Система внутрішніх джерел права Європейського Союзу. Аналіз правової природи системи установчих документів Євросоюзу, ухвалюваних інститутами європейських співтовариств. Процедура укладання міжнародних угод з третіми країнами і міжнародними організаціями.
Аннотация к работе
Правові інструменти регулювання відносин в рамках Європейського Союзу (Євросоюзу) забезпечують стабільність та ефективність функціонування інтеграційного обєднання. Різноманітність форм фіксації норм права Євросоюзу відображається в багаторівневій структурі інтеграційного обєднання, що складається з трьох опор, а саме з Європейського співтовариства (ЄС), доповненого механізмами здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя в кримінальних справах (СОППКС). Таким чином, джерела права Євросоюзу виступають визначальним чинником розвитку європейського інтеграційного обєднання та мають характерні особливості, поєднуючи в собі ознаки джерел міжнародного та внутрішнього права. Втім, питання особливостей джерел права Євросоюзу, їх юридичної природи в українській науці міжнародного та європейського права висвітлювалися фрагментарно - у звязку з вивченням правової та інституційної системи європейських інтеграційних обєднань в цілому, окремих сфер правового регулювання європейської інтеграції. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” №01БФ048-01 та відповідно до плану науково-дослідної теми кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”.Аналіз федералістських, міжнародно-правових, „автономних” та „змішаних” концепцій правової природи Євросоюзу дав змогу дійти висновку, що на сучасному етапі свого розвитку Євросоюз, маючи певні елементи класичної міжнародної міжурядової організації та державоподібного утворення, характеризується власними особливостями, завдяки яким його правопорядок можна охарактеризувати як „автономний”. Пріоритет актів, що регулюють інтеграційні процеси у Євросоюзі, порівняно з внутрішніми нормативно-правовими актами держав-членів, пряма дія певних актів права Євросоюзу, особливий процес нормотворення та контролю за дотриманням правових норм Євросоюзу мають своїм наслідком наділення Євросоюзу рисами наднаціонального обєднання. Аналіз різних підходів до їх наповнення, дослідження питання про віднесення судових рішень, міжнародного звичаю та доктрини до їхнього кола доводить, що під джерелами права Євросоюзу слід розуміти зовнішні форми вираження правових норм, які дістають відображення в обовязкових для виконання актах. Таким чином, до кола джерел права Євросоюзу належать: установчі угоди та документи, прирівняні до них; нормативні акти, ухвалені компетентними структурами Євросоюзу, а також створені під час їх діяльності; загальні принципи права, що є спільними для конституційного і кримінального права держав - членів Євросоюзу; принципи права Євросоюзу, що були розвинуті та розтлумачені Судом ЄС; правові акти, ухвалені в рамках другої і третьої опор Євросоюзу; міжнародні угоди з третіми країнами і міжнародними організаціями та акти органів співробітництва, створених на базі таких угод. Аналіз установчих документів, актів органів Євросоюзу, рішень Суду ЄС, міжнародних угод та доктрини доводить, що зміст поняття джерел права Євросоюзу вужчий за зміст поняття acquis communautaire, яке, крім джерел права Євросоюзу, включає в себе ще й сукупність правових актів незобовязального характеру, доктринальні поняття, рішення Суду ЄС, рекомендації та домовленості, у тому числі - і в рамках Європейської політики сусідства (ЄПС), що виникли за час існування європейських інтеграційних обєднань і мають беззастережно сприйматися державами-членами та державами - аплікантами на вступ до Євросоюзу.Договори про приєднання, що укладаються з державами - кандидатами на вступ до Євросоюзу, також належать до установчих документів з огляду на розширення просторових меж дії права Євросоюзу. 249 Договору про заснування ЄС, становлять ухвалювані інститутами Співтовариства під час їхньої діяльності акти, посилання на які містять інші статті Договору про заснування ЄС (ст.ст. До них автор відносить рішення Ради Євросоюзу, наділені обовязковою силою щодо інститутів ЄС, та резолюції Ради Євросоюзу стосовно засобів правового зближення, що мають бути імплементовані на основі цих резолюцій. Окрім інкорпорованих загальних принципів права та принципів, спільних для всіх держав-членів, що їх можна охарактеризувати як загальновизнані принципи міжнародного права, установчі договори європейських інтеграційних обєднань формулюють принципи ЄС та Євросоюзу, що розвивалися та продовжують розвиватися при тлумаченні їх Судом ЄС. У третьому розділі - “Зовнішні джерела права Європейського Союзу, що регулюють відносини з іншими субєктами міжнародного права” - досліджуються особливості, правова природа та процед