Пасторальна поема як елемент культурної системи Відродження, який започатковував нові літературні конвенції, що вплинули на формування англійської літератури. Композиційно-наративні структури, що визначають метатекстуальний струмінь поем Е. Спенсера.
Аннотация к работе
Які трансформації відбуваються з атрибутивними рисами та модусами пасторалі в добу Відродження, і чи правомірно використовувати префікс «мета-», коли йдеться про пастораль як жанр? Усі ці питання тривалий час залишалися дискусійними у літературознавчому дискурсі про пастораль, навіть попри той очевидний і незаперечний науковий інтерес, що привів до появи низки фундаментальних досліджень з цієї проблематики. Монографія Щербини М.А. складається зі вступу чотирьох розділів, висновків та додатку, в якому представлено маловідомий портрет Едмунда Спенсера та гравюри прижиттєвого видання «Пастушого календаря», що формують візуальну складову художнього світу поеми. Узагальнення досвіду попередників дозволяє авторці монографії виокремити жанроутворюючі ознаки пасторалі: її атрибути (концепт пасторального ідеалу, локалізація пасторального хронотопу у вигляді “locus amoenus" та специфічне коло персонажів) та модуси («позачасовість, того що відбувається у творі, пісенні двобої, плачі з приводу нещасливого кохання» (стор. Другий розділ монографії «Літературний портрет Едмунда Спенсера: мистецькі імперативи та їх художня реалізація» створює цілісну картину стану вивченості життя і творчості письменника-єлизаветинця, що дозволяє авторці не лише виявити домінуючі тенденції та полемічні аспекти спенсерознавчого дискурсу, але й висловити деякі власні гіпотези та припущення.