Ефективність омега-3 поліненасичених жирних кислот в корекції ендобронхіальних факторів неспецифічної реактивності хворих на хронічне обструктивне захворювання легенів - Автореферат

Яновського АМН України розроблений і має дозвіл Фармакологічного комітету МОЗ України для клінічного застосування препарат теком (епадол), який містить понад 45 % суміші ейкозопентаєнової і докозагексаєнової ?-3 поліненасичених жирних кислот (ПНЖК) (Ю.І. Є підстави очікувати підвищення ефективності лікування таких хворих шляхом включення в комплексну терапію ?-3 ПНЖК - конкурентів арахідонової кислоти і її метаболітів. Дисертаційна робота виконувалась, відповідно, до основного плану Луганського державного медичного університету "Клініко-патогенетична характеристика захворювань внутрішніх органів, їх корекція" (№ держреєстрації 0198U002238) і є фрагментом науково-дослідної роботи міжвідомчої Програми "Профілактика захворювань та формування здорового способу життя населення України". Мета роботи - підвищення ефективності лікування хворих на хронічне обструктивне захворювання легенів на етапі, що передує формуванню легеневого серця, шляхом включення в комплексну терапію ?-3 поліненасичених жирних кислот для корекції порушень неспецифічної реактивності бронхів. Охарактеризувати у хворих динаміку клінічних проявів хронічного обструктивного захворювання легенів в умовах традиційного лікування. легені бронхи обструктивний серцеЗ числа обстежених були сформовані дві репрезентативні групи: в І (42 особи) - лікування проводилося засобами базисної терапії, в ІІ групі (80 осіб) до лікування були додані препарати, що містять w-3 ПНЖК (теком, епадол), по 1,0 г 4 рази на добу протягом 4 тижнів (з лікування виключалися імуномодулюючі, дезагрегантні засоби, антикоагулянти). При загостренні захворювання у пацієнтів обох груп були виражені астено-невротичний синдром та експіраторна задишка, виділялося слизово-гнійне і гнійне мокротиння, у легенях вислуховувалися сухі хрипи; в 28,6 % хворих І групи і 20,1 % ІІ групи, крім того, вислуховувалися також вологі хрипи, які були обумовлені перибронхіальною інфільтрацією. Так, вміст у БАС лізоциму при гнійному ендобронхіті був в 1,6 і 2,3 рази, а SIGA-в 1,9 і 1,7 рази нижче, IGG в 1,2 і 1,1 рази вище, ніж при катарально-гнійному (Р<0,05). При катаральному і катарально-гнійному ендобронхіті кореляційний звязок між вмістом в БАС білків і сіалових кислот зі збільшенням IGG дорівнював r = 0,66 і 0,45, r = 0,57 і 0,51; при гнійному виявлялося ослаблення взаємозвязку. У 71,4 % пацієнтів І групи і 85,1 % хворих ІІ групи була діагностована ЛН ІІ ступеня з порушенням бронхіальної прохідності на рівні дрібних, середніх і великих бронхів.Результати дослідження поглиблюють уявлення про роль порушень неспецифічної реактивності бронхів у загостренні хронічного обструктивного захворювання легенів, обгрунтовують можливість підвищення ефективності лікування хворих шляхом застосування препаратів, що містять ?-3 поліненасичені жирні кислоти (теком, епадол). Загострення хронічного обструктивного захворювання легенів на етапі відсутності легеневого серця супроводжується розвитком у хворих астено-невротичного і кашльового синдромів, ендогенної токсемії, порушеннями ліпідного і білкового обміну. Загострення хронічного обструктивного захворювання легенів характеризується розвитком ендобронхіту із змінами пристінного РН трахеобронхіального дерева: збільшенням його значень у селективних ділянках більше, ніж на 3 % щодо референтної норми, зменшенням його у напрямку до дистальних відділів, зростанням проксимально-дистального градієнту, ступінь виразності яких визначається активністю ендобронхіту і наявністю атрофічних змін слизової оболонки. Загострення хронічного обструктивного захворювання легенів супроводжується збільшенням у конденсаті вологи повітря, що видихається, концентрації поверхнево-активних речовин і порушенням їх структури за рахунок зменшення частки високомолекулярних фракцій і збільшення низько-і середньомолекулярних, погіршенням дилятаційних і вязкоеластичних властивостей сурфактанту із порушенням енергетичного забезпечення його релаксаційних процесів. Включення в лікування хворих препаратів, що містять ?-3 поліненасичені жирні кислоти (теком, епадол), в 91,5 % випадків усувало активність ендобронхіту, сприяло нормалізації гемограми, білкового і ліпідного обміну, концентрації маркерів ендогенної токсемії, а також показників бронхоальвеолярного секрету - вмісту білка, сіалових кислот, лізоциму, IGG, SIGA, нітритів/нітратів, ендобронхіальних середньомолекулярних пептидів; в 77,5 % хворих поліпшувало молекулярну організацію легеневого сурфактанту та в 72,5 % усувало дисбаланс між про-і антиоксидантними процесами у дихальних шляхах.

Основний зміст роботи

Результати дослідження поглиблюють уявлення про роль порушень неспецифічної реактивності бронхів у загостренні хронічного обструктивного захворювання легенів, обгрунтовують можливість підвищення ефективності лікування хворих шляхом застосування препаратів, що містять ?-3 поліненасичені жирні кислоти (теком, епадол).

1. Загострення хронічного обструктивного захворювання легенів на етапі відсутності легеневого серця супроводжується розвитком у хворих астено-невротичного і кашльового синдромів, ендогенної токсемії, порушеннями ліпідного і білкового обміну. При лікуванні засобами базисної терапії у 47,6 % хворих зберігаються зазначені порушення і у 11,9 % із них через 6 місяців розвивається загострення захворювання.

2. Загострення хронічного обструктивного захворювання легенів характеризується розвитком ендобронхіту із змінами пристінного РН трахеобронхіального дерева: збільшенням його значень у селективних ділянках більше, ніж на 3 % щодо референтної норми, зменшенням його у напрямку до дистальних відділів, зростанням проксимально-дистального градієнту, ступінь виразності яких визначається активністю ендобронхіту і наявністю атрофічних змін слизової оболонки. Базисна терапія сприяє відновленню РН у 52,4 % хворих.

3. У хворих із катаральним і катарально-гнійним ендобронхітом констатовані субкомпенсовані і при гнійному - декомпенсовані порушення ендобронхіальних механізмів неспецифічної реактивності (збільшення в бронхоальвеолярному секреті білків, сіалових кислот, IGG, зменшення - лізоциму, SIGA) із посиленням активності оксидантних і, у меншому ступені, антиоксидантних процесів. Базисна терапія не приводить до ліквідації оксидантного стресу дихальних шляхів.

4. Загострення хронічного обструктивного захворювання легенів супроводжується збільшенням у конденсаті вологи повітря, що видихається, концентрації поверхнево-активних речовин і порушенням їх структури за рахунок зменшення частки високомолекулярних фракцій і збільшення низько- і середньомолекулярних, погіршенням дилятаційних і вязкоеластичних властивостей сурфактанту із порушенням енергетичного забезпечення його релаксаційних процесів. В умовах базисної терапії відновлення показників досягається в 31 % випадків.

5. Зміни тензіо-реометричних і біохімічних показників бронхоальвеолярного секрету свідчать, що додатковими поверхнево активними речовинами, які визначають прояви вторинної сурфактантопатії легень у хворих, є збільшення в ньому кількості білків, сіалових кислот, нітритів/нітратів та середньомолекулярних пептидів.

6. Включення в лікування хворих препаратів, що містять ?-3 поліненасичені жирні кислоти (теком, епадол), в 91,5 % випадків усувало активність ендобронхіту, сприяло нормалізації гемограми, білкового і ліпідного обміну, концентрації маркерів ендогенної токсемії, а також показників бронхоальвеолярного секрету - вмісту білка, сіалових кислот, лізоциму, IGG, SIGA, нітритів/нітратів, ендобронхіальних середньомолекулярних пептидів; в 77,5 % хворих поліпшувало молекулярну організацію легеневого сурфактанту та в 72,5 % усувало дисбаланс між про- і антиоксидантними процесами у дихальних шляхах. Комплексна терапія сприяла зменшенню тривалості лікування загострення на 4,1 добу, що дорівнювало 22,5 %, в порівнянні з хворими, які отримували засоби базисної терапії, і ліквідації загострень захворювання на протязі 6 місяців.

Практичні рекомендації

1. Критеріями активності ендобронхіту у хворих на хронічне обструктивне захворювання легенів є збільшення пристінного РН у селективних ділянках трахеобронхіального дерева і градієнту РН на рівні "кіль трахеї-устя субсегментарних бронхів" >3 % від референтної норми (1,03), вміст у бронхоальвеолярному секреті білків >0,8 г/л, сіалових кислот >28,0 ум.од., лізоциму <5,6 г/л.

2. У хворих на хронічне обструктивне захворювання легенів вміст у бронхоальвеолярному секреті SIGA 0,18 г/л є критеріями порушень імунологічної реактивності дихальних шляхів.

3. При загостренні хронічного обструктивного захворювання легенів критеріями розвитку вторинної сурфактантопатії легенів є величини тензіо-реометричних показників конденсату вологи повітря, що видихається: s4 332,5 МНМ-1с?, t >488,5 с, e >30,96 МН/м і ?1 >45,9 %, а також вміст нітритів/нітратів >5,42 мкмоль/л, ендобронхіальних пептидів середньої маси >0,43 г/л.

4. Значення показників загальної оксидантної активності конденсату вологи повітря, що видихається, >0,28 % і співвідношення оксидантної і антиоксидантної активності >0,022 є ознаками наявності у хворих оксидантного стресу дихальних шляхів.

5. При загостренні хронічного обструктивного захворювання легенів для скорочення тривалості лікування, зменшення кількості рецидивів захворювання у комплексну терапію необхідно включати препарати, що містять ?-3 полінененасичені жирні кислоти (теком, епадол), у дозі 1,0 г 4 рази на добу протягом 4 тижнів.