Чинники, що сприяють та перешкоджають використанню Україною її конкурентних переваг. Концепції підвищення конкурентоспроможності із врахуванням перехідного періоду економіки України. Державна підтримка конкурентоспроможності українського експорту.
Аннотация к работе
Глибоке розуміння проблем міжнародної конкуренції допомагає розвинутим країнам своєчасно реагувати на технічні, економічні та інформаційні зміни, що відбуваються у світі, і своєчасно вживати заходи як на рівні окремих великих фірм, так і держави в цілому, забезпечуючи тим самим підтримання своїх конкурентних переваг. Міністерства, відомства, підприємства України, дії яких регулювалися до початку 90-х років минулого століття з єдиного центру колишнього СРСР, певною мірою обходили проблеми конкуренції, оскільки вони вирішувалися централізовано на союзному рівні і конкретні рішення доводилися до республіканського рівня та окремих підприємств союзного підпорядкування у вигляді централізованих завдань. З одержанням незалежності перед Україною постали всі ті проблеми, над розвязанням яких довгий час працювали економісти більшості країн світу. розвинути існуючі концепції підвищення конкурентоспроможності із врахуванням особливостей перехідного періоду економіки України; визначити теоретичні засади та механізм впливу курсової та процентної політики на конкурентоспроможність економіки; проаналізувати, наскільки ефективно діє цей механізм в Україні, та надати пропозиції щодо коригування курсової політики на найближчу перспективу;Вимушена ставка на розвиток конкурентоспроможності країни на основі факторів виробництва не стала достатньою базою для сталого зростання ефективності економіки, подолання відставання від ринково розвинутих країн, в яких активно розвивається “нова економіка”. До 2010 - 2015 рр. в Україні необхідно запровадити, принаймні, наступні макротехнології: “Україна - транзитна держава” та “Україна - високотехнологічна, авіакосмічна держава”, для “запуску” яких в попередній період створено реальні умови. В 1985-2000 роках деформація економічної структури виробництва, зокрема, промисловості проявилася у зростанні частки проміжного споживання, в тому числі в електроенергетиці - у 3,78 раза, чорній металургії - 2,13 раза та скороченні частки кінцевого продукту, в тому числі машинобудування у 2,11 раза, легкої промисловості - у 7,25 раза. Це призвело до посилення тенденції виробництва заради виробництва, критичного стану сукупного попиту та пропозиції, втрати національних конкурентних переваг у важливих сферах економіки. Розвиток регулювання експорту та імпорту в Україні з початку 90-х рр. характеризувався відсутністю послідовності в підходах до організації регулювання експорту та імпорту, постійними коливаннями між орієнтацією на лібералізацію зовнішньоекономічних відносин та на захист національного ринку і національних виробників.У дисертації обґрунтовано теоретичні узагальнення і визначено заходи, реалізація яких сприятиме підвищенню ефективності економічних важелів посилення конкурентоспроможності економіки України. Конкурентоспроможність країни має розглядатися як сукупність притаманних національній економіці факторів, які забезпечують пропозицію товарів і послуг за прийнятним співвідношенням ціна/якість для міжнародної торгівлі. Існуюча модель конкурентоспроможності України не здатна забезпечити виробництво якісних і високотехнологічних товарів та послуг за умов справедливого ринку, високих темпів економічного зростання, збільшення зайнятості та доходів в середньо-та довгостроковій перспективі, а також утримати сприятливі позиції національної економіки у сфері міжнародної торгівлі. Найбільш ефективним, в звязку з цим, може бути розвиток двох комплексів - транспортного і групи підприємств високотехнологічного машинобудування, що мають спільні корені й науково-технологічний супровід і тому є своєрідними кластерами, які слід підтримувати цілісним механізмом державного регулювання (субсидії, податкові пільги, пільгові кредити і т. п.). Завдання нарощування конкурентоспроможності національних виробників у країнах, що здійснюють перехід до ринкової економіки, обєктивно зумовлює взаємоповязані тенденції розвитку: з одного боку, послідовну лібералізацію зовнішньоторговельного режиму країни і створення ефективного конкурентного середовища на внутрішньому ринку, а з іншого - активне використання механізмів державного регулювання з метою створення належних умов для прискореного зростання конкурентоспроможності в пріоритетних для країни галузях.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
Вывод
У дисертації обґрунтовано теоретичні узагальнення і визначено заходи, реалізація яких сприятиме підвищенню ефективності економічних важелів посилення конкурентоспроможності економіки України. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки: 1. Конкурентоспроможність країни має розглядатися як сукупність притаманних національній економіці факторів, які забезпечують пропозицію товарів і послуг за прийнятним співвідношенням ціна/якість для міжнародної торгівлі.
2. Існуюча модель конкурентоспроможності України не здатна забезпечити виробництво якісних і високотехнологічних товарів та послуг за умов справедливого ринку, високих темпів економічного зростання, збільшення зайнятості та доходів в середньо- та довгостроковій перспективі, а також утримати сприятливі позиції національної економіки у сфері міжнародної торгівлі. Формування української моделі національної конкурентоспроможності з урахуванням національних економічних інтересів України та пріоритетів стратегії довгострокового зростання, неодмінна передумова підвищення її рівня.
3. Стержнем сучасної української моделі міжнародної конкурентоспроможності має стати перехід до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. Найбільш ефективним, в звязку з цим, може бути розвиток двох комплексів - транспортного і групи підприємств високотехнологічного машинобудування, що мають спільні корені й науково-технологічний супровід і тому є своєрідними кластерами, які слід підтримувати цілісним механізмом державного регулювання (субсидії, податкові пільги, пільгові кредити і т. п.).
4. Підвищення конкурентоспроможності української економіки потребує широкомасштабної модернізації виробничого апарату, перш за все подолання його технологічної неоднорідності на основі взаємодоповнення макроекономічних регуляторів та інструментів промислової політики.
5. В частині забезпечення позитивного впливу курсової політики на динаміку зовнішньої торгівлі українська модель має виходити з того, що в довгостроковому періоді доцільно дотримуватися політики стабільного валютного курсу, а короткочасні відхилення у бік девальвації чи ревальвації можливі як виняток, якщо держава не в змозі підтримати той чи інший сектор економіки іншими засобами. Така стратегія відповідає режиму керовано - плаваючого валютного курсу, який широко застосовується у світовій практиці.
6. Завдання нарощування конкурентоспроможності національних виробників у країнах, що здійснюють перехід до ринкової економіки, обєктивно зумовлює взаємоповязані тенденції розвитку: з одного боку, послідовну лібералізацію зовнішньоторговельного режиму країни і створення ефективного конкурентного середовища на внутрішньому ринку, а з іншого - активне використання механізмів державного регулювання з метою створення належних умов для прискореного зростання конкурентоспроможності в пріоритетних для країни галузях.
7. Стратегія нарощування конкурентоспроможності в умовах зростаючої глобалізації економіки повинна враховувати тенденцію до поширення дії міжнародних норм регулювання світової торгівлі. Це означає, що методи захисту національної економіки, які вживаються урядом, повинні узгоджуватися з чинними нормами міжнародного торговельного права, і перш за все - з нормами Світової організації торгівлі, до якої Україна повинна приєднатися найближчим часом.
8. З метою удосконалення інноваційного механізму та посилення конкурентоспроможності економіки країни запропоновано модель інноваційно-портфельної реорганізації, що являє собою реформу управління типового науково-виробничого обєднання. Наслідком реформи має стати створення інноваційного холдінгу, що здійснює управління субординованими венчурними підприємствами через керування інноваційними портфелями акцій цих підприємств.
9. Стимулювання національної конкурентоспроможності передбачає зростання норм чистих заощаджень до 7-8 % ВВП в найближчі роки проти 5 % у 2001 році. В подальшому цей рівень важливо підняти до 11-12 % ВВП з тим, щоб забезпечити фіксований рівень інвестицій в основний капітал середньорічно на 9-10 відсотків, довести інвестиційне використання амортизаційних ресурсів до 100 % проти нинішніх 50-60 %.
10. Реалізація конкурентних переваг повязана з активним проведенням інституційних реформ, розвитком великих корпоративних угруповань, здатних впроваджувати маркотехнології як каркас конкурентності, знижувати трансакційні витрати до 10-20 відсотків від рівня цін кінцевої реалізації проти теперішніх 30-50 відсотків.
Список литературы
Шнипко О.С. Міжнародна конкурентоспроможність країни: поняття, основні складові та джерела // Економіка і прогнозування.-2002.-№1-С. 110-116.
Шнипко О.С. Інноваційно-портфельна реорганізація як засіб підвищення конкурентоспроможності // Економіст.-2002.-№3.-С. 60-63.
Шнипко О.С. Курсова політика як інструмент впливу на конкурентоспроможність економіки //Вісник Національного банку України.-2002.-№5.-С. 36-39.
Шнипко О.С. Експортно-імпортна політика в умовах стабілізації //Фінанси України. - 2002.-№5.-С. 9-20.
Виступ на спільному засіданні клубу банкірів та Інституту економічного прогнозування НАН України на тему "Перспективи розвитку внутрішніх ринків та кредитна політика в Україні" //Економіка і прогнозування. - 2002.- №1.- С. 148.