Специфіка процесу становлення і розвитку людської діяльності, характеристика її екологічної складової. Визначення проблематики, філософія методологічного та світоглядного сенсу еколого-пізнавальної діяльності як прояву екологічної культури особистості.
Аннотация к работе
За В.Вернадським, становлення й розвиток людства як нової, перетворюючої природу, сили призводить до виникнення нових форм обміну речовиною та енергією в біосфері та активізації в ній проходження біогеохімічних процесів. Феномен людської "природоперетворюючої" діяльності в класичний період розвитку філософії та науки розглядався як засіб невпинного науково-технічного та соціального прогресу людства. Загалом, проблема діяльності взагалі та в аспекті поєднання діяльності з екологічними завданнями зокрема, досить активно розробляється в зарубіжній і вітчизняній літературі. До їх числа можна віднести праці таких дослідників, що розробляють філософсько-методологічні питання філософії екології, соціальної екології, соціальної етики, як У. Дійсно, кризовість сучасних взаємовідносин людини з природою - це не тільки проблема відношення людини до природи, а, насамперед, проблема відношення людини до самої себе, яка відображається і у відносинах між природою і суспільством.Через діяльність розкриваються найважливіші явища розвитку людини, суспільства, культури, цивілізації, наукового пізнання тощо. Розглядаються різні визначення феномену діяльності, у результаті чого акцентується увага на тому, що усвідомлення питомих характеристик діяльності може проявлятися як особливий діяльнісний підхід, що долає колізію обєктивного та субєктивного, ідеального та матеріального, характеризується цільовими програмами функціонування. Зокрема зазначається, що вже в класичній німецькій філософії діяльність набуває статусу методологічного принципу пояснення світу людини, світу культури. Проте, сама діяльність і діяльнісний підхід до вирішення нагальних проблем екології ще не отримали системного розгляду. Об‘єктивні підстави критики діяльнісного підходу, на наш погляд, слід повязувати не з самою по собі універсалізацією принципу діяльності, а з небезпекою його трактування в дусі одностороннього агресивно-насильницького активізму по відношенню як до природного, так і соціального середовища, і, зрештою, до внутрішнього світу самої людини.Для його аргументації необхідно було попередньо проаналізувати питання, повязані з визначенням змісту, методологічного статусу феномена діяльності та діяльнісного підходу до вирішення теоретичних і практичних завдань сучасності. Через діяльність розкриваються найважливіші явища розвитку людини, суспільства, культури, цивілізації, наукового пізнання тощо. Діяльність у філософському аналізі виступає як суттєва риса людського буття, що виражає вищу форму реалізації практики, має конкретно-історичний характер, соціальну обумовленість, завжди спрямована на активне перетворення дійсності, потребує при розкритті її структури аналізу складових елементів, звязків форм і рівнів організації. У контексті соціальної екології стає очевидним, що утилітарно-прагматичне ставлення до природи нині доповнюється усвідомленням прогресуючої залежності самої природи від людини та її діяльності. Дослідники цієї проблематики (філософи, екологи, футурологи) сподіваються на радикальні зміни у фундаментальному протистоянні людини та природи, які забезпечать перехід від ідеї абсолютного панування над природою до ідеї партнерства між людиною та природою.
План
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
У дисертації представлені результати дослідження, що визначаються темою, метою і завданням дисертаційної роботи, та окреслені перспективи подальшої розробки проблеми.
1. Центральною тезою дисертаційного дослідження є положення про необхідність та продуктивність вивчення екологічної діяльності як складової соціокультурного процесу . Для його аргументації необхідно було попередньо проаналізувати питання, повязані з визначенням змісту, методологічного статусу феномена діяльності та діяльнісного підходу до вирішення теоретичних і практичних завдань сучасності. Феномен діяльності є наскрізним і фундаментальним предметом дослідження соціальної філософії. Через діяльність розкриваються найважливіші явища розвитку людини, суспільства, культури, цивілізації, наукового пізнання тощо. Діяльність є висхідною “клітиною” суспільного розвитку.
2. Діяльність у філософському аналізі виступає як суттєва риса людського буття, що виражає вищу форму реалізації практики, має конкретно-історичний характер, соціальну обумовленість, завжди спрямована на активне перетворення дійсності, потребує при розкритті її структури аналізу складових елементів, звязків форм і рівнів організації. У процесі діяльності змінюються не лише предмети зовнішнього світу, але і їх усвідомлення. Зокрема, отримання наукового результату є проблематичним без урахування обєктивних закономірностей, системи “субєкт - діяльність - обєкт” або без урахування внутрішніх та зовнішніх факторів організації самої діяльності. Це призводить до якісних змін самого способу діяльності, трансформації всієї системи потреб, формуванню нового якісного змісту внутрішніх факторів, що несуть у собі відбиток наявного способу виробництва.
3. Діяльнісний підхід до вирішення актуальних проблем сучасності (особливо екологічних) видається продуктивним. Розуміння діяльності як специфічного засобу відношення до навколишнього середовища базується на тому факті, що людське буття є життям у культурі. Формування людини передбачає засвоєння норм культури, її життєдіяльність базується на оволодінні цими нормами; історично суспільний розвиток зумовлюється творчими винаходами нових культурних норм і парадигм.
4. Активне включення діяльнісного підходу у вирішення актуальних проблем філософського, методологічного й наукового характеру та досягнуті результати свідчать про те, що в сучасному пізнанні, особливо гуманітарному, поняття діяльності відіграє методологічно вагому роль, оскільки з його допомогою більш адекватно усвідомлюється цілісність соціуму й органічне поєднання його з природним довкіллям.
5. Основну увагу в роботі було приділено діяльнісному підходу до розв‘язання складних і надзвичайно актуальних екологічних проблем. У цьому аспекті дослідження поняття „екологічна діяльність” має важливе філософське значення та йде в руслі загальної тенденції інтеграції, природничо-наукового та соціогуманітарного аспектів, роз‘єднаних і до сьогодні. У дисертації робиться спроба визначення змісту й структури екологічної діяльності, куди включені всі взаємодії субєкта цієї діяльності з її обєктом, тобто екологічним середовищем. Екологічна діяльність розглядається як один із важливих компонентів соціальної діяльності взагалі, що являє собою системне утворення, яке інтегрує в певну цілісність усі види людської діяльності.
6. У контексті соціальної екології стає очевидним, що утилітарно-прагматичне ставлення до природи нині доповнюється усвідомленням прогресуючої залежності самої природи від людини та її діяльності. Дослідники цієї проблематики (філософи, екологи, футурологи) сподіваються на радикальні зміни у фундаментальному протистоянні людини та природи, які забезпечать перехід від ідеї абсолютного панування над природою до ідеї партнерства між людиною та природою.
7. Виникає необхідність ґрунтовної розробки проблем соціальної екології в ракурсі проблем екорозвитку, причому не автономного, як це не раз робилось, а сумісного розвитку соціоприродних систем. Важливо виявити загальні закономірності розвитку таких систем, вказати на взаємозвязок прогресивного й регресивного в природі й суспільстві та здійснити аналіз умов і фактів прискорення їх кооперативного, синергетичного, прогресивного розвитку як унікального процесу самоорганізації матерії.
8. Рівень зрілості й передбачуваності людської діяльності взагалі, а екологічної діяльності зокрема, є обєктивним індикатором рівня культури людини й суспільства. Екологічна діяльність стає важливим компонентом сучасної культурології. Перш за все, вона передбачає усвідомлення на соціально-філософському та конкретно-науковому рівнях сенсу проблеми раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища. Очевидним є те, що така проблема не може бути вирішена без світоглядного контексту, без формування екологічної свідомості, екологічної культури, моральних основ природотворчої та природоохоронної діяльності. У цьому аспекті вихідним є розуміння культури як процесу діяльності та її продуктів, що характеризує людину як розумну, вільну та морально відповідальну істоту. Культура охоплює всю сферу суспільної діяльності людини, включаючи як її матеріальні, так і ідеальні форми.
9. Розгляд культурологічних та екологічних проблем як споріднених, з урахуванням їх взаємозвязку і взаємовпливу, видається продуктивним для адекватного усвідомлення сучасних екологічних реалій; він вносить багато суттєвих уточнень в уявлення про таке складне й багатоаспектне явище, як культура, що вступила в екологічний етап свого розвитку. Сьогодні екологічна компетентність стає без сумніву обовязковою ознакою загальнолюдської культури. Людське ставлення до природного оточення передбачає не лише раціональне використання сил і ресурсів природи, але й відповідальність за подальші результати цього використання.
10. Екологічна культура зазнає конкретної трансформації в процесі історичного розвитку й знаходиться під впливом різносторонніх протирічь у життєдіяльності суспільства - економічних, соціальних, ідеологічних та інших. Якісні зміни, що відбулися в структурі матеріального виробництва, є визначальними в процесі природно-перетворювальної підсистеми екологічної культури. На кожному етапі соціоприродної взаємодії вона включає всю сукупність способів матеріально-практичної діяльності з перетворення природи. Екокультурні стереотипи постають як транслятор досвіду екологічної діяльності в процесі історичного розвитку дюдства. Разом з тим, екологічна культура виконує й протилежну функцію подолання наявних екокультурних стереотипів, творення нових цільових програм безпосередньої дії на природу, тобто виступає як творча діяльність.
Список литературы
1. Ліпич І.І. Освіта та виховання в системі екологічних знань / І.І.Ліпич // Вісник Харківського університету. - №400/5, 1998. - С.38-43. .- (Буття людини, природа та соціум: соціально-філософські виміри).
2. Ліпич І.І. Політичні аспекти екологічної проблематики України / І.І.Ліпич // Вісник Харківського університету. - №400/5, 1998. -С.43-49.- (Буття людини, природа та соціум: соціально-філософські виміри).
3. Ліпич І.І. Концепція інвайронменталізму в соціоекології /І.І.Ліпич // Вісник Харківського університету. - №465,2000.- С.39-46.- (Серія: теорія культури та філософія науки).
4. Ліпич І.І.Релігія і екологічна криза / І.І.Ліпич // Гуманізація вищої освіти: філософські виміри. Зб.статей за матеріалами IV Міжнародної науково-практичної конференції, 14-16 червня 2005 р.- Суми - Бердянськ, 2004. - С.179-183.
5. Ліпич І.І. Релігійні аспекти екологічної проблематики /І.І.Ліпич // Гуманізація вищої освіти: філософські виміри. Зб.статей за матеріалами V Міжнародної науково-практичної конференції, 14-16 червня 2005 р.- Бердянськ, 2005. - С.88-90.
6. Політико-правові аспекти екологічної проблематики / [Алфьорова М.В., Балута В.В., Ліпич І.І. та ін.]; під ред. О.О.Сердюк. - Донецьк Юго-Восток, 2006.- С.79-87.( Постсучасність: проблеми духовної свободи особистості: монографія).
7. Специфіка діяльнісного підходу в соціоекології: зміст і структура / [Алфьорова М.В., Балута В.В., Ліпич І.І. та ін.]; під ред. О.О.Сердюк. - Донецьк. Юго-Восток, 2007.- С.160-169.( Ціннісно-смисловий універсум людини: монографія).
8. Ліпич І.І. Екологічна діяльність в контексті сучасності / І.І.Ліпич // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. - К.: «ІНТАС», 2007. - Вип.28. - С.6-15.
9. Ліпич І.І. Екологічна діяльність в контексті культурологічного синтезу / І.І.Ліпич // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. - К.: «ІНТАС», 2008. - Вип.31. - С.32-41.