Сутність економічних криз та несправедливість у розподілі багатства. Загальна характеристика економічних криз до ІІ пол. ХХ ст. та їх основні відмінності. Період "застою" у СРСР та кризи пострадянських країн у 90-х роках. Антикризове державне регулювання.
Аннотация к работе
Протягом двовікового періоду становлення та розвитку світового індустріального суспільства у багатьох країнах відбувалися кризи, під час яких спостерігався наростаючий спад виробництва, скупчення нереалізованих товарів на ринку, зниження цін, катастрофа системи взаємних розрахунків, крах банківських систем, руйнування промислових і видача торговельних фірм, різкий стрибок безробіття. Економічна криза - фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Дослідження економічних криз на світовому рівні, зокрема в Україні, має допомогти економістам все ж таки навчитися безболісно і швидко виходити з них. Поставлена мета вирішується шляхом виконання наступних завдань: - означення природи криз в економіці;Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит, і кризи у всій економіці неможливі, а можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів. Крім того, він пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням. Формами прояву економічної кризи вважав суперечності між виробництвом і споживанням, між організацією виробництва на окремому підприємстві та відсутністю такої організації у всьому суспільстві (анархія виробництва), між працею і капіталом. Маркса, то спрощено: "Причиною кризи називається лише суперечність між виробництвом і споживанням"; визначення циклів не дається або дається поверхово (циклом названо "періодичне коливання ділової активності в суспільстві").[6, c.463] Привласнення умов виробництва - це насамперед економічна власність (привласнення) класу капіталістів на засоби виробництва, яка примушує найманих працівників продавати свою робочу силу, а отже, тимчасово надавати її у розпорядження капіталіста, що означає опосередковану (або часткову) власність капіталістів на цю умову процесу виробництва.Ініціює структурні кризи зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін. Однак, переплітаючись з циклічним кризою, як це було в 1974-1975 рр.., Вони різко посилюють розмах і тривалість кризових потрясінь.[11] Структурні кризи у розвинутих країнах розпочались у 70-ті роки XX ст. Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, тривалим скороченням виробництва і відповідним технологічним і структурним безробіттям, знеціненням кваліфікації і посиленням міграції робочої сили, порушенням нерівномірності між основними елементами продуктивних сил, між складовими технологічного способу виробництва. Так, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза.Але саме такою була криза 90-х років у країнах колишнього комуністичного режиму. Перша причина у тому, що у СРСР держава повністю монополізувала економіку й базувала в постійну нестачу коштів виробництва для народних галузей господарства, зокрема виготовлення предметів споживання. Що ж дивного у тому, що логічним продовженням і завершенням такого дефіциту виявилася криза недовироблення? Передумови кризи недовироблення виникли ще у 70-ті роки, коли екстенсивний шлях став вичерпувати свої можливості, що позначилося на зниженні темпів економічного зростання. Уповільнене зростання кількості предметів споживання протягом 6 десятиліть привело до того, що вони почали складати лише 25% в усій продукції промисловості, а інша частка припадала на виробництво важкої промисловості та військової продукції (в високорозвинених країнах предмети споживання становлять 35-45% обсягу індустріального виробництва).[10]Воно здійснюється в основному за допомогою бюджетної та кредитно-грошової політики держави. Так, у 50-60-і рр. для протидії застійних явищ уряди капіталістичних країн збільшили державні витрати і знижували податки, піклувалися про прискорення процесу амортизації, підвищуючи норму амортизаційних відрахувань. За панування колективних монополій (олігополій) ціни залишаються незмінними або навіть зростають, бо олігополії скорочують обсяги виробництва з метою недопущення надвиробництва товарів і зниження цін. Проте значне збільшення грошової маси наприкінці 60-х - на початку 70-х років призвело (разом з іншими чинниками, наприклад різким підвищенням цін на нафту в період енергетичної кризи) до посилення інфляційних тенденцій: темпи зростання цін у середині 70-х років становили понад 10 %. Зокрема, у період високої економічної активності (або "перегріву" економіки, за класифікацією західних учених) держава значно підвищує норму відсотка, що зумовлює подорожчання кредиту, а під час депресії та кризи - знижує ставку відсотка і здешевлює кредит.Кризи супроводжують
План
Зміст
ВСТУП
1. Сутність економічних криз
2. Загальна характеристика економічних криз до ІІ пол. ХХ ст
3.Основні відмінності криз ІІ пол. ХХ ст
4. Економічна криза 1974-1975рр
5.Період «застою» у СРСР
6. Структурні кризи
7. Світова криза 1980-1982
8. Економічні кризи пострадянських країн у 90-тих роках