Поняття джерел канонічного права як зовнішніх форм закріплення нормотворчої волі самостійного релігійного об’єднання. Юридична доктрина (тлумачення визначних каноністів). Тенденції кодифікаційного процесу в канонічному праві східнохристиянської церкви.
Аннотация к работе
Релігія та право - дві нормативні системи з спорідненими характеристиками, що з різних сторін урегульовують життя суспільства і протягом тисячоліть взаємодіють у найрізноманітніших формах. Незважаючи на певні відмінності, у східнохристиянській каноністиці ці два поняття прийнято вважати практично тотожними за обсягом і, оскільки під канонічним правом найчастіше розуміють позитивне право церкви, то у роботі використовуватиметься саме це поняття. У цьому аспекті значними потенційними можливостями як стабілізуючий фактор володіє сфера, що до цього часу залишається порівняно малодослідженою сучасною юриспруденцією та державними органами, до компетенції яких входить сприяння залагодженню міжконфесійних суперечок, - канонічне право. Послідовний теоретико-правовий аналіз джерел канонічного права через залучення нового матеріалу дозволяє розширити розуміння категорії джерел (форм) права, що сформовано на даний момент у теорії права. Основна мета дисертаційного дослідження - обґрунтування положення про те, що джерела канонічного права можна розглядати як обєкт вивчення теоретико-правової науки, застосування понятійно-категорійного апарату якої дозволяють виявити природу та теоретико-правові особливості джерел канонічного права релігійного обєднання (церкви), що займає одну з ключових позицій у історії, культурі та сучасному житті суспільства в Україні, - східної християнської (православної) церкви.Перший розділ „Правова природа джерел канонічного права” присвячений зясуванню підходів до визначення поняття джерела права у світській юридичній науці та каноністиці; загальних логіко-методологічних проблем, властивих усім суспільно-науковим дефініціям, і способів їх подолання; поглядів на природу джерел права в їх історичному розвитку; термінів, які доцільно застосовувати до зазначених наукових формоутворень у загальному процесі вивчення та вираження обєктивної дійсності; виявленню специфіки джерел канонічного права по відношенню до джерел світського права та джерел інших релігійних правових систем. „Поняття джерел канонічного права” аналізується проблема дефініції поняття джерел права, розвязання якої має фундаментальне значення для подальшого порівняльного аналізу конкретних видів джерел канонічного та світського права. Розвязання проблеми дефініції поняття джерела канонічного права має фундаментальне значення для подальшого порівняльного аналізу конкретних видів джерел канонічного та світського права. Інший підхід до класифікації специфіки різних типів джерел права дозволяє виділити відповідно до двох основних рівнів розуміння і поділу джерел права такі групи: 1) специфіка різних типів джерел у матеріальному їх розумінні; 2) специфіка джерел у формальному відношенні. „Матеріальні джерела канонічного права” наголошується, що східнохристиянська каноністика за весь час свого існування наразі так і не виробила остаточних, послідовних та несуперечливих критеріїв розподілу джерел канонічного права на матеріальні та формальні (і це не зважаючи на той факт, що саме ця класифікація досі залишається однією з найбільш вживаних та небезпідставно вважається основною).У дисертації наведено теоретичне узагальнення наукових позицій і запропоновано на основі сучасних досягнень правової науки новий підхід щодо розуміння концептуальної природи та специфіки джерел канонічного права як зовнішніх форм закріплення нормотворчої волі самостійного релігійного обєднання. Розгляд основних історичних етапів генезису поняття джерела права дозволяє констатувати дуже повільну в якісному відношенні еволюцію цього поняття як теоретико-правової категорії та чітку домінанту матеріального розуміння джерел права на ранніх стадіях його вивчення (античність, середньовіччя). Позиції ж сучасних дослідників канонічного права можна поділити на дві категорії: 1) консервативну (синкретичний аналіз існуючих випробуваних часом авторитетних моделей певного явища); 2) еволюційну (спроба піднесення за допомогою сучасних наукових методів категорійно-понятійного апарату канонічного права до сьогоденного рівня розвитку „світської” юриспруденції). Християнське канонічне право, як і більшість інших релігійно-правових систем, не можна звести ні до рівня правового інституту, ані до рівня галузі права (адже до його складу входять усі елементи правової системи, що дозволяє характеризувати канонічне право як самостійну сферу права). Джерела канонічного права врегульовують особливий тип суспільних відносин, повязаних з: 1) вступом особи до певної релігійної організації, релігійною практикою та припиненням членства; 2) накладенням на порушника канонічно-правової норми певного покарання; 3) визначенням статусу корпоративних обєднань, що виникли в певному релігійному обєднанні; 4) відносинами між релігійними організаціями різних рівнів; 5) відносинами між релігійними організаціями та державою і організаціями нерелігійного типу.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
У дисертації наведено теоретичне узагальнення наукових позицій і запропоновано на основі сучасних досягнень правової науки новий підхід щодо розуміння концептуальної природи та специфіки джерел канонічного права як зовнішніх форм закріплення нормотворчої волі самостійного релігійного обєднання. У висновках сформульовані загальні підсумки дослідження, визначені основні положення, в яких знайшла своє відображення наукова новизна підходу до аналізу предмета дослідження і які становлять зміст дисертаційної роботи.
1. Розгляд основних історичних етапів генезису поняття джерела права дозволяє констатувати дуже повільну в якісному відношенні еволюцію цього поняття як теоретико-правової категорії та чітку домінанту матеріального розуміння джерел права на ранніх стадіях його вивчення (античність, середньовіччя). Якісно новим етапом дослідження джерел права можна вважати час виникнення основних концепцій права, кожна з яких запропонувала власний методологічно цілісний погляд на право в цілому та різні форми виразу його буття (в тому числі і джерела права). З виникненням і поширенням юридичного позитивізму намітилася тенденція до переваги формального розуміння джерел права. В цілому ж, незважаючи на неминуче спрощення предмета дослідження, концепції права сприяли перегляду усталених стереотипів і різноплановому розгляду джерел права. Розгляд поняття джерела права у відриві від темпорального фактора дозволяє виділити такі найбільш типові підходи до його розуміння, як: 1) зовнішньої форми виразу юридичних норм; 2) нормотворчої діяльності держави та результатів цієї діяльності; 3) сил, що виробляють право; 4) причин, умов чи способів надання соціальним нормам статусу правових. Джерела права - це зовнішні форми закріплення нормотворчої волі суспільного обєднання, що має власні цілі, самостійні способи їх досягнення та здатна легітимно забезпечити через примус виконання власних приписів (держави чи релігійної деномінації).
Учені-каноністи ХІХ - початку ХХ ст.ст. у своїх працях дотримувались певної правової концепції розуміння джерел права. Посилаючись на істотні відмінності між світським і канонічним розумінням основних форм існування права, вони інколи намагалися уникати навіть будь-яких визначень цієї категорії. Позиції ж сучасних дослідників канонічного права можна поділити на дві категорії: 1) консервативну (синкретичний аналіз існуючих випробуваних часом авторитетних моделей певного явища); 2) еволюційну (спроба піднесення за допомогою сучасних наукових методів категорійно-понятійного апарату канонічного права до сьогоденного рівня розвитку „світської” юриспруденції). Джерела канонічного права можна визначити як зовнішні форми закріплення нормотворчої волі релігійного обєднання.
2. Християнське канонічне право, як і більшість інших релігійно-правових систем, не можна звести ні до рівня правового інституту, ані до рівня галузі права (адже до його складу входять усі елементи правової системи, що дозволяє характеризувати канонічне право як самостійну сферу права). Дія канонічно-правової норми вищого рівня ніяк не обмежена сферою дії норм національного законодавства. У цьому відношенні подібні норми наділені значно більшою універсальністю і територіально-часова сфера їхньої дії визначається лише органами церковного управління відповідного рівня.
Сучасне християнське канонічне право в ієрархічній системі правових явищ належить розглядати як автономну надкорпоративну правову систему, що є частиною сімї релігійного права.
3. Джерела канонічного права врегульовують особливий тип суспільних відносин, повязаних з: 1) вступом особи до певної релігійної організації, релігійною практикою та припиненням членства; 2) накладенням на порушника канонічно-правової норми певного покарання; 3) визначенням статусу корпоративних обєднань, що виникли в певному релігійному обєднанні; 4) відносинами між релігійними організаціями різних рівнів; 5) відносинами між релігійними організаціями та державою і організаціями нерелігійного типу. Для них характерний також власний предмет (відносини, повязані із задоволенням релігійних потреб) та методи нормативного врегулювання (імперативний, диспозитивний, змішаний і акривія та ікономія в якості специфічних методів). Досить чітко відрізняються від так би мовити світських і канонічні правовідносини, специфіка яких виражається як на рівні обєкта (суспільних відносин особливого типу, що піддаються нормативному врегулюванню), так і на рівні субєктів та змісту правовідносин цього типу. Особливості джерел канонічного права проявляються і в їх класифікації, для якої типовим є виділення специфічних нехарактерних для світського права видів правових джерел (Біблія, церковне передання, канонічний звичай, церковне законодавство та ін.).
4. Головна ознака, що визначає специфіку джерела канонічного права у матеріальному аспекті - це нормотворча воля, яка субстантивується у певних органах, які легітимно здатні створювати нові джерела права і самим фактом волевиявлення закріплювати за ними загальнообовязковий до виконання всіма адресатами статус. Носієм цієї волі у цьому випадку є не держава, а окремі релігійні організації та обєднання, що прямо чи опосередковано беруть участь у канонічному нормотворчому процесі.
5. Застосовуючи формально-логічний підхід, матеріальним джерелом канонічного права християнської церкви, у власному розумінні терміну, може називатися лише субєктивована нормотворча воля релігійного обєднання, адже лише вона уповноважена ствердити автентичність виразу волі Бога та шляхом рецепції вибірково включити окремі нормотворчі вияви державної волі до діючої системи релігійного права. Можна виділити три види матеріальних джерел східнохристиянського канонічного права - субєктивовану нормотворчу божественну, церковну та державну волю.
6. Формальні джерела канонічного права - це форми зовнішнього виразу канонічно-правових норм. Видами таких джерел є священні (біблійні) приписи, канонічно-правовий звичай (канонічний припис, що сформувався внаслідок однотипного повторення певних юридично значимих дій на протязі певного часу, який інтегрований субєктами канонічної правотворчості до системи діючого релігійного права), канонічний акт (офіційний акт-документ компетентного органу церковного управління, що містить канонічно-правові норми), канонічний прецедент (рішення церковних органів, наділених судовими повноваженнями, що служать зразками для вирішення подібних справ у майбутньому і мають зобовязальний характер), внутрішньоцерковний та міжцерковний канонічно-правовий договір (канонічний акт, базований на взаємному волевиявленні сторін, яким створюється канонічно-правова норма).
7. У східному християнстві юридична доктрина посідає важливе місце серед джерел канонічного права. Її значення не вичерпується формально-регулятивним аспектом. Юридична доктрина - головний чинник у розвитку канонічно-правової науки та засобів регулятивного впливу. З часу фактичного припинення у православній церкві процесу створення універсальних канонічних приписів найвищого рівня, юридична доктрина (яка включає, окрім інших елементів, ще й правові принципи та авторитетні тлумачення) може вважатися ключовим методом пристосування існуючого канонічно-нормативного матеріалу до вимог мінливих церковних відносин.
8. Особливості систематизації джерел канонічного права зумовлюються унікальністю канонічно-правових відносин, що ними врегульовуються, та особливою природою релігійного обєднання (церкви) як основного субєкту систематизаційного процесу. Слід констатувати і те, що є всі обєктивні підстави застосовувати напрацьований науковий доробок щодо закономірностей систематизації норм світського права для порівняльного теоретико-правового аналізу систематизації норм канонічного права. Однак, констатуючи спорідненість за правовою природою, не можна не зауважити, що на протязі тривалого часу паралельного розвитку системи релігійного та світського права набули досить багато суттєвих специфічних ознак, що знайшли своє вираження у меті, завданнях, методах, способах та стадіях систематизації канонічно-правових приписів.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації у наукових фахових виданнях
1. Місевич С.В. Українські джерела канонічного права // Теоретичні та практичні проблеми становлення правової держави в Україні. - Вип. 2. Матеріали доповідей і тези виступів наукової конференції викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича (4-5 травня 1995 р.). - Чернівці, 1995. - С. 91-95.
2. Місевич С.В. Специфіка джерел канонічного права православної церкви як теоретико-правова проблема // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. - Вип. 55: Правознавство. - Чернівці: Рута, 1999. - С. 12-15.
3. Місевич С.В. Біблія як джерело канонічного права // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. - Вип. 75: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 27-31.
4. Місевич С.В. Особливості систематизації норм канонічного права // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. - Вип. 91: Правознавство. Чернівці: Рута, 2000. - С. 5-9.
5. Місевич С.В. Біблія як фундаментальне джерело канонічного права православної церкви // Біблія і культура. Зб. наук. статей. - Вип. 2. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 204-208.
6. Місевич С.В. Канонічне право як окрема специфічна система права // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Україна: поступ у майбутнє (спецвипуск). - К., 2000. - С. 267-270.
7. Місевич С.В. Матеріальні джерела канонічного права // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. - Вип. 147: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2002. - С. 23-27.
8. Місевич С.В. Юридична доктрина (тлумачення визначних каноністів) як джерело канонічного права // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць . - Вип. 154: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2002. - С. 37-40.
9. Місевич С.В. Поняття джерел канонічного права // Ерліхівський збірник юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. - Вип. 3. - Чернівці: Рута, 2002. - С. 117-120.
10. Місевич С.В. Правовий звичай як джерело канонічного права східної християнської церкви // Наукові записки. Серія „Право”. - Вип. 5. - Острог, 2004. - С. 261-267.