзистенціалів: “нудьга”, “нудота”, “абсурд буття”, “страх смерті”, “побоювання власного страху”, “самотность”, “паніка рефлективної свідомості”, “туга”, а також опозиції “реальне / ірреальне” - доводить, що обєктивація цих категорій повязана з екзистенційною проблематикою у художньому світі Л. Толстого. Більш того, в результаті нашого дослідження стало очевидним, що письменник випередив більшість тез, які вважають ідеями французької екзистенційної школи. Так, категорії-екзистенціали “туга”, “нудота” й “абсурд буття” - онтологічні риси екзистенційної кризи героя-оповідача із “Записок божевільного”, світовідчуття це спричинено “страхом смерті”. Герой, продукуючи екзистенційну кризу, позиціонується як “заблукалий”. Тим часом ситуація ця долається у процесі внутрішньої рефлексії, скерованої на пошуки позитивної програми життєрозбудови. Вважаємо, що категорії-екзистенціали “туга”, “нудота” зявляються у творчості Л. Толстого раніше, аніж у Ж.П. Сартра, “абсурд буття” - раніше, ніж у А.Камю. Також Толстой випереджає тезу А. Камю про самогубство як основне питання філософії. Окрім того, пріоритет Толстого-мислителя в тому, що він не тільки констатував основні онтологічні проблеми сучасності, але й створив прагматичну програму подолання цих криз. Ця програма вповні обєктивована у філософському трактаті Л.Толстого “Про життя”. Це перший філософський твір російського християнського екзистенціалізму, що суттєво вплинув на екзистенціальний дискурс ХХ століття.

Вивчення особливостей втілення екзистенційного начала у творах різної жанрової форми: малій художній прозі, романах, публіцистиці, епістолярії, уривках, нотатках, філософських трактатах, критичних працях - дозволяє зробити висновок, що екзистенційні компоненти свідомості втілені у всьому розмаїтті жанрових форм. Також Л. Толстой актуалізує жанри сповіді, проповіді, притчі, казки, автобіографічних нотаток і записок. Особливої семантики набувають мотиви “сну”, який “пробуджує” екзистенційну свідомість героя. Це сон Василія Брехунова перед смертю (оповідання “Хазяїн і наймит”), сон Л. Толстого зі “Сповіді”, сон царя Асархадона з казки “Ассирійський цар Асархадон”, сон Андрія Болконського перед смертю (“Війна і мир”), сон Анни Кареніної про “чоловічка в залізі” з “Анни Кареніної” та багато інших.

Проведене дослідження призвело до висновків про константний і послідовний екзистенційний пошук Л.М. Толстого у звязку з онтологічними проблемами особистості і людства. Екзистенційна парадигма включає низку художніх категорій, що визначають типологію героїв, особливості хронотопу, наративні стратегії автора, конфлікт твору, центрованого “межовою ситуацією” як основною складовою сюжету, а також категорії-екзистенціали, домінантні у телеологічній настанові Л.М. Толстого і проблематиці екзистенційного твору. Таким чином, у контексті екзистенційної парадигми у творчості письменника досліджено екзистенційну проблематику, що становить як перцептивний резонанс низки творів, так і стратегічні настанови автора, якими актуалізуються ті чи інші художні ресурси: “екзистенційний тип свідомості героя”, “межова ситуація”, “категорії-екзистенціали”, “страх смерті”, опозиції “свобода - детермінізм долі”, “реальне - ірреальне” у картині світу героя, “хронотоп приреченого героя”, а також трансформації картини світу героя у межовій ситуації. Дослідження специфіки екзистенційної парадигми у творчості Л.М.Толстого в усій розмаїтості її художньої реалізації доводить, що письменник не лише випередив основні тези екзистенційної проблематики в літературі і філософії ХХ століття, але і став витоком західноєвропейського екзистенціалізму як художнього напрямку, визначив вектори розвитку літературного процесу межі століть.

Результати дослідження викладено у наступних публікаціях: 1. Филиппова А.А. Семантика дурного пространства в рассказе “Хозяин и работник” и повести “Хаджи-Мурат” Л.Н. Толстого // Літературознавчі студії. - К.: Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. - Вип. 10 - С. 321-325.

2. Филиппова А.А. Топос постоялого двора в малой прозе Л.Н. Толстого // Русская литература. Исследования: Сб. научн. Трудов. - Вып.V. - К.: Издательско-полиграфический центр “Киевский университет”, 2004. - С. 95-103.

3. Филиппова А.А. Повесть Л.Н. Толстого “Смерть Ивана Ильича”: экзистенциальные компонент интерпретации // Русская литература. Исследования: Сб. научных трудов. - Вып. VI. - К.: Логос, 2004. - С. 142-150.

4. Филиппова А.А. “Исповедь” Л.Н. Толстого: экзистенциальные компоненты интерпретации // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. - Вып. VII / Киев. нац. ун-т. им. Тараса Шевченко; Редкол.: А.Ю.Мережинская (гл. ред.) и др. - К.: Логос, 2005. - С. 120-129.

5. Филиппова А.А. Система моральных категорий-экзистенциалов в неоконченной повести “Записки сумасшедшего” Л.Н.Толстого // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. Випуск 12. - К.: Видавничій Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 469-473.

6. Филиппова А.А. Семантика философского пейзажа в творчестве Л.Н. Толстого // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. / Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко; Редкол.: А.Ю.Мережинская (гл. ред.) и др. - К.: Логос, 2006. Вып. 8. - С. 145-153.

7. Филиппова А.А. Особенности экзистенциального типа сознания в повести “Детство” Л.Н. Толстого // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. / Киев. нац. ун-т. им. Тараса Шевченко; Редкол.: А.Ю. Мережинская (гл. ред.) и др. - К.: Логос, 2006. Вып. 9. - С. 79-90.

8. Філіппова А.О. Екзистенційна свідомість як аспект художньої практики Л.М. Толстого // Альманах. Філософські проблеми гуманітарних наук. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. № 1-2. - С. 122-123.

Размещено на .ru