Основні принципи економічного районування. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів, їх типи. Сучасна мережа економічних регіонів в Україні. Удосконалення територіальної організації та структури народного господарства.
Аннотация к работе
Актуальність теми «Економічне районування та територіальна організація господарства» полягає в тому, що розвиток галузей народного господарства, виробничих комплексів, соціально-виробничої інфраструктури, а також господарств економічних регіонів став однією з найважливіших економічних і екологічних проблем не тільки в Україні, але й в інших країнах світу.Економічний район - це територіально цілісна частина народного господарства країни, яка характеризується такими ознаками: O спеціалізація як основна народногосподарська функція, тобто спеціалізація району на певних виробництвах і послугах, що відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на соціальний поділ праці з іншими районами; O керованість - наявність певних галузей і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємоповязаності складних частин, що дозволяє характеризувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством. У загальному розумінні економічний район визначається як поняття, яке широко використовується в різних галузях знань і означає територію, що вирізняється своїми специфічними особливостями: природними, історичними, соціально-економічними тощо. Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжнародної кооперації.Обєктивний характер формування економічного району полягає у тому, що він охоплює найголовніше в структурі територіально-господарських звязків країни і є головною ланкою територіального поділу праці в масштабі держави. До основних принципів належать такі: O загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку; O розміри території великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх мономасштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою. O на території інтегрального економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою: O профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;Територіальна структура народногосподарського комплексу складається з багатьох елементів - певних форм територіального зосередження матеріального виробництва і невиробничої сфери, обєднаних за ознакою галузей промисловості (промисловий комплекс, сільськогосподарський комплекс, комплекс обслуговування тощо). Усі комплекси становлять територіальні частини народного господарства, що виступають як форми територіального зосередження продуктивних сил. У промисловості вони виступають у двох формах: як промислові групи і як промислові комплекси.Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території багатогалузевих (загальних) економічних районів. За цим районуванням вирізняються три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони). u Великі (інтегральні) економічні райони - це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які обєднують кілька адміністративних областей або адміністративні області з автономною республікою. Головною метою визначення цих районів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, територіально-виробничих комплексів для визначення напрямів їх національного розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Економічні райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області. У великих економічних районах, крім спеціалізованих галузей в масштабі держави, доцільно розвивати інші основні галузі виробництва з метою оптимального використання місцевих ресурсів і зменшення ввізної продукції з інших економічних районів.При досліджені і науковому підході розробки моделі нового економічного районування необхідно враховувати наявні заміни, які відбулися за останні 15 років: проведення приватизації у всіх сферах соціально-економічного життя, спад виробництва в галузях народного господарства, інформаційні процеси, старіння основних виробничих фондів, зниження рівня життя населення, зниження виробництва сільськогосподарської продукції, відтік за межі держави висококваліфікованих спеціалістів та трудових ресурсів тощо. В сучасному районуванні необхідно враховувати в комплексі соціальну сторону в розвитку економіки, забезпечення населення соціально-культурними обєктами, його духовного розвитку, зміцнення м
План
Зміст
Вступ
Розділ І. Теорії основи економічного районування
1.1 Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори
1.2 Принципи економічного районування
1.3 Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів
1.4 Типи економічних районів
Розділ ІІ. Сучасне економічне районування України
2.1 Особливості районування та сучасна мережа економічних районів
2.2 Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району
Розділ ІІІ. Удосконалення територіальної організації і структури народного господарства