Обґрунтування різниці і взаємозв’язку між поняттями "джерела права" і "форми права". Еволюція трансформації писаного права від традицій романо-германської правової системи до сучасних нормативних актів. Ознаки та юридичні властивості джерел права.
Аннотация к работе
В літературі звертається увага на багатозначність і нечіткість цього поняття, а також численність джерел права. Отож, у багатьох випадках джерела права ототожнюються з його формами. Ту саму ідею висувають і автори підручників з теорії держави і права, які визнають юридичні джерела (форми) або соціально-соціальні джерела офіційно-документальними формами вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і надають їм юридичне, загальнообовязкове значення. Якщо „форми права” показують, як зміст права організовано і виражено ззовні, то „джерела права” - це витоки формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження. Принцип верховенства права має сенс лише тоді, коли право розуміється не як сукупність норм, встановлених державою, а як сукупність правил належного, правил поведінки, корпусу правил, які легітимовані суспільством, базуються на історично досягнутому рівні соціальної етики.У правознавстві та юридичній практиці термін „джерело права” розуміється, як правило, багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна „форма права”. Термін „джерело” права має глибоке коріння, тому і має багато значень: - фактори, що обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права: система соціально-економічних відносин (матеріальне розуміння); Форми права - це по суті різні види права, які склались історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права. Це зовнішня форма існування змісту норм права (тобто тут форма збігається із спеціально-юридичним розумінням джерела права). Тому, на мою думку, потрібно вживати термін форма (джерело) права, хоча й вжиток терміну форма права не буде неправильним.Щодо останньої ознаки, то зрозуміло, що норми звичаєвого можуть бути записані і дійсно записуються, але факт запису, матеріальної фіксації не буде для цього права істотним, бо воно діє не тому, що записане, а тому, що воно визнається правом у масовій свідомості і масово виконується. По-перше, цілий ряд правових звичаїв знаходять своє відображення у чинному законодавстві і перестають відігравати роль власне правового звичаю, перетворюючись у норми права, закріплені у нормативно-правових актах (тобто держава визнає звичаї, що мають найбільше значення для суспільства та найбільше відповідають його інтересам, і,звичайно, забезпечують інтереси самої держави). Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і відноситься до правових актів (хоча тут не можу заперечити і думку кандидата юридичних наук Головченка В., який цілком обґрунтовано вважає, що між правовим актом та нормативно-правовим актом немає ніякої різниці - ці поняття ідентичні-, адже правовий акт не може бути ненормативним і навпаки). Правовий акт - акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого субєкта права, що у встановлених законом випадках оформляється у письмовій формі (акт-документ) та регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обовязків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Акти реалізації прав і обовязків субєктів суспільних відносин - виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії і направлені на реалізацію права (договори, заповіт).Воно є актуальним з точки зору оцінки стану законодавчої діяльності на певному сучасному етапі та обґрунтування розвитку законодавства з урахуванням соціальних явищ і змін у суспільних відносинах, прогресивних чи негативних, які вимагають їх законодавчого закріплення. У системі законодавства України актуальними є вимоги конституційної законності, які можна класифікувати на такі, що стосуються змісту законотворчості (своєчасна зміна, скасування старих законів та їх приписів, прийняття нових), які забезпечують ієрархічну підпорядкованість нормативно-правових актів і верховенство Конституції в системі законодавства, що регламентують окремі форми законотворчого процесу. Трохи непокоїть мала частка (близько 4%) законів серед інших нормативно-правових актів, бо дана невелика частка невластива правовій державі. Проблемою сучасних законів є їх часті розбіжності з Конституцією, декларативність, не регулюючий характер деяких законів, схожих за змістом на політичний документ, вимагають ставлення до законотворчості як до спеціальної науки, відповідних концепцій і рекомендацій, методик розробки проектів законів на стадіях законотворчості. Відсутність у нашого законодавця теоретичного осмислення інституту планування законодавчої роботи призводить не лише до погіршення якості законів та подальших незручностей для юристів та й юридично неосвіченого населення, а й до складнощів у процесі реалізації законів та інших нормативно-правових актів.
План
План
Вступ
1. Поняття та ознаки джерела права
2. Види джерел права та їх загальна характеристика
3. Юридичні властивості джерел права (на прикладі Конституції України)
Висновки
Використані джерела та література
Вывод
Отже, основною формою (джерелом) права в Україні є нормативно-правовий акт. Саме тому так гостро в Україні стоїть питання законотворчості. Воно є актуальним з точки зору оцінки стану законодавчої діяльності на певному сучасному етапі та обґрунтування розвитку законодавства з урахуванням соціальних явищ і змін у суспільних відносинах, прогресивних чи негативних, які вимагають їх законодавчого закріплення. Практика свідчить про необхідність кардинальних змін у цій сфері, поєднання глибоких фундаментальних досліджень з прикладними розробками, порівняльного аналізу законопроектів та здійснення правової реформи. У системі законодавства України актуальними є вимоги конституційної законності, які можна класифікувати на такі, що стосуються змісту законотворчості (своєчасна зміна, скасування старих законів та їх приписів, прийняття нових), які забезпечують ієрархічну підпорядкованість нормативно-правових актів і верховенство Конституції в системі законодавства, що регламентують окремі форми законотворчого процесу.
Характерними для України є посилення регламентації суспільних відносин: спостерігається кількості законів та підзаконних актів, а також розширення меж і поглиблення деталізації нормативно-правового регулювання, що ускладнює правозастосування та знижує ефективність правової системи. Трохи непокоїть мала частка (близько 4%) законів серед інших нормативно-правових актів, бо дана невелика частка невластива правовій державі. Крім того, законодавство просто „не встигає” за розвитком суспільних відносин, а інколи навіть суперечить раніше прийнятим актам, і цінність багатьох з них нівелюється внутрішньою суперечністю та нестабільністю. Це явно не є перевагою нашої системи законодавства. Проблемою сучасних законів є їх часті розбіжності з Конституцією, декларативність, не регулюючий характер деяких законів, схожих за змістом на політичний документ, вимагають ставлення до законотворчості як до спеціальної науки, відповідних концепцій і рекомендацій, методик розробки проектів законів на стадіях законотворчості. Закон буде правовим лише тоді, коли буде відповідати загальновизнаним цінностям, відображатиме інтереси громадян, на основі цінностей має бути сформульована загальна норма. У цьому полягає надзвичайна важливість законотворчої функції законодавця. Але на практиці це не виконується. Часто законодавець помиляється, але ж не так, як помиляється законодавець український!!! Відсутність у нашого законодавця теоретичного осмислення інституту планування законодавчої роботи призводить не лише до погіршення якості законів та подальших незручностей для юристів та й юридично неосвіченого населення, а й до складнощів у процесі реалізації законів та інших нормативно-правових актів. Корені всього цього - насамперед у пізнавальній діяльності субєкта законотворчого процесу. Необхідно розробити методику аналізу чинників, що впливають на законотворення, сприяючи їх точному визначенню, досягненню кореляції між ними, регулярно аналізувати правову ситуацію, яка змінюється у країні й регіонах, що надасть можливість простежити динаміку ставлення громадян до чинних законів. Законодавство має спиратися на міцну наукову базу, і тоді можна буде стверджувати про реальне здійснення гасла: закон повинен бути прийнятий не тоді, коли його можна прийняти, а тоді, коли його не можна не прийняти.
Потребує теоретичного осмислення інститут делегування законодавчих повноважень виконавчій владі, що не має призводити до внесення змін у чинні закони. Лише дотримання кожною гілкою влади своєї компетенції допоможе забезпечити ставлення до закону як до головного джерела права, зміцнити його верховенство у системі нормативно-правових актів. Законотворча діяльність підпорядкована лише одній меті - творити правовий закон. Важливим завданням є розробка таких механізмів, які б упередили „вторгнення” Верховної Ради і Президента у сферу компетенції одне одного. Крім того, законотворчість є одним із шляхів подолання колізій, і її змістом є прийняття рішень органом правотворчості у разі вияву колізуючих норм. Двома важливими властивостями закону є регулювання законом найстійкіших та найважливіших суспільних відносин (тобто прийняття законів з найдрібніших питань підривало б їх авторитетність) і незворотна дія закону (забезпечує правопорядок та законність, перешкоджає довільному тлумаченню і застосуванню юридичних норм).
Важлива проблема - невизначеність законодавчого процесу при високих темпах формування законодавства. Її вирішенню мають допомогти закон про нормативно-правові акти (пропозиція його прийняти існує ще з 1985 року, але Верховна Рада досі не може цього зробити) та закон про закони і законодавчу діяльність в Україні (так званий „закон для законів” для усунення недоліків техніко-юридичного і змістовного характеру).
Реалізація цих та інших не менш важливих вимог сприятиме створенню оптимального за формою і змістом вітчизняного законодавства, а це вже буде крок до правової держави і громадянського суспільства. Саме тому від законотворчості значною мірою залежить, чи піде Україна шляхом демократії, побудови ринкової економіки, чи й далі триватиме стан невизначеності та коливань.
Список литературы
1. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - М.: Юрид. лит., 1982. - Т. 2. - 360 с.
2. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. - Львів, 1997.
3. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. - Саратов, 1974.
4. Гайворонський В. Джерела права // Вісник Академії правових наук України. - №3. - С. 56-65.
5. Головченко В. Чи може бути правовий акт ненормативним? // Юридичний вісник України. - 1997. - 13-17 листопада (№46). - С. 29-32.
6. Загальна теорія держави і права / М.В. Цвік, В.Д. Ткачеко, Л.Л. Богагова. - Х.: Право, 2002. - 432 с.
7. Заєць А. Принцип верховенства права. - С. 4.
8. Карташов В.Н. Введение в общую теорию правовой системы общества. Ч. 2.: Текст лекций. - Ярославль, 1996. - 100 с.
9. Комаров А.С. Общая теория государства и права: Курс лекций (2-е издание испр. и доп.) - М., 1995. - 312 с.
10. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.
11. Мурашин О.Г. До питання про поняття правового акта // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №12. - С. 7-9.
12. Мурашин О.Г. Формула підзаконності: призначення та складові // Часопис Київського університету права. - 2002. - №4. - С. 3-6.
13. Нечитайленко А.А. Основы теории права, - Х., 1998.
14. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. - К.: Аконт,1998.
15. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. - СПБ., 1910. - Т. II.
16. Плечій О. Межі та сфери дії нормативно-правових актів: загальнотеоретичний аналіз // Митна справа. - 2003. - №1. - С. 91-94.
17. Пронюк Н. Проблеми та перспективи законотворчості в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №10. - С. 3-7.
18. Рабинович П.М. Сферы и пределы правового регулирования // XXVII Съезд КПСС и развитие теории государства и права. - Свердловск, 1987.
19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права, - Х., 2001.
20. ТГП: Курс лекций (под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько). - М. - Юристъ, 2000. - 776 с.
21. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. - М.: Юристъ, 1999. - 592 с.
22. Теорія держави і права (опорні конспекти) / Автор-упорядник Кравчук М.В. - К., Атіка, 2003. - 288 с.
23. Хропанюк В.Н. Теория государства и права, 1996.
24. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. - 1999. - №6. - С. 5.