Аналіз формування теоретичних підходів вітчизняних і зарубіжних дослідників до поняття "саспенс" з точки зору кінематографу, літературознавства, психології та лінгвістики. Дослідження особливостей драматичних проявів цього ефекту у художньому тексті.
Аннотация к работе
Ефект саспенсу й вирішення його драматичних репрезентацій Задерій І.Ю. У сучасній лінгвістиці відводиться місце вивченню складових одиниць художнього тексту, зокрема ефекту саспенсу. Саме тому кінорежисери коментують його як драматизацію подієвого матеріалу фільму, а також як найбільш інтенсивну подачу драматичних ситуацій (А. Хічкок, Ф. Трюффо). Лінгвіст Т. Юдіна наполягає на визначенні саспенсу як категорії напруги, яка у свою чергу є змістовною категорією художнього тексту, в основі якої знаходиться зображуваний у ньому конфлікт. За визначенням, запропонованим професором О. Воробйовою, як позатекстова, так і внутрішньотекстова напруга виникає в результаті сукупної дії принаймні чотирьох факторів: обмеженого доступу до релевантного знання; незвичайних, проте важливих емпатизуючих обставин; необхідності пошуку вирішення в проблемному просторі тексту; наявності навмисно й акцентовано відкладеного розв’язку дії [1; 2]. Учені стверджують, що напруга оповідання залишається дієвою навіть тоді, коли непевність нейтралізована, тому що в повторі глядачі/читачі напевне знають, якою саме буде розв’язка (В. Бревер, Р. Герріг, Г. Клор, А. Коллінз).