Огляд даних експериментального дослідження фармакологічної ефективності актопротекторів, антиоксидантів і антигіпоксантів при здавлюванні м’яких тканин, внаслідок порушення кровопостачання. Засоби нормалізації стану печінки і нирок при краш-синдромі.
Аннотация к работе
Досвід лікування СДЗ показує, що якщо тактика надання медичної допомоги потерпілим на пізніх етапах медичної евакуації відпрацьована достатньо добре, то арсенал медикаментозних засобів, які використовуються у ранній посткомпресійний період синдрому є явно недостатнім. На сьогоднішній день у ранній посткомпресійний період СДЗ для нормалізації функціонального стану організму використовується, в основному, інфузійна терапія: реополіглюкін, розчини хлориду і бікарбонату натрію, суха плазма, альбумін. Отже, актуальним аспектом цієї проблеми є пошук нових високоактивних та безпечних фармакологічних препаратів, які як засоби першої медичної допомоги могли б використовуватись у ранній посткомпресійний період СДЗ, що дало б змогу попередити розвиток поліорганної недостатності і тим самим збільшити ефективність терапії синдрому на подальших етапах медичної евакуації. Метою даного дослідження була експериментальна оцінка фармакологічної ефективності актопротекторів, антиоксидантів та антигіпоксантів у ранній посткомпресійний період синдрому довготривалого здавлення. Вперше в експерименьті показана здатність актопротекторів бемітилу і томерзолу, антиоксидантів альфа-токоферолу, іонолу, ліпосом, альфа-токоферолу в ліпосомах та антигіпоксантів гутиміну і амтизолу спричиняти захисно-відновну дію на печінку та нирки у ранній посткомпресійний період СДЗ.Експериментальні дослідження проведені на 350 статевозрілих щурах-самцях лінії Вістар масою 180-220 г., що утримувались на стандартній дієті. Експеримент виконували відповідно до "Правил проведення робіт з експериментальними тваринами". Експериментальні тварини були поділені на 3 групи: І - інтактні, ІІ - тварини, що знаходились у гострому експерименті (моделювання синдрому довготривалого здавлення із наступним введенням досліджуваних препаратів), ІІІ - контрольна група (моделювання СДЗ із наступним введенням фізіологічного розчину). Синдром довготривалого здавлення моделювали компресією мяких тканин обох задніх кінцівок тварин протягом 4-х годин за допомогою стандартного гвинтового зажиму. Експериментальній групі тварин (ІІ група) внутрішньоочеревинно вводили один із досліджуваних препаратів в дозах: бемітил і томерзол - по 12.5 мг/кг, іонол - 100 мг/кг, гутимін і амтизол - по 25 мг/кг, альфа-токоферол і альфа-токоферол в ліпосомах - по 50 мг/кг, лецитинові ліпосоми - 0.25 мл/100 г. маси.
План
. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
1. Ключовими клітинними механізмами патогенетичних зрушень у ранній період після компресійної травми є активація реакцій ПОЛ, формування цитолітичного синдрому, зниження ферментативної і метаболічної активності тканин, що, в кінцевому результаті, призводить до формування печінково-ниркової недостатності;
2. Актопротектори бемітил і томерзол, антиоксиданти іонол, альфа-токоферол, ліпосоми, альфа-токоферол в ліпосомах, антигіпоксанти гутимін і амтизол сприяють нормалізації морфофункціонального стану нирок та печінки у ранньому посткомпресійному періоді СДЗ;
3. Найбільш сильну захисно-відновну дію у ранній посткомпресійний період СДЗ мають актопротектори бемітил і томерзол, а також альфа-токоферол в ліпосомах;
4. Позитивний ефект бемітилу і томерзолу оснований на принциповому механізмі дії похідних 2-тіобензимідазолу - активації геному. Бемітил і томерзол спричиняють збільшення кількості еухроматину, ядерець у ядрі, активують матричні реакції, призводять до нормалізації вмісту нуклеїнових кислот і білка, збільшують кількість рибосом в клітині, нормалізують ферментативну активність;
5. Позитивна дія альфа-токоферолу в ліпосомах стосується цитоплазматичних ультраструктурних компонентів і проявляється збільшенням кількості мітохондрій, стабілізацією реакцій ПОЛ, нормалізацією структури мембран, активізацією синтетичних та обмінних внутрішньоклітинних процесів;
6. Монотерапія СДЗ ліпосомами і альфа-токоферолом є менш ефективною, ніж комбінація цих засобів в єдиному препараті;
7. Ефективність природного антиоксиданту альфа-токоферолу більша, ніж синтетичного іонолу. Це проявляється більшою активізацією детоксикаційної функції гепатоцитів по відношенню до загального білірубіну, більш суттєвим зменшенням цитолітичного синдрому, підсиленням ферментативних процесів;
8. Антигіпоксанти гутимін і амтизол мають меншу ефективність, ніж актопротектори та антиоксиданти при СДЗ, хоча, як і інші засоби, знижують гіперліпідемію, активують реакції синтезу нуклеїнових кислот та "юних" мітохондрій, мають достовірно значимі антиоксидантні властивості, які сильніші у амтизолу;
9. Актопротектори бемітил і томерзол, антиоксидант альфа-токоферол в ліпосомах можуть розглядатись як засоби першої черги у ранній період після компресійної травми, а антигіпоксанти амтизол, гутимін, антиоксиданти альфа-токоферол, іонол, ліпосоми можна вважати препаратами резерву.
2. Пилипчук В.В. Нові можливості фармакотерапії печінкової недостатності при синдромі довготривалого здавлення // Одеський медичний журнал. - 1998. - №5. - С. 10-13. фармакологічний антиоксидант кровопостачання
3. Пилипчук В.В. Ультраструктурні маркери актопротекторної дії похідних 2-тіобензимідазолу на моделі краш-синдрому // Український медичний альманах. - 1998. - №3. - С. 55-56.
4. Пилипчук В.В. Фармакологічна нормалізація морфофункціонального стану нирок при компресійній травмі // Науковий вісник Ужгородського державного університету: Серія "Медицина". - 1998. - №5. - С. 47-50.
5. Пилипчук В.В. Електронномікроскопічна репрезентація реакцій вільнорадикального окислення та їхньої фармакологічної стабілізації // Вісник Білоцерківського державного аграрного університету: Зб. наук. пр. - Біла Церква: БДАУ. - 1998. - Вип. 6, Ч. 2. - С. 62-64.