Поняття інтелектуального капіталу, його структура. Аналіз використання інтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій. Підходи до визначення вартості прав та методи оцінки прав на об`єкти інтелектуальної власності.
Аннотация к работе
Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. До інтелектуального капіталу належать продукт розумової, інтелектуальної праці та продукт творчих зусиль.Як капітал інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрати капіталу на освіту або придбання підприємцем нематеріальних активів з метою його приросту. Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачають внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Згідно з чинним законодавством України про охорону прав інтелектуальної власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладення ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцензіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використання патенту в зазначених межах своїх прав. Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на обєкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключних правочинностях: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде присутня правочинність лише з використання (розпорядження).Нематеріальні активи як обєкт бухгалтерського обліку та фінансової звітності в умовах трансформованого бухгалтерського обліку нині мають відповідати таким ознакам: 1) обєкт неповинен мати грошової форми за всіма її еквівалентами; 4) обєкт повинен мати термін використання більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік); 5) обєкт може бути відокремлений від підприємства (крім гудвілу, який не може бути відокремлений від підприємства); Решта ознак визначення застосовуються лише за умови можливості імовірного одержання економічних вигод, коли є можливість здійснити розрахунок розміру майбутніх економічних вигод у грошовому вимірі, та коли є можливість достовірно підтвердити визначення вартості нематеріального активу в грошовій одиниці. Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визначення, то витрати, повязані з його придбанням чи створенням, визначаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визначення таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.Методологія цього підходу базується на встановленні причинного звязку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та ін.) властивостями обєкта інтелектуальної власності, що використовується у конкретному обєкті техніки (технології), та майбутніми доходами від його використання. На кожний обєкт припадає лише відповідна частка вартості прав на весь обєкт техніки (технології) в цілому. Співвідношення між поточною та майбутньою вартістю обєкта інтелектуальної вартості описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка, внаслідок чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків. Метод прямої капіталізації використовується в основному як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості оцінюваного обєкта (іноді для оцінки обєктів, термін життя яких практично необмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного обєкта як частки від ділення щорічного доходу (чистого прибутку після податків, чистого операційного доходу), отриманого від комерційного використання обєкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації. У цьому разі ринкова вартість оцінюваного обєкта визначається ціною, яку може сплатити покупець типовому продавцю інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призначенням і корисністю обєкт на даному ринку з урахуванням відповідних коригувань, що враховують відмінності між оцінюваним обєктом і його аналогом.Інтелектуальна економіка - це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємодії субєктів економічної діяльності, повязаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладення угод.
План
Зміст
Вступ
1. Поняття інтелектуального капіталу, його структура
2. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив
3. Підходи до визначення вартості прав інтелектуальної власності, та методи оцінки прав на обєкти інтелектуальної власності
Висновки
Використані джерела власність інтелектуальний капітал
Вывод
Інтелектуальна економіка - це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємодії субєктів економічної діяльності, повязаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладення угод.
Інтелектуальна власність є складовою інтелектуального капіталу і набуває всіх притаманних йому ознак.
За своєю сутністю обєкти інтелектуальної власності не мають неуречевленої форми, тому їх вартість не визначається з використанням традиційних показників, що застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних обєктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як практично, так і теоретично. Ймовірність та субєктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних обєктів більш удосконаленого методичного інструментарію.
При здійснені розрахунків вартості обєктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий. Кожний з них має свої методи та методологію.
Список литературы
1. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права. - К.: Інст. інтел. впасн. і права. 2004. - 260 с.
2. Бутнік-Сіверський О.Б. Економіка інтелектуальної власності. - К.: Інст. інтел. власн. і права, 2004. - 296 с.
3. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / I.I. Дахно. - К.: Либідь, 2003. - 200 с.
4. Добриніна Г.П., Пархоменко В.Д. Патентна інформація і документація. Патентні дослідження. - К.: Інст. інтел. власн. іправа, 2004. - 96 с.
5. Жаров В.О. Захист права інтелектуальної власності. - К.: Інст.інтел. власн. і права, 2004. - 64 с.
6. Зинов В.Т. Управление интеллектуальной собственностью. - М.: Дело, 2003. - 512 с.
7. Кириченко І.А. Судова експертиза: охорона прав на обєкти інтелектуальної власності. - К.: Інст. інтел. власн. і права, 2004. - 144 с.
8. Кожарская И.Ю., Прахов Б.Г. Патентное право. - К.: Інст. інтел. власн. і права. 2003. - 140 с.