У дисертації показано, що експресіонізму властива тенденція до синтезу видів мистецтва (живопис – танець, живопис – музика, література – живопис), яка, по-перше, виразно модифікується у синтез як співтворчість, по-друге, збагачує мистецьку практику.
Аннотация к работе
Протягом ХХ століття в практиці розвитку мистецтва та мистецтвознавстві відбулися показові зміни, які вплинули і на теоретичні концепції художньої культури в цілому, і на пошуки формального вираження певних концептуальних ідей. Експресіонізм - його історія, теорія, яскрава творча реалізація у різних видах мистецтва - склався дещо пізніше, вже маючи можливість проаналізувати прорахунки й надбання численних художніх напрямів. Актуальність дослідження експресіонізму повязана і з тим фактом, що, маючи видатні мистецькі досягнення в європейській культурі ХХ ст., експресіонізм заявив себе і в сучасному мистецтві України. Намагання відтворити експресіонізм як цілісний феномен актуалізує проблему видової специфіки мистецтва,що, маючи значні історичні традиції вивчення, не належить в умовах сучасного гуманітарного знання до таких, які є обєктом грунтовного аналізу . Мета дослідження полягає у розгляді експресіонізму в контексті видової специфіки мистецтва, західноєвропейського культурного процесу та визначенні творчого потенціалу експресіоністичного світоставлення в українському мистецтві ХХ століття.У першому розділі - “Мистецтвознавчий потенціал експресіонізму”, - який складається з двох підрозділів, визначаються теоретико-методологічні засади вирішення поставлених у дисертації завдань, реконструюється “теоретична історія” експресіонізму та концептуалізується проблема видової специфіки мистецтва. У підрозділі 1.2 - “Видова специфіка мистецтва: синтез як співтворчість” - показано, що проблема видової специфіки мистецтва має подвійний теоретичний обєм. Саме Арістотель чітко закріплює термін “вид” мистецтва та вводить поняття “жанр” мистецтва. Саме тому можна стверджувати, що проблема видової специфіки мистецтва починає набувати дійсно теоретичного рівня осмислення з робіт Г.-Є.Лессінга , в яких наголошувалося на необхідності поглибленого вивчення художніх засобів, якими володіє кожний конкретний вид мистецтва. У другому розділі - “Художньо-образна специфіка експресіонізму”, - що складається з чотирьох підрозділів, виявляється самобутність кожного конкретного виду мистецтва, розвиток якого протягом ХХ століття повязаний з експресіонізмом.