Дослідження закономірності еволюції економіки сільського господарства на прикладі Західно-Казахстанської області у другій половині ХХ століття. Методологічні та методичні принципи системи аграрного виробництва. Трансформації в енергетичному балансі.
Аннотация к работе
Ще більш важливою є проблема того, яким повинен бути економічний та енергетичний сценарій сільського господарства III тисячоліття, коли демографічні і ресурсні проблеми актуалізуються при необхідності забезпечення стратегічного зростання виробництва й окупності ресурсів як глобальних і стійких економічних процесів, за яких продуктивність та ефективність сільського господарства будуть визначальними критеріями економічного розвитку. Внаслідок цих причин набувають винятково важливого значення, як у планетарному, так і регіональному аспектах, проблеми дефіцитності, обмеженості, економії традиційних техногенних енергетичних ресурсів, пошуку економічно виправданих альтернатив, а також корінної перебудови й удосконалення матеріально-технічного забезпечення сільського господарства. Серед вчених, які займались вивченням ефективності використання і відтворення енергії у сільському господарстві, слід назвати М. Мета дослідження полягає у розробці обґрунтованих нових пріоритетів економічного розвитку сільського господарства Західного Казахстану на основі послідовного здійснення його інтенсифікації, підвищення ефективності використання економічного, екологічного й енергетичного потенціалу. Наукову новизну дисертаційної роботи становлять сукупність таких системних результатів теоретико-методологічного, методичного і практичного характеру: - розробка теоретичних і прикладних положень енергетичного балансу (“теорія балансу енергії”) у сільському господарстві на основі базових економічних процесів споживання, трансформації і відтворення енергії техногенного і природного походження;1.1 Ретроспектива розвитку економіко-енергетичної парадигми аналізу..1 Методологія і методика досліджень.3.1 Структурна динаміка виробництва.4.2 Ефективність і рівень відтворення енергетичного потенціалу ґрунту. 4.3 Еколого-енергетична ефективність традиційних сівозмін у землеробстві Казахстану.5.1 Динаміка ефективності сільського господарства західного Казахстану.6.1 Диференціація результатів інтенсифікації виробництва в господарствах регіону.7.1 Західний Казахстан на зовнішньому агропродовольчому ринку.Рекомендації виробництву.Ставка при вирішенні продовольчої проблеми в середині 50-х років була зроблена в першу чергу на можливий успіх кількісного зростання площі орних земель, тобто екстенсивний характер розвитку, що відбувалося за рахунок зменшення площі природних кормових угідь, а також залучення частини низькородючих земель. Надалі основним фактором збільшення виробництва стало зростання продуктивності тварин при стабілізації чисельності поголівя. Питома вага інших факторів - добрив і меліорантів, засобів захисту, споруд виробничого призначення - не перевищувала 2,2%, їх використання мало незначний вплив на характер трансформації енергії і функціонування галузі. В цілому зростання виробництва відбувалось як за рахунок кількісних трансформацій галузі (збільшення посівних площ, чисельності сільськогосподарських тварин, ростом витрат у виробництві), так і якісних змін (збільшенням врожайності та продуктивності тварин). До безпосередніх результатів інтенсифікації сільського господарства, зокрема, зростання техногенних витрат у період середини 50-х-80-х років слід віднести загальне збільшення ефективності використання сонячної енергії в агроекосистемах Західного Казахстану від 0,3% (початок 50-х років) до 0,7% у середині 80-х років.
Вывод
Рекомендації виробництву.1. Науково обґрунтована можливість адекватної оцінки ефективності сільського господарства, її прогнозування та побудова оптимізованих моделей ґрунтується на теоретико-методологічних і прикладних положеннях теорії енергетичного балансу. Остання розкриває універсальні закономірності використання і відтворення енергії, а також функціонального стану сучасного індустріального сільськогосподарського виробництва як економіко-енергетичної й екологічної системи, в основі якої процес трансформації енергії природного і техногенного походження. З позицій такої універсальної методології необхідно розглядати характер і спрямованість еволюції всієї аграрної сфери.
2. Розвиток сільського господарства Західного Казахстану у другій половині ХХ століття обумовлювався широкомасштабним освоєнням агроландшафтного потенціалу, інтенсифікацією використання земельних ресурсів, залученням нових територій і колосальної кількості енергії промислового походження. Ставка при вирішенні продовольчої проблеми в середині 50-х років була зроблена в першу чергу на можливий успіх кількісного зростання площі орних земель, тобто екстенсивний характер розвитку, що відбувалося за рахунок зменшення площі природних кормових угідь, а також залучення частини низькородючих земель. У рослинництві найбільш динамічним було зростання посівних площ пшениці, ячменю і проса. Провідною галуззю стало виробництво зерна, у першу чергу пшениці твердих і сильних сортів високої якості. Водночас мали місце значні структурні і кількісні трансформації тваринництва. В період 50-х - середини 60-х років поголівя збільшилося майже в 1,5 рази. Надалі основним фактором збільшення виробництва стало зростання продуктивності тварин при стабілізації чисельності поголівя.
3. Політика ресурсних витрат у сільському господарстві Західного Казахстану характеризувалася винятково активною динамікою. За досліджуваний 50-річний період сумарні енергетичні антропотехногенні витрати в цілому зросли в 4,7 рази. Найбільшим було зростання витрат у середині 50-х років. Даний показник збільшився протягом 1954-1956 років у 2,5 рази, насамперед за рахунок введення в обіг цілинних і перелогових земель. Стійке збільшення енергетичних інвестицій мало місце до 1983 року за щорічних темпів збільшення 10-14%, а в окремі роки - і до 40%. На період 1955-1960 і 1975-1982 років припадає і найактивніше надходження державних фінансових інвестицій.
4. Енергетика сільського господарства регіону визначалась використанням як біологічних (тяглові зусилля тварин і насіння), так і техногенних (засоби механізації, пальне і, в окремі періоди, електроенергія) факторів. Характерним стало стабільне співвідношення техногенних і біологічних факторів. Питома вага інших факторів - добрив і меліорантів, засобів захисту, споруд виробничого призначення - не перевищувала 2,2%, їх використання мало незначний вплив на характер трансформації енергії і функціонування галузі. Такі структурні закономірності характерні як для періоду зростання виробництва, так і під час кризи та стагнації галузі у 90-і роки. Принципові зміни енергетики виробництва полягали насамперед у кількісних, а не якісних аспектах. Незважаючи на загальне зростання енергоспоживання, жодних принципових змін стосовно одиниці посівної площі не спостерігалося, що докорінно відрізняється від еволюції європейської частини агроландшафтів СРСР. Фондозабезпеченість і енергооснащеність у галузі навіть у найсприятливіші періоди були більш ніж на порядок нижчими, ніж у більшості індустріальних країн, що свідчать про постійне і значне технічне відставання.
5. Аграрна політика 50-80-х років була спрямована насамперед на збільшення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції за рахунок зростання використання енергоресурсних технологічних факторів, а також значних структурних змін. Протягом 1954-1982 років загальне зростання виробництва в регіоні перевищило 680%, у тому числі рослинництва - майже у 10 разів, а середньорічні темпи збільшення досягли близько 20%. Незважаючи на значні коливання, урожайність зернових культур подвоїлась. До другої половини 80-х років виробництво зерна досягло 2 млн. тонн, а в окремі роки - до 4 млн. тонн. У середньому за 1950-1998 роки щорічне виробництво зерна становило 1,2 млн. тонн, що майже в 4 рази перевищило рівень 1950 року. Загальне зростання продукції тваринництва при подвоєнні чисельності поголівя досягло до цього часу майже 400%. Стале зростання продуктивності мало місце до 1986 року, коли було досягнуто найвищого рівня виробництва. Показники середини 80-х років правомірно віднести до ексергічних характеристик аграрної сфери регіону, коли найвища ступінь енергоконверсії технологічних витрат зумовлювалась співвідношенням максимальної продуктивної спроможності системи та найбільших витрат енергії у процесі виробництва.
6. В цілому зростання виробництва відбувалось як за рахунок кількісних трансформацій галузі (збільшення посівних площ, чисельності сільськогосподарських тварин, ростом витрат у виробництві), так і якісних змін (збільшенням врожайності та продуктивності тварин). Останній аспект цілком правомірно віднести до дійсно інтенсивних економічних факторів розвитку протягом 70-80-х років. Підтверджена висока статистична залежність динаміки виробництва від інтенсивності використання технологічної енергії. Слід відзначити значно вищу рентабельність традиційних для регіону галузей аграрного виробництва - вівчарства, розведення великої рогатої худоби, вирощування зерна - порівняно з тими, що виникли у другій половині ХХ століття.
7. Принциповим положенням сучасного агроекономічного аналізу є оцінка еколого-енергетичної обґрунтованості ефективності сільськогосподарського виробництва. До безпосередніх результатів інтенсифікації сільського господарства, зокрема, зростання техногенних витрат у період середини 50-х-80-х років слід віднести загальне збільшення ефективності використання сонячної енергії в агроекосистемах Західного Казахстану від 0,3% (початок 50-х років) до 0,7% у середині 80-х років. Традиційне землеробство в регіоні ніколи не забезпечувало належного збереження родючості ґрунту. Негативний баланс відтворення енергії ґрунту в 3-4 рази перевищував обсяги енергії, що надходила. Відновлюється лише від 21 до 32% щорічно витраченої в процесі землеробства енергії ґрунту. Такі співвідношення свідчать про глибоку екологічну й енергетичну його кризу, що правомірно розглядати також як одну з основних причин сучасної аграрної кризи, а також як глобальну проблему світового землеробства.
8. Еколого-енергетичні проблеми землеробства регіону характерні для всіх традиційних типів сівозмін. Найбільш важливими факторами при цьому є досягнення оптимальної концентрації посівів зернових культур, чорних парів, багаторічних трав. Встановлено економічну доцільність насичення зернопарових сівозмін зерновими культурами на рівні 75%. Подальше збільшення даного показника не супроводжувалося зростанням виходу зерна й істотно погіршувало екологічні показники. Обґрунтована також верхня гранична межа насичення сівозмін чорними парами на рівні 10%. Доведена більша еколого-економічна ефективність зернопаротравяних сівозмін, використання яких зумовлює зростання рентабельності в 1,3-1,5 рази, зменшення сумарних енергетичних витрат на одиниці площі на 26-28%, збільшення продуктивності - на 24-28%, а ефективності технологій - більш ніж в 1,7 рази. При цьому втрати родючості ґрунту зменшувалися на 20-27%, а ефективність використання сонячної енергії збільшувалася на 25-33%. Загалом надмірну концентрацію чорних парів правомірно розглядати як принципово помилковий напрям розвитку регіонального землеробства. При всій необхідності культури чорних парів в умовах області їх питома вага повинна бути в 1,5-2 рази меншою.
9. Основним економічним завданням землеробства регіону є збільшення продуктивності й ефективності технологій як безальтернативний напрям інтенсивного розвитку. Стабілізацію балансу родючості можливо досягти на основі зростання врожайності, яку реально збільшити у 2-2,5 рази, удосконалення структури і культури землеробства, у тому числі виведення з обігу низькородючих земель, використання нетрадиційних джерел біологічної енергії. Доведена доцільність сучасного агроекономічного аналізу на основі таких фундаментальних універсальних еколого-економічних показників, як ефективність і рентабельність виробництва, кількість та окупність витрат, баланс відтворення родючості ґрунту й ефективність використання сонячної радіації. Саме на основі синтезованої оцінки таких критеріїв повинен здійснюватись аналіз ефективності технологій. Розроблена економіко-енергетична модель оптимізації технологій вирощування зерна ячменю дозволяє в сучасних умовах Західного Казахстану підвищити рівень виробництва в 1,7-2,4 рази, а його ефективність - у 2,5-3 рази.
10. Реальна модель інтенсифікації галузі не змогла забезпечити стійкого зростання ефективності використання енергії як закономірного процесу розвитку. В цілому витрати енергії у другій половині ХХ століття були відтворені у вигляді енергії сільськогосподарської продукції лише на 73%. За цей період тільки протягом 10 років з 50 коефіцієнт енергетичної ефективності виробництва перевищував чи наближався до одиниці. Значними були і коливання ефективності, порівнянні за амплітудою з коливаннями продуктивності. Трансформація аграрного сектора в період 50-х-70-х років супроводжувалась збільшенням його енергетичної ефективності від 0,4-0,5 до 0,7-0,9 в. од. Сталий позитивний баланс використання агротехногенної енергії на рівні 1,1-1,2 в. од. мав місце в період кінця 70-х - початку 80-х років за одночасно найвищих витрат, а також темпів зростання продуктивності галузі. Значне погіршення відтворення енергії в другій половині 80-х років було зумовлено несприятливими погодними умовами, чого не змогло компенсувати навіть значне збільшення виробництва продукції тваринництва. Сприятливе співвідношення в період першої половини 90-х років можна пояснити значним зменшенням на той час витрат як одного з наслідків поглиблення аграрної кризи.
11. Інтенсифікація галузі протягом 50-80-х років супроводжувалась трикратним зростанням продуктивності праці за одночасного збільшення даних витрат у 4,2 рази. До середини 80-х років ефективність використання витрат праці зросла від 35-40 в. од. (1950 рік) до 120-140 в. од. Надалі динаміка даного процесу мала однозначно негативну спрямованість, зумовлену згортанням виробництва, і в даний час енергетичну ефективність даного виду витрат слід оцінити співвідношенням 1:70-75.
12. Характерним для сільського господарства Західного Казахстану є те, що витрати на застосування засобів механізації були найбільшими на всіх етапах розвитку за визначальної функціональної ролі даного фактора. Саме на етапі 60% технічної оснащеності, якого було досягнуто на початку 80-х років за історично найвищих витрат, їх ефективності та продуктивності, аграрне виробництво характеризувалось максимальною ефективністю використання енергії, що слід розглядати також як універсальний показник для всіх типів аграрних систем. Перехід до переважно механізованого сільського господарства протягом другої половини 50-х-80-х років супроводжувався збільшенням використання мінеральних добрив до 15 кг/га NPK, обсягів виробництва - у 6,8 рази, витрат - у 4,7 рази. При цьому витрати на одиницю посівної площі істотно не змінилися, енергоємність первинної сільгосппродукції зменшилася на третину, ефективність праці - зросла у 3,4 рази, тоді як загальна ефективність галузі - у 3 рази.
13. Інтенсифікація галузі супроводжувалася принципово різними мікроекономічними результатами. У 25% господарств регіону на 22% аграрній території вироблялося до 40% сільгосппродукції, у тому числі 45% продукції тваринництва. У 60% господарств рівень виробництва практично вдвічі був нижчим. 15% господарств практично залишилися за межами якого-небудь стійкого позитивного економічного розвитку і за основними економічними показниками не перевищили рівень 50-х років. У таких господарствах на 18% площі ріллі, вироблялося лише 5% продукції. Така динаміка була досить стійкою. Рівень виробництва в господарствах кожної з груп визначався такими економічними факторами, як техніко-технологічний потенціал, наявність основних фондів, інтенсивність й ефективність витрат енергоресурсів, організаційна та технологічна дисципліна та інші.
Найпродуктивніші підприємства характеризувалися одночасно і найвищою ефективністю виробництва, що стала результатом ведення високопродуктивного сільського господарства навіть за відносно високих витратах при цьому.
14. Встановлена значно вища ефективність колективних та фермерських форм господарювання. Зміна форм господарювання у процесі створення фермерських господарств протягом 1993-1995 років не справила значного впливу на динаміку аграрного виробництва. Продуктивність всієї галузі знизилась більш ніж на 30%, і це набуло форми стійкого процесу. Скорочення виробництва продукції тваринництва ще істотніше. Трансформаційні процеси щодо форм господарювання безумовно, слід розглядати як економічний фактор, що здатний компенсувати надто велике скорочення виробництва, хоча його ефективність донині не стала реальною.
15. Внаслідок економічної кризи 90-х років сільське господарство регіону виявилося відкинутим до рівня середини 50-х років, що зводить до мінімуму його конкурентні й експортні можливості.
Останні тенденції згортання виробництва, зумовлені різким погіршенням ресурсно-технологічного забезпечення, призвели до значного зменшення окупності енергоресурсів. Ефективність галузі нині є нижчою, ніж на початку 50-х років.
16. З урахуванням демографічних та природних умов агроландшафти регіону мають значний потенціал щодо ведення високоефективного та відносно мало-витратного сільського господарства, орієнтованого передусім на експорт зерна і продукції тваринництва. Досягти обґрунтованої зовнішньоекономічної інтеграції можливо лише за умови подальшої інтенсифікації й збільшення ефективності галузі. Для цього необхідно реалізувати принципово нову аграрну політику в регіоні, спрямовану насамперед на забезпечення тривалого і стійкого збільшення ефективності виробництва. Перспективна енергетична модель галузі при цьому повинна бути створена саме на фундаменті оптимального функціонального співвідношення витрат і продуктивності та орієнтована на досягнення нового енергетичного й економічного підйому сільського господарства. За кризових умов найбільш реальними і разом з тим перспективними напрямами стає підвищення ефективності саме біологічних факторів інтенсифікації, пошук оптимальної ресурсної політики витрат, екологічно обґрунтованого використання земельних та інших ресурсів, застосування нових сортів і порід тварин, ґрунтозберігаючих систем землеробства й окремих технологій, широкого використання наукоємних (“високих”) технологій. Водночас необхідна якісна трансформація технічного потенціалу галузі: впровадження сучасної, більш продуктивної і ресурсозберігаючої техніки, оптимального використання добрив, засобів захисту і т. д.
Список литературы
1. Кусаинов Х.Х. Теория баланса энергии в сельском хозяйстве. - Алматы: Национальная государственная книжная палата Республики Казахстан, 1999. - 276 С. економіка господарство аграрний
2. Кусаинов Х.Х. Сельское хозяйство западного Казахстана на пороге третьего тысячелетия: экономико-энергетические проблемы и перспективы их решения. - Киев: ИАЭ УААН, "ВИПОЛ", 2000. - 347 С.
3. Кусаїнов Х.Х. Сталість економічного розвитку сільського господарства західного Казахстану у другій половині ХХ століття // Економіка: проблеми теорії і практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 13. - Дніпропетровськ: наука і освіта, 2000. - С. 31-39.
4. Кусаїнов Х.Х. Фактор продуктивності праці в процесі еволюції сільського господарства західного Казахстану // Економіка: проблеми теорії і практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 15. - Дніпропетровськ: наука і освіта, 2000. - С. 38-45.
5. Кусаинов Х.Х.Энергетическая эффективность сельского хозяйства Западно-Казахстанской области // Транзитная экономика, 2000. - №2. - С. 116-125.
6. Кусаинов Х.Х. Динамика мирового сельского хозяйства: опыт, проблемы и перспективы увеличения аграрного производства западного Казахстана // Альпари, 2000. - №3-4. - С. 82-88.
7. Кусаинов Х.Х. Закономерности динамики производительности труда в сельском хозяйстве западного Казахстана // Вестник сельскохозяйственной науки Казахстана, 2000. - №3. - С. 7-11.
8. Кусаинов Х.Х. Проблемы устойчивости и стабильности сельскохозяйственного производства Западно-Казахстанской области // Вестник сельскохозяйственной науки Казахстана, 2000. - №4. - С. 3-9.