Джерела кримінально-процесуального права - Контрольная работа

бесплатно 0
4.5 77
Конституція України. Закони України. Кримінально-процесуальний Кодекс. Міжнародне право та договори. Рішення Конституційного Суду України. Роз"яснення Пленуму Верховного Суду України із питань судової практики.


Аннотация к работе
Ці розпорядження містять найбільш принципові положення, що лежать в основі кримінального процесу в цілому (рівність усіх перед законом і судом; свобода і недоторканість особи; недоторканність приватного життя; охорона таємниці листування , телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень; недоторканність житла; право захищати свої права всіма способами, не забороненими законом, у тому числі шляхом звернення в суд; презумпція невинуватості; гласність судочинства; змагальність і рівність прав у суді і т.д.). 2): «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі: 1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; У випадках, коли стаття Конституції України є відсильною, суди при розгляді справ повинні застосовувати закон, що регулює виниклі правовідносини.ЗАВДАННЯ 1: 1 липня 1993 року начальник РВ УМВС доручив дільничому інспектору провести дізнання у кримінальній справі про злочин, передбаений ст.193 КК України. У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Виходячи з цього , кримінальна справа була порушена прокурором і по ній не встановлено особу, яка скоїла злочин (інакше дільничний інспектор повинен був здійснювати протокольне провадження досудової підготовки матеріалів ). Так як провадження досудового слідства в справах про такі злочини стало обовязковим, то дільничний інспектор повинен проводити дізнання до встановлення особи, яка скоїла злочин, після чого закінчити дізнання і в термін, не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, направити справу слідчому для провадження досудового слідства, про що виносить постанову, яка затверджується начальником РВ УМВС та прокурором. Дії слідчого не відповідають принципам кримінального процесу, а саме конституційному принципу презумпції невинуватості, який передбачений статтею 62 Конституції України та закріплений в ст.22 КПК України: Стаття 62 Конституції України : Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Вывод
Нерідко термін «закон» тлумачиться широко: під ним мають на увазі сукупність (систему) усіх правових актів. Однак у сфері кримінального процесу таке тлумачення ми не можемо визнати обґрунтованим. Це випливає зі сказаного вище, акти, що не є законами, можуть грати лише допоміжну роль.

ЗАВДАННЯ 1: 1 липня 1993 року начальник РВ УМВС доручив дільничому інспектору провести дізнання у кримінальній справі про злочин, передбаений ст.193 КК України. Але 20 липня 1993 року вступив в дію Закон України «Про внесення в деякі законодавчі акти України змін та доповнень, які стосуються удосконалення попереднього (зараз досудового) розслідування», згідно з яким у справах про злочин, які передбачені ст. 193 КК, обовязком провадження досудового слідства, яке повинен здійснювати слідчий ОВС.

Яке рішення слід прийняти в даній ситуації?

Для вирішення задачі звернемося до положень статей 103,104,108,109 Кримінально-процесуального кодексу України: Стаття 103. Повноваження органів дізнання

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

Стаття 104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобовязаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Стаття 108. Строки провадження дізнання

У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.

У справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше пяти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Стаття 109. Закінчення дізнання

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

Таким чином дільничний інспектор міліції проводив дізнання у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочну, передбаченому ст. 193 КК України (ст.358 КК України в ред. 2001 року) : “Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження”. Даний злочин відповідно ст.12 КК України не належить до категорії тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Виходячи з умови задачі дільничний інспектор проводив дізнання у порушеній кримінальній справі з 1 по 20 липня 1993 року і по ст.193 КК України провадження досудового слідства не було обов”язковим. Виходячи з цього , кримінальна справа була порушена прокурором і по ній не встановлено особу, яка скоїла злочин ( інакше дільничний інспектор повинен був здійснювати протокольне провадження досудової підготовки матеріалів ).

Так як провадження досудового слідства в справах про такі злочини стало обовязковим, то дільничний інспектор повинен проводити дізнання до встановлення особи, яка скоїла злочин, після чого закінчити дізнання і в термін, не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, направити справу слідчому для провадження досудового слідства, про що виносить постанову, яка затверджується начальником РВ УМВС та прокурором.

В разі невстановлення особи, яка вчинила злочин і після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій, дільничний інспектор зупиняє дізнання на підставі п.3 ст.206 КПК України.

ЗАВДАННЯ 2: Барієву було предявлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбачено ч. 3 ст. 185 КК України. Обвинувачений винним себе не визнав та пояснив слідчому, що він не може бути причетним до вказаного злочину, так як в момент його вчинення перебував в іншому місці. Слідчий заявив, що доводи Барієва не можуть бути прийняті до уваги, оскільки останній не надав доказів, які б підтверджували його алібі.

Чи відповідають дії слідчого принципам кримінального процесу?

Дії слідчого не відповідають принципам кримінального процесу, а саме конституційному принципу презумпції невинуватості, який передбачений статтею 62 Конституції України та закріплений в ст.22 КПК України: Стаття 62 Конституції України : Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 22. КПК України : Всебічне, повне і обєктивне дослідження обставин справи

Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобовязані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і обєктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що помякшують і обтяжують його відповідальність.

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обовязок доказування на обвинуваченого.

Принцип презумпції невинуватості, закріплений у ст.62 Конституції України, є одним з основних принципів правосуддя. Перш ніж визнати особу винною у злочині і призначити їй покарання, варто довести, що саме нею скоєно цей злочин.

Здобути докази, що викривають винного в злочині, викрити злочинця покликані органи дізнання і досудового слідства. При доведенні вини особа, що провадила дізнання, слідчий і прокурор повинні суворо керуватися нормами КПК. Порушення вимог КПК може привести до непоправної втрати доказів. Докази, отримані з порушенням закону, визнаються такими, що не мають юридичної чинності і не можуть бути покладені в основу обвинувачення, а також використовуватися для доведення обставин, що підлягають встановленню в справі.

При достатності доказів вини органи розслідування виносять постанову про притягнення особи в якості обвинуваченого. Предявляючи особі обвинувачення, органи розслідування вважають його винним у здійсненні злочину, однак вину обвинуваченого вони повинні довести.

Згідно ч.2 ст.22 КПК України забороняється покладати на обвинуваченого обовязок доводити свою невинуватість. У тих випадках, коли обвинувачений заявляє про алібі, органи розслідування зобовязані ретельно перевірити його, а не перекладати тягар доведення на обвинуваченого. Суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, не вправі перекладати обовязок доведення на обвинуваченого і повинні обєктивно перевірити всі доводи захисту обвинуваченого. Сам обвинувачений має право доводити свою невинуватість, однак це тільки його право, яке він може використовувати, але аж ніяк не обовязок. Обвинувачений може давати будь-як показання, цілком відмовитися від дачі показань чи від відповідей на окремі питання. Однак ні відмова від показань взагалі, ні відмова від окремих пояснень, ні давання суперечливих і помилкових показань не є підставою для обвинувального вироку. Непредставлення обвинуваченим доказів своєї невинуватості не може розцінюватися як доказ його винності.

Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення тільки тоді, коли воно підтверджено сукупністю доказів. Обовязок доведення провини обвинуваченого покладається на органи розслідування і прокурора. Не обвинувачений зобовязаний довести, що він невинний, а органи розслідування зобовязані довести його вину. З презумпції невинуватості випливає і ще одне положення: усякий сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого. Це означає, що якщо докази в справі спірні чи суперечливі і можуть одержати різне тлумачення, то рішення повинне бути винесене на користь обвинуваченого. Правила про тлумачення сумніву на користь обвинуваченого відносяться тільки до тих сумнівам, що не можуть бути усунуті після дослідження і ретельної перевірки всіх обставин справи. Тільки непереборні сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого. Обвинувачення повинне бути засноване на доведених, а не на передбачуваних фактах. Висновок про винність особи в здійсненні злочину може бути зроблений на підставі обєктивно і точно встановлених доказів. Неухильне виконання вимог закону надає суду можливість прийняти обґрунтоване і справедливе рішення про покарання винного або про реабілітацію невинного, чому і служить принцип презумпції невинуватості.

ЗАВДАННЯ 3: Суддя Василенко виніс постанову про застосування щодо Білика запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Через деякий час цей же суддя розглянув у судовому розгляді кримінальну справу за обвинуваченням Білика в скоєнні злочину, передбаченого в ч. 3 ст. 185 КК України та виніс вирок.

Чи були допущені порушення у справі? Якщо так, то які вони тягнуть наслідки?

Суддею Василенко порушено вимоги п.2-1 ст. 54 КПК України щодо можливості участі в справі : Стаття 54. Обставини, що виключають участь судді в розгляді справи

Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи: 2-1) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

Відповідно до ст.56 КПК України суддя Василенко зобов”язаний був до початку судового слідства заявити самовідвід : Стаття 56. Відвід судді

При наявності обставин, передбачених статтями 54 і 55 цього Кодексу, суддя і народний засідатель зобовязані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками.

Заяви про відвід подаються до початку судового слідства.

Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.

Підстави і для скасування, і для зміни вироку (постанови) однакові. Одні й ті самі порушення КПК залежно від конкретних обставин справи можуть свідчити про необхідність як скасування, так і зміни вироку (постанови). Винятком є такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, за наявності яких вирок завжди підлягає скасуванню (ст. 370 КПК).

Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Вирок (постанову) в будь-якому разі належить скасувати, якщо: (безумовні підстави)

1)є підстави для закриття справи, але її не було закрито;

2)вирок винесено незаконним складом суду;

3)порушено право обвинуваченого на захист;

4)порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

5)розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

6)справу розглянуто за відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК;

7)порушено правила підсудності;

8)порушено таємницю наради суддів;

9)вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

10)у справі немає протоколу судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

11)порушено вимоги статей КПК про обовязковість предявлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

12)обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому;

13)порушено вимоги статей КПК, що встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом (ст. 370 КПК).

Істотне порушення кримінально-процесуального закону є підставою тільки для скасування вироку (постанови) з направленням справи прокурору, на додаткове розслідування або новий судовий розгляд (залежно від того, в якій стадії воно було допущено).

Підлягає скасуванню судове рішення, постановлене незаконним складом суду.

У законі немає визначення «законний» або «незаконний» склад суду, але в будь-якому разі незаконним визнається склад суду, якщо були підстави, які виключали участь судді в розгляді справи (статті 54, 55 КПК); вирок (постанова) підписаний суддею, що не брав участі у розгляді справи; порушені правила про розгляд справи судом у складі трьох суддів або двох суддів і трьох народних засідателів у випадках, передбачених частинами 2 і З ст. 17 КПК; суддя або судді, що розглянули справу, обрані в суд, якому ця справа не підсудна; у розгляді справи брали участь суддя або народний засідатель, термін повноважень яких минув; хоча б один із суддів не був обраний Верховною Радою України або призначений Президентом України у встановленому законом порядку; якщо суд у встановленому законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді або народного засідателя.

Таким чином суддею Василенко допущено істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону ( п.2-1 ст.54 КПК України) , які перешкодили повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Наслідком такого порушення є скасування вироку (постанови) з направленням справи новий судовий розгляд ( п.2 ч.2 ст.370, ч.2 ст.374 КПК України).

Список литературы
Конституція України

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року зі змінами та доповненнями

Коментар до КПК України

Постанова Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про створення СНД» від 10.12.91р.

Загальна декларація прав людини (документи і матеріали).

Міжнародний пакт про цивільні і політичні права

Конвенції про правову допомогу з конкретними державами.

Михеєнко М.М. Кримінальний процес України. Київ “Либідь”

Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України. Київ “Юрінком Інтер”, 2004
Заказать написание новой работы



Дисциплины научных работ



Хотите, перезвоним вам?