Екзистенціалізм як один зі художньо-філософських напрямів чеського літературного процесу повоєнних років. Компоненти екзистенційної парадигми у творах Л. Фукса та А. Лустіга, автобіографічні елементи в характерах персонажів, символічні аспекти ініціації.
Аннотация к работе
П.Сартра, А.Камю базувалися на вигаданих сюжетах, то Л.Фукс і А.Лустіг відтворювали в літературі особистісні спогади-переживання дитинства та юності (Лустіг - про увязнення у концтаборах, Фукс - про напружене очікування вивезення до концтаборів у окупованій Празі). Художнє ж осмислення автобіографічного досвіду через призму філософії екзистенціалізму робить надбання Л.Фукса і А.Лустіга привабливим для дослідників. Актуальність дослідження зумовлена наступними чинниками: відсутністю в українському літературознавстві наукових розвідок, присвячених творчому доробку Ладіслава Фукса та Арношта Лустіга; потребою розглянути екзистенційність як філософську та художньо-естетичну домінанту їхніх творів; необхідністю переосмислити чеську прозу другої половини ХХ століття відповідно до вимог сучасного інтелектуального дискурсу, потребою інтерпретації цілісної концепції творчості письменників. Зіставлення доробку двох митців дає матеріал для узагальнюючих висновків щодо своєрідності даного типу творчості, дозволяє визначити особливості зображення екзистенційних мотивів у чеській літературі. Дисертаційна робота повязана із напрямом діяльності кафедри словянської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що передбачає вивчення у новітньому контексті широкого кола проблем історії й теорії словянських літератур, зокрема чеської літератури, за допомогою сучасних інтерпретаційних підходів.У першому розділі - «Чеська література ХХ ст. у контексті європейської екзистенційної традиції» - розглянуто екзистенціалізм як художньо-філософську основу творів, розкрито їх найголовніші екзистенціали - свободу, страх, смерть, абсурд. Окремо від європейського впливу сформувалась цілісна модель екзистенційного героя, в зображенні якого домінують екзистенціали свободи, страху, смерті, самотності, абсурду; увесь спектр фізичного болю, відчуття обмеженості рухів, відокремлення від тіла як від стороннього предмета, замкненість у вузькому просторі, мовчання, оніміння, галюцинації, зосередженість лише на власному відстороненому існуванні; присутність двійника повязана із екзистенційним тілом, а художня рефлексія спирається на безпосередній досвід випадкового, абсурдного і трагічного, сповненого турботами і тривогами існування. У підрозділі 1.2 - «Екзистенційність текстів Ладіслава Фукса та Арношта Лустіга у літературознавчій рецепції» - досліджено, що наявність екзистенційних мотивів у творах Л.Фукса зумовлена абсурдністю «буття-в-світі» та розширенням горизонтів психоаналізу (критичне підґрунтя - праці А.Єлінека, М.Сухомела, М.Юнгманна). Особливу увагу надано критичним статтям, які підводять до аналізу саме у комплексному дослідженні онтологічної природи творчості Фукса: глибока символіка та її значимість у романах (Ф.Вшетічка); типологічна схожість із сюжетами чеського письменника-екзистенціаліста Е.Гостовського, в творах якого також присутнє балансування на межі між реальністю (гротескною, іронічною, трагічною) та примарою, вигадкою як символічним сигналом сучасної шизофренічної ситуації в європейській свідомості (А.Гаман). Д.Годрова розробляє «теорію множин» сюжетних варіацій (роман «Варіації для глухої струни»), цю тему продовжували Е.Дрмолова, О.Косек, З.Кожмін, Ї.Опелік; критик Є.Коскова простежує звязок між творами Л.Фукса і Ф.Кафки. Майже усі герої мертві морально, тілесна смерть швидше є винятком із правила, що сприймається як абсурдна випадковість (твори «Пан Теодор Мундшток», «Дорога до омріяної землі» Фукса, «Гіркий аромат мигдалю», «Молитва для Катержіни Горовіцової» та «Діта Саксова» Лустіга).